Умертвіння

172. Ніколи не навчишся молитися без самозречення.

173. Вміння промовчати, коли так і тягне вставити гостре слівце; посміхнись з любов’ю тому, хто заважає тобі; спокій у відповідь на образу; доброзичлива розмова з тим, хто забирає у тебе час; здатність закрити очі на ті повсякденні незручності, які доставляють тобі твої близькі… Все це, кожного дня, і є справжнім внутрішнім самозреченням.

174. Не кажи: «Та людина мене дратує». Ліпше подумай: «Та людина мені допомагає осягнути святість».

175. Неможна досягнути ідеалу без жертви. Відмовся від себе самого. Яка це розкіш – бути жертвою Любові!

176. Скільки разів ти приймав рішення послужити хоч у чомусь Богові. Але згодом, із-за своєї малодушності, вдовольняєшся тим, що приносиш Йому визнання твоєї нездатності виконати свій легкий намір.

177. Користуйся кожною нагодою, щоб поступитися своєю думкою. Це справа складна, але яка ж мила Богові!

178. Як побачиш убогий дерев’яний Хрест – зневажений, забутий… і без Розп'ятого, - пам’ятай: це – твій Хрест. Буденний, що не обіцяє ні слави, ні почестей… Він чекає на свого Розп'ятого – і тим Розп'ятим судилося стати тобі.

179. Шукай такого умертвіння плоті, яке не умертвляє інших.

180. Де немає самозречення – там немає чеснот.

181. Внутрішнє самозречення. – Мені важко повірити у твоє внутрішнє самозречення, коли бачу, що ти не стримуєш своїх почуттів.

182. Чаша страждань в цьому вбогому земному житті... Вип’ємо її до дна! Чи мають значення роки страждань - десять, двадцять, п'ятдесят…якщо потім рай на віки?

– Але, набагато важливіше за думку про нагороду у житті вічному (propter retributionem) – впевненість у тому, що страждання є благом, якщо ми страждаємо, щоб утішити Господа нашого, щоб догодити Йому духом виправлення, з’єднуючись з Ним на Хресті. Узагальнюючи, – якщо страждання ми приймаємо заради Любові.

183. Очі! Чимало лихого проникає в душу крізь очі. Скільки жалюгідних уроків на прикладі Давида! Зберігаючи чистоту наших поглядів, зберігаємо у чистоті і серця наші.

184. Навіщо ти завжди озираєшся? У що вдивляєшся, якщо світ свій – носиш в собі?

185. Цей світ захоплюється тільки показним геройством, бо не знає цінності непомітної, нечутної самопожертви.

186. Повне самозречення, повна самовіддача; нехай твоя жертва буде твоїм всеспаленням.

187. Парадокс: щоб жити, треба вмерти.

188. Запам’ятай, серце зрадить тебе не один раз. Закрий його міцно – на сім замків.

189. Все, що тебе не провадить до Бога – лише перешкоджає. Вирви все це і викинь геть.

190. Ось яку молитву Господь підказав одному бідоласі, якому не пощастило з начальником: «Дякую Тобі, Господи, за цей безцінний подарунок! Де ще я знайду такого ближнього, який платив би стусаном за кожну мою посмішку?»

191. Перемагайте себе щоденно з першої хвилини, встаючи точно в призначений час, не поступаючись ліні ні однією хвилиною.

Якщо ти, з Божою допомогою, переможеш себе у цей момент, значить, ти стартуєш з великим випередженням.

Поразка в першій же сутичці дуже бентежить!

192. Завжди зазнаєш поразки… – А ти спробуй кожного разу приносити свою боротьбу у жертву Господу – за спасіння чиєїсь душі, за її освячення або за її покликання до апостольського служіння… – визначеної душі, або освячення тієї душі, або приєднання до апостольського служіння. – Впевнений, що цього разу ти переможеш.

193. Не будь слабким, м’якотілим. – Пора відмовитися від дивної співчутливості до себе самого.

194. Я назву тобі головні радості земного життя нашого – не втрать їх: це голод і спрага, холод і спека, біль, ганьба, убогість, самітність, зрада рідних і друзів, наклеп, ув’язнення.

195. Кажуть, що душа й тіло – це два вороги, які не можуть розставатися один з одним, і два друга, які не можуть бути разом... Тонко підмічено

196. Треба менше зважати на тілесні потреби. Бо інакше тіло може зрадити.

197. Вони були свідками твоїх слабостей та немочі. Що ж тут такого, якщо вони ж будуть свідками твоєї покути?

198. Ось солодкий плід справжнього самозречення: розуміння й прощення чужих слабостей і нетерпимість до власних.

199. Коли зерно пшениці не згине, то залишиться безплідним. – Чи не прагнеш ти бути зерниною пшениці, умерти через покаяння й вирости стиглими колосками? Хай же Ісус благословить твій пшеничний лан.

200. Ти не можеш себе перемогти – тому що ти гордий. Говориш, що каєшся? Що ж, гординя прекрасно співіснує з покаянням…

А що тебе, власне, пригнічує після чергового падіння – біль у серці, щире каяття, або досадне підтвердження твоєї незначності? Хай навіть твоє покаяння увінчається зовнішнім успіхом – але який же ти ще далекий від Ісуса, якщо у тобі немає смирення.

201. Смак полину, жовчі та оцту надовго лишається у роті! Але все це – дрібниця у порівнянні з гіркотою у твоїй душі.

Від тебе вимагається більше – але ти відмовляєшся. Упокорся! Хіба мучився б ти від душевної гіркоти, якщо б і справді зробив все, що міг.

202. Маєш намір покарати сам себе за слабість і малодушність? – Що ж, спробуй. Та хай ця покута буде не дуже важкою – наче накладена на ворога, який водночас доводиться тобі братом.

