15.4. Змінна організація праці

Зміною називають послідовні періоди щоденної праці. Змінна праця – найскладніша форма організації робочого часу, яка дозволяє вносити найсерйозніші зміни в класичний робочий день. Вона надає можливість послідовно заміщати трудящих на робочих місцях, що забезпечує триваліше функціонування підприємства.

Основні традиційні системи змінної праці: переривчаста, напівбезперервна і безперервна робота підприємства.

Переривчаста система припускає функціонування підприємства менше 24 годин в добу з однією перервою і, як правило, з перервою в кінці тижня. У особливих випадках вона може включати нічну працю. Система характеризується використанням двох змін в день (її часто називають двозмінною).

У напівбезперервній системі підприємство працює 24 години в добу без перерви вдень, але з перервою в кінці тижня.

У безперервній системі підприємство працює цілодобово сім днів в тиждень впродовж всього року.

Окрім традиційних, існує велике число нетрадиційних форм змінної праці, при яких підприємство функціонує в різні періоди дня або тижня, використовуючи різну чисельність персоналу. Звичайно ці системи застосовуються в цілях задоволення попиту на послуги, що змінюється, наприклад, у області медичного обслуговування, телекомунікацій, водопостачання і енергозбереження. Вони часто включають нічну працю.

Тривалість однієї зміни може бути різною при дотриманні середній тривалості праці. Найчастіше її варіанти використовуються в переривчастих двозмінних роботах і нерегулярних змінах, але можуть застосовуватися і в напівбезперервних і безперервних системах. Основні з них:

• 8-годинна зміна. Ця традиційна тривалість прийнята тому, що ділить добу на три рівні відрізки часу, і тому, що 40-годинний і 48-годинний робочий тиждень можна також розділити на 8 годин;

• короткі зміни, або зміни неповний робочий день. Часто застосовуються в переривчастих системах. Їх тривалість менше 8 годин. Вони використовуються, якщо для забезпечення роботи підприємства або підрозділу немає необхідності в додаткових змінах при повному робочому часі;

• подовжені зміни. Їх тривалість перевищує 8 годин. Іноді ці зміни використовуються для скорочення трудового тижня. В кінці тижня або в нерегулярних змінах тривалість зміни може складати 12 годин в день.

У системах змінної праці важливу роль виконує період трудової зміни в робочому дні. За деякими виключеннями, наприклад, в розбитих змінах, основними типами 8-годинних змін є:

• уранішня, відома під назвою «перша зміна». Вона починається вранці і закінчується між серединою і кінцем другої половини дня;

• зміна другої половини дня, або «друга зміна» (вечірня). Її початок – між серединою і кінцем другої половини дня, а завершення – опівночі або біля півночі;

• нічна, або «третя зміна». Звичайно починається опівночі або небагато раніше, і займає більшу частину ночі.

До змінної роботи притягуються групи трудящих – бригади. Вони або прикріпляються до певних змін, або забезпечують ротацію змін. У фіксованих (постійних) змінах кожен працівник знаходиться у складі бригади, постійно зайнятої на тій або іншій ділянці роботи. Ця форма використовується в переривчастих двозмінних системах¹², а також в нерегулярних змінах. При чергуванні змін кожен працівник включений в бригаду, яка працює по графіку в уранішню або вечірню зміни, або переходить від уранішньої зміни до вечірньої, і потім – до нічної.

Зміни, що чергуються, характеризуються наступними рисами:

• частотою ротації: бригади можуть переходити в іншу зміну кожного тижня або через коротші або триваліші інтервали;

• порядком ротації: ранок, день, ніч або ранок, ніч, день;

• тривалістю циклу ротації, тобто періодом, необхідним для повного циклу змін, після якого цей цикл повторюється.

У багатьох системах впродовж тижнів застосовуються різні графіки, тому тижнева тривалість розраховується як середня. Перехід від однієї зміни до іншої регулюється спеціальними правилами, що визначають короткі періоди поєднання, необхідні для передачі вказівок іншій зміні, або порядок заміни працівника, який не зміг прийти вчасно.

При визначенні перерв на обід враховується виробнича необхідність. Ці періоди відносно короткі і часто оплачуються як робочий час, особливо якщо працівник не встигає піти з робочого місця. У багатьох випадках працівникам за наявності відповідної кваліфікації дозволяється взаємно замінювати один одного.

Оскільки змінна робота направлена на збільшення тривалості завантаження устаткування, часто використовуються нічні зміни. У зв'язку з цим, на практиці виникають різні проблеми, для вирішення яких використовуються правила, вказані в Конвенції МОП № 171 і Рекомендації МОП № 178 (1990 р.) про нічну працю.

Працюючі в нічних змінах користуються певними перевагами: їм виплачуються премії, скорочується тривалість роботи, надається додаткова відпустка або можливість дострокового виходу на пенсію. Регламентація або угода про змінну роботу містять спеціальні положення про транспорт, обідні перерви, медичне обслуговування і інші аспекти.

Основна перевага змінної праці – збільшення часу роботи устаткування, що дозволяє:

• більш ефективно використовувати капіталовкладення, зокрема приміщення і устаткування;

• збільшити випуск продукції в цілях обробки швидкопсувної сировини або задоволення попиту на вироби;

• при однакових витратах збільшити чисельність трудящих;

• оптимізувати технологічні процеси в безперервному і напівбезперервному виробництвах;

• оптимально використовувати електроенергію і інші джерела (ресурси) вночі або в напружені періоди;

• збільшити тривалість роботи деяких суспільних служб.

До недоліків змінної праці відносяться:

• порушення режиму сімейного і соціального життя працівників підприємства, скорочення можливостей для навчання;

• труднощі, пов'язані з проїздом на транспорті;

• порушення сну, підвищення утомленості;

• порушення режиму харчування.

При змінній організації праці виникають і такі труднощі, як забезпечення необхідної чисельності інженерних кадрів, підвищення вартості робочої сили у зв'язку з доплатами за змінну роботу.

Загальні рекомендації для різних систем змінної праці

При визначенні обов'язкової загальної кількості робочих днів в тиждень при змінній організації робочого часу слід враховувати вимоги виробництва, переваги трудящих і місцеві умови, наприклад, роботу суспільного транспорту.

Про плани організації змінної праці необхідно повідомляти весь персонал. Їх зміст повинен бути зрозумілим для кожного. Трудящі завчасно інформуються про графіки роботи і про будь-які зміни в них.

Слід розробити відповідні правила призначення працівників в бригади, а також бригад – в певні зміни. Так, призначення працівників у фіксовані нічні або зміни в кінці тижня повинне, по можливості, проходити з їх згоди.

Необхідно надавати трудящим достатню кількість вихідних днів в кожному циклі ротації (змінності). Кількість і тривалість перерв в зміні повинні бути адекватні трудовому навантаженню і порядку змін. В міру можливості слід уникати розбиття змін, а також наднормативних робіт