16.4. Особливості змісту і динаміки ефективності праці

Багатогранність категорії «ефективність праці» визначає і проблеми оцінки її змістовності. Рівень ефективності праці характеризується системою взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих натуральних і вартісних показників, кожний з яких відображає результат праці з тієї або іншої сторони. Кожний з цих показників може бути використаний в господарському механізмі сучасної економіки відповідно до його економічної природи і тієї ролі, яку він здатний грати в певній ланці господарювання (аналізі, плануванні, стимулюванні). У галузях матеріального виробництва такими показниками є: вид продукту, номенклатура і асортимент продукції, загальна кількість продукції і кількість продукції з розрахунку на одиницю робочого часу, обсяг продукції в грошовому виразі, витрати праці на випуск одиниці продукції.

У сфері нематеріального виробництва показниками результативності трудової діяльності виступають: вид і обсяг одержаних результатів, їх наукова або художня цінність, актуальність, корисність, своєчасність, привабливість, а також обсяг діяльності в грошовому виразі і витрати праці на одиницю обсягу діяльності. Вимірювання ефективності сукупної праці здійснюється по показнику валового національного продукту.

Висока ефективність праці означає досягнення поставленої мети з мінімальними трудовими витратами. Досягнення мети з мінімальними зусиллями є однією з економічних закономірностей функціонування підприємства, суспільства. Це обумовлено зростаючими потребами громадян в товарах, послугах, суспільних благах, а також необхідністю їх постійного задоволення при обмежених виробничих ресурсах. Як виробничі ресурси виступають чинники виробництва: праця, капітал, земля. При цьому основною рушійною силою є праця і капітал. З'єднання цих чинників, різні варіанти їх поєднання (за інших рівних умов) в процесі виробництва продукції дають різні результати, що дозволяє судити про ефективність їх використання. Ефективність використання чинників виробництва визначає обсяг випуску продукції для кожного даного рівня вживаної технології, а в рамках держави – величину валового національного продукту. Якщо збільшується кількість праці і капіталу, то росте і кількість продукції, що випускається.

Зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості виробничих чинників прийнято називати ефектом масштабу. Цей ефект має свої межі.

По-перше, кожна країна має обмежені можливості (чисельність населення і робочої сили, рівень капіталу, кількість землі і природних ресурсів), і в короткий період вона не може вийти за рамки цих можливостей. До того ж, максимальний обсяг виробництва валового національного продукту можливий тільки в умовах повного використання її економічного потенціалу (наявних ресурсів). Якщо ресурси використовуються не повністю, якщо є велика кількість незайнятих працівників і незадіяного устаткування, то суспільство не одержить повного обсягу виробництва товарів і послуг.

Відомо, що така ситуація в сучасній економіці виникає часто. Економіка функціонує циклічно, їй властиві періодичні спади виробництва, неповне використання трудових ресурсів, неповне завантаження виробничих потужностей. У таких умовах не може бути високої ефективності праці (або капіталу).

По-друге, отримання ефекту масштабу можливе лише у випадках збалансованого співвідношення між працею і капіталом. При незмінній технології кількість праці і капіталу повинна зростати в певних пропорціях між собою, які забезпечують строгу врівноваженість в економіці цих чинників. Якщо пропорційність порушується, то починає діяти закон граничної продуктивності, або закон убування продуктивності.

Відповідно до цього закону, збільшення загального обсягу виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів відбувається до певної межі, за якою починається зниження віддачі від таких додаткових вливань праці або капіталу. Якщо додаткові витрати праці вносяться при незмінній кількості капіталу, то виробничий процес буде перенасичений працею, і ця праця даватиме все менше і менше додаткового продукту. Додаткові витрати капіталу теж приноситимуть менше додаткового продукту, якщо кількість праці залишиться незмінною, бо у такому разі буде недостатньо трудових ресурсів для обслуговування зростаючого капіталу. Отже, закон убування продуктивності визначає залежність між витратами і результатами у виробничому процесі. Він стверджує, що, послідовно віддаючи перевагу приросту якого-небудь одного з чинників виробництва при незмінності інших, економіка одержуватиме все менший приріст обсягів випуску продукції.

Збільшення чисельності працівників також має обмежений вплив на зростання обсягів виробництва, оскільки це знижує капіталоозброєність праці.

Як тільки економіка країни досягає стійкого стану (стану стійкої капіталоозброєності), коли можливості розвитку за рахунок збільшення обсягів залученої праці і капіталу вичерпуються, темпи зростання випуску продукції на одного працівника залежать лише від прискорення технологічного прогресу, від технічних нововведень. Тільки технологічний прогрес може змінити пропорції співвідношення між працею і капіталом, які можуть забезпечити подальше зростання сукупної продуктивності чинників виробництва.

Технологічний прогрес розкриває і підсилює значущість цілого ряду умов ефективності праці. Серед них, перш за все, слід виділити якість і інтенсивність праці. Якість і інтенсивність праці є похідними науково-технічного і соціального прогресу і, в теж час, – суб'єктивно-об'єктивними реаліями психофізіологічних і соціальних аспектів ефективності трудової діяльності.

Якість і інтенсивність праці залежать від працівника. Як суб'єкти трудової діяльності, люди розглядаються з погляду біологічних, психологічних і соціальних особливостей, які впливають на трудовий процес і його результати. Це – стать, вік, стан здоров'я, знання, уміння, досвід, винахідливість, свідомість, совість, дисциплінованість, організованість, інтереси, потреби т.д. Якість і інтенсивність праці залежать також від умов трудової діяльності: соціально-економічних, організаційних, правових, психологічних, санітарно-гігієнічних, природних. Стан середовища, в якому трудяться люди, впливає на них, визначає рівень їх фізичних і моральних сил, відношення до праці. Одночасна дія економічних (які визначають продуктивність праці), психофізіологічних і соціальних (визначають якість і інтенсивність праці) аспектів трудової діяльності формує рівень ефективності праці, який або зростає, або залишається постійним (незмінний рівень), або знижується. Рівень ефективності праці і його динаміка вимірюються системою відповідних показників, які одночасно характеризують і головні рушійні сили ефективності трудової діяльності.