203. Наші вбогі людські радості, навіть ті, що даровані Богом, завжди залишають присмак гіркоти. – А як же ти думав? Страждання – сіль нашого земного життя.

204. Скільки їх – тих, що готові у будь-який момент віддати своє тіло на розп’яття під захоплені крики натовпу, але не здатних по-християнські терпіти булавочні уколи повсякденності! – Сам подумай: де більше героїзму?

205. Я і ти, – ми обидва читали про повсякденне, героїчне життя праведника. І ми бачили цю боротьбу – день за днем, рік за роком… сьогодні він перемагав, завтра перемогли його… підрахунки, відрахування… Яка дивовижна арифметика у приватному випробуванні сумління! Він пише: «на сніданок не їв масла… їв масло!..» Дай Бог, щоб кожний із нас пережив свою «масляну трагедію».

206. Героїчна хвилина. – Пора просинатися. Без коливань, – з молитвою на устах, і на ноги! – Тут тобі й умертвіння плоті, й зміцнення волі, й для здоров’я не шкідливо.

207. Будь вдячний, як за безцінний дар, за ту святу відразу, яку ти маєш сам до себе.

Покута

208. Благословенним хай буде страждання. Возлюбленим хай буде страждання... Прославленим хай буде страждання!

209. Апостол вказує нам декілька шляхів, йдучи по яким, можна навчитися стражданню і просвітлити душу: spe gaudentes – «радіючи надією», in tribulatione patients – «терплячи нещастя», orationi instantes – «перебуваючи у молитві».

210. Покута – ось стежка до Життя.

211. Смиренно поховай глибше через покуту свої гріховні слабості й провини. – Так зариває господар гнилі плоди, гілки та листя під деревом, на якому вони виросли. І те, що було безплідним або шкідливим, активно допомагає новому плодоносінню.

Із своїх падінь винеси добрий урок: так із смерті народжується життя.

212. Той Христос, що стоїть перед твоїми очима – не Ісус, не Господь. Це вбоге зображення, яке здатні бачити твої затьмарені очі. – Очистися! Водою смирення та покути омий свої духовні очі. І тоді… чисте сяйво Любові розіллється перед тобою. Твій духовний зір стане досконалим, і ти побачиш Його, Ісуса!

213. Ісус страждає, щоб виконати волю Отця… А ти намагаєшся виконати Волю Божу, йдеш по слідах Учителя… Хіба можеш ти нарікати на страждання, що є твоїм попутником?

214. Скажи твоєму тілу: «Ліпше вже будь невільником у мене, ніж я мав би ним бути в тебе».

215. Як же бояться люди покути! Якби вони з чистими намірами зробили для Бога те, що роблять, намагаючись догодити людям, - багато хто з них були б святими!

216. Не соромся власних сліз. Плач. І мужчини плачуть, як ти, наодинці з Богом. «Вночі, - говорить цар Давид, - зрошу ложе моє слізьми моїми».

Хай ці сльози, мужні й гарячі, омиють твоє минуле, а теперішнє життя зроблять більш духовним.

217. Я хочу, щоб ти був щасливим вже зараз, на землі. – Але хіба це можливо, якщо ти боїшся страждання? Адже саме у стражданні ти можеш бути щасливим тут, на землі.

218. Як чудово втратити своє життя в ім’я Життя!

219. Якщо ти зрозумів, що твої страждання – моральні й фізичні, – це заслуги перед Богом і дають очищення, – благослови їх.

220. Хіба не набридла тобі ця нікчемна вдячність, яку ми деколи чуємо від жебраків, що живуть з милостині: «Хай тобі Господь додасть здоров’я, дай тобі Боже доброго здоров’я…»? – Наче крім здоров’я і побажати немає чого!

221. Якщо ми, спраглі очищення, прагнемо добровільних випробувань і гідно переносимо їх, Ісус дасть нам сили полюбити ті, які Він сам посилає.

222. Якщо ти не маєш сил приборкати страсті, що киплять у тобі і розкритися Господу в молитві – хай твоєї сили волі вистачить на те, щоб покаятися.

223. Як мало варта покута без постійного самозречення!

224. Боїшся покути?.. Покути, що веде до вічного Життя? – Але невже ти не бачиш, як люди, що чіпляються за це земне життя, піддають себе мукам кривавих хірургічних операцій?

225. Твій найлютіший ворог – ти сам.

226. З тілом своїм поводься милосердно – але не більш милосердно, ніж зі своїм найлютішим ворогом.

227. Чому ти такий поблажливий до свого тіла, якщо знаєш, що воно – твій ворог, ворог твоєї святості, а значить і ворог слави Божої?

228. «Бажаю приємного відпочинку», - сказав нам хтось на прощання. Тоді один з нас, боголюбивий праведник, помітив: «І це всі ваші побажання?»

229. Ти, Ісусе, робиш страждання радісним, а морок – світлим!

230. Ти страждаєш! – згадай, що Його серце вміщає не менше, ніж наше. – Ти страждаєш? Так треба.

231. Суворий піст – це допомога покуті, яка дуже мила Богу. На жаль, ми сьогодні до цього ставимося зі зневагою. Тому добре, якщо б ти з благословення свого духовного провідника постився частіше.

232. Що може тебе спонукати до покути? Почуття провини, задоволення Бога, прохання, подяка – все, що допомагає тобі йти вперед. – Ти можеш спокутувати за себе, за мене, за ближніх, за Вітчизну, за Церкву… Всього не перерахуєш.

233. Спокутуючи, не перевищуй жертовних діянь, крім тих, що дозволяє тобі твій духовний провідник.

234. Як піднімаємо ми страждання, якщо надаємо йому спокутуюче значення, ставимо його на те місце, яке належить йому у духовному житті.