5.3. Стандарти Міжнародної організації праці (моп)

Найбільше число нормативних положень, що відносяться до праці, містять Статут і акти МОП – організації, спеціально створеної для вирішення задач, пов'язаних з соціально-трудовими відносинами, головного центру міжнародної нормативної діяльності по питаннях соціально-трудових відносин.

МОП має статус спеціалізованої установи ООН, пов'язаної з нею особливою угодою. Ця угода визнала за МОП основну відповідальність за діяльність у області міжнародних трудових і соціальних проблем.

Визначальне значення МОП в регулюванні соціально-трудових відносин має розробка, ухвалення і контроль за виконанням міжнародних трудових стандартів – конвенцій і рекомендацій.

За 1919-2001 роки прийнято 184 конвенції і 192 рекомендації. Їх юридична природа різна.

Конвенція – це міжнародний акт, який після його ратифікації² державою-членом МОП є обов'язковим для виконання. Вона містить тільки самі основні загальні положення.

Рекомендації не підлягають ратифікації. Але вони містять докладний розгляд конкретних соціально-трудових проблем, положення яких можна і корисно використовувати в законах, підзаконних і інших актах, а також в угодах і колективних договорах. Рекомендації виконують роль орієнтирів при виробленні політики, розробці національного законодавства і практичних заходів в соціально-трудовій сфері.

Конвенції і рекомендації охоплюють, по суті, всі основні питання праці, зайнятості і соціально-трудових відносин, і утворюють Міжнародний кодекс праці.

Вони служать мінімальними стандартами для держав-членів МОП, і не повинні використовуватися для погіршення положення трудящих і підприємницької діяльності.

У Статуті МОП міститися програмні положення, що визначають основні напрями створення міжнародних трудових стандартів.

Цілі нормативної діяльності МОП, згідно преамбулі до її Статуту, полягають в поліпшенні умов праці шляхом використання наступних методів: регулювання кількості годин роботи, включаючи встановлення максимальних меж робочого дня і тижня; регулювання ринку праці; запобігання безробіттю; забезпечення гідного рівня заробітної платні; захисту трудящих від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві; охорону праці дітей, підлітків і жінок; забезпечення немолодих трудящих і інвалідів; захисту працівників-мігрантів; визнання принципу рівної заробітної платні за рівну працю; визнання свободи асоціацій; організації професійного і технічного навчання.

Цей перелік не є вичерпним і не виключає застосування інших методів.

Філадельфійська декларація Генеральної конференції МОП, прийнята 10 травня 1944 року, визначила цілі і задачі роботи Міжнародної організації праці після другої світової війни. Вона розширила задачі діяльності МОП і стала складовою частиною Статуту. Декларація до певної міри передбачила статут ООН і Загальну декларацію прав людини (див. додаток 3.1).

У Філадельфійській декларації проголошується, що МОП бере на себе зобов'язання: 1) сприяти ухваленню країнами світу програм, направлених на досягнення повної зайнятості і підвищення рівня життя; 2) надання трудящим можливості застосовувати свої сили в тих професіях, де вони можуть досягти якнайповнішого розвитку своїх здібностей і внести найбільший внесок в загальний добробут; 3) забезпечення, як засіб досягнення цієї мети, можливостей професійного навчання і пересування працівників, включаючи міграцію; 4) проведення політики у області заробітної платні і інших умов праці, направленої на те, щоб забезпечити отримання всіма справедливої частки плодів прогресу і встановити прожитковий мінімум всім, хто цього потребує; 5) визнання права на колективні переговори і участь трудящих в розробці і застосуванні соціальних і економічних заходів; 6) розширення і поліпшення соціального забезпечення і медичної допомоги; 7) захист життя і здоров'я трудящих всіх професій; 8) забезпечення добробуту дітей і захист материнства; 9) забезпечення необхідного живлення, житла і умов для відпочинку і культурного розвитку; 10) забезпечення рівного доступу до освіти.

Як основоположний принцип проголошується, що всі люди, незалежно від раси, віри або статевих ознак, мають право на здійснення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стійкості і рівних можливостей.

Фундаментальні принципи соціальної політики, закріплені в Статуті МОП, зв'язують держави-члени МОП незалежно від того, чи ратифікували вони відповідні конвенції. Зміст цих принципів уточнений в прийнятій на 86-й сесії Міжнародної конференції праці в червні 1998 року Декларації про основоположні принципи і права у сфері праці.

На відміну від конвенції декларація, як і статут, обов'язкова до виконання всіма країнами-членами МОП. Її необхідність визначається і глобалізацією світової економіки, коли економічне зростання сам по собі не гарантує соціальний прогрес, коли зростання багатства поєднується із зростанням убогості.

Економічне зростання має найважливіше значення, але недостатній для забезпечення рівності, соціального прогресу і викорінювання бідності. Економічна політика і соціальна політика повинні взаємно підсилювати одна одну.

Декларація сформулювала чотири принципи, дотримання яких є обов'язковим для всіх держав-членів МОП. Це: а) свобода об'єднання і дієве визнання права на ведення колективних переговорів; б) скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці; в) дієва заборона дитячої праці; г) недопущення дискримінації у області праці і занять.

Ці принципи найшли нормативний вираз у восьми конвенціях, ратифікація яких для всіх держав-членів МОП визнана першочерговою: № 87 (1948 р.) про свободу асоціації і захист права на організацію; № 98 (1949 р.) про право на організацію і на ведення колективних переговорів; № 29 (1930 р.) про примусову працю; № 105 (1957 р.) про скасування примусової праці; № 100 (1951 р.) про рівну винагороду за працю рівної цінності; № 111 (1958 р.) про дискримінацію у області праці і занять; № 138 (1973 р.) про мінімальний вік прийому на роботу; № 182 (1999 р.) про якнайгірші форми дитячої праці.

Розглянуті програмні положення визначають рамки і напрями нормотворчої діяльності МОП і, тим самим, обкреслюють зміст конвенцій і рекомендацій.

Цей зміст характеризується певною внутрішньою єдністю і складає значний масив різноманітних норм, що охоплюють широкий круг питань і розповсюджуються на величезну більшість трудящого населення.

Нормативні акти МОП зачіпають широкий круг проблем соціальної політики і включають положення, що відносяться до права соціального забезпечення, вільного часу трудящих, будівництва житла для працівників, їх побутового обслуговування, статистики праці, професійно-технічної освіти і професійної орієнтації, організації діяльності державних органів по управлінню працею.

Багато актів МОП відносяться не тільки до залежних (найманих) працівників, але і до незалежних, підприємців, а у ряді випадків – до всього населення.

Зараз першорядне значення в діяльності МОП придбаває соціальний аспект. Крах соціалістичної системи і процес глобалізації економіки спровокували, серед іншого, справжній вибух уваги до соціального середовища. Проблеми, що чекають свого рішення, зачіпають тепер набагато ширший круг країн, груп або певних категорій населення. Соціальні проблеми, які раніше нерідко ігнорувалися, виникають в тій чи іншій мірі в кожній країні.

У справі соціального захисту і соціального забезпечення МОП виконала велику роботу. Більше 30 конвенцій і майже 20 рекомендацій цілком відносяться до даної проблеми. Ці питання знаходять віддзеркалення і в інших міжнародних актах. Найважливіший нормативний документ – прийнята в 1952 році Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення – вперше в міжнародному праві затвердила принцип універсальності соціального забезпечення, що охоплює всі верстви населення і всі види соціального страхування і забезпечення.

Конвенція визначає мінімальні норми різних допомог у відсотках від загальної суми колишніх доходів або заробітної платні; критерії для визначення доходів і заробітчанства різних категорій трудящих, на базі яких обчислюються допомоги. Конвенція, проте, не передбачає обов'язковий захист всіх трудящих. Норми мінімальних допомог в ній досить низькі. Тому в подальших Конвенціях № 121, 128, 130 та інших, що відносяться до окремих видів страхування, передбачається зобов'язання країн добиватися вищих рівнів допомог, ніж в Конвенції № 102.

Тепер майже повсюдно реформа систем соціального захисту і її посилення стає однією з найбільш пріоритетних задач. Всі люди потребують соціального захисту і гарантованих доходів. Вони визначаються, звичайно, рівнем розвитку суспільства, але соціальний захист не відбувається автоматично.

Одного разу прийнявши на себе, за допомогою ратифікації Конвенції, зобов'язання, які з неї витікають, держава має право шляхом денонсації відмовитися від її подальшого застосування, тобто не вважатися більш зв'язаним її положеннями.