5.5. Трудові стандарти Організації економічного співробітництва і розвитку (оеср)

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) об'єднує 29 найрозвиненіших в промисловому відношенні держав різних континентів.

Згідно з угодою про освіту ОЕСР від 14 грудня 1960 року, головною задачею цієї Організації є об'єднання зусиль різних держав для досягнення щонайвищого по можливості рівня економічного зростання і зайнятості, забезпечення підвищення життєвого рівня населення держав – учасників ОЕСР при збереженні фінансової стабільності і сприяння, таким чином, розвитку світової економіки.

Головним і найвідомішим нормативним актом ОЕСР, що має відношення до праці і соціально-трудових відносин, є Керівні принципи, що стосуються міжнародних інвестицій і багатонаціональних підприємств, схвалені резолюцією Ради ОЕСР 21 червня 1976 року.

Керівні принципи звернені до багатонаціональних підприємств (транснаціональним корпораціям), що функціонують в країнах – членах ОЕСР, і до відповідних урядів. Разом з тим, вказаний акт вже зараз має практичне значення для України, враховуючи всезростаюче число іноземних підприємств (філіалів ТНК), діючих на території нашої країни.

У спеціальному розділі «Зайнятість і промислові відносини» встановлені правила, що відносяться до праці і соціально-трудовим відносинам. Згідно цим правилам, транснаціональні корпорації (ТНК) повинні виконувати наступні зобов'язання в рамках закону, правил і переважаючої практики у області зайнятості і соціально-трудових відносин в кожній з країн, в якій вони діють.

1. Поважати право працівників бути представленими профспілками і іншими організаціями і вступати в конструктивні переговори з підприємцями або їх асоціаціями з метою досягнення угод про умови праці, які повинні містити положення щодо порядку дозволу суперечок по тлумаченню таких угод і забезпечення дотримання взаємних прав і обов'язків сторін.

2. Надавати представникам працівників можливості для сприяння розвитку ефективного колективно-договірного регулювання праці і, зокрема, інформацію, необхідну для переговорів про умови праці.

3. Надавати представникам працівників відповідно до місцевих законів і практики інформацію про роботу підприємства.

4. Встановлювати і дотримувати умови праці не менш сприятливі, ніж ті, які встановлені на підприємствах країни базування транснаціональної корпорації.

5. У максимальному ступені використовувати і навчати місцеву робочу силу в співпраці з представниками працівників, а де це необхідно – з урядовими властями.

6. При плануванні змін виробничих операцій, які могли б надати дію на життєвий рівень працівників, особливо у разі закриття підприємства, що веде до масових звільнень, завчасно попереджати про ці звільнення працівників, а там, де це необхідно, – компетентні урядові органи, з тим, щоб максимально пом'якшити негативні наслідки цих змін.

7. Здійснювати активну політику зайнятості. Не загрожувати перекиданням виробничих організацій в іншу країну під час переговорів з представниками працівників для надання тиск або перешкод праву працівників на організацію.

Керівні принципи носять рекомендаційний характер, як і інші акти ОЕСР, такі, як Рекомендація про політику зайнятості як засіб забезпечення економічного зростання (1964 р.); Рекомендація про загальні принципи політики зайнятості і використовування трудових ресурсів (1976 р.); Декларація про соціальні аспекти технологічного розвитку (1986 р.); Керівні принципи захисту прав людини при міжнародних переміщеннях механізованих даних про особу (1980 р.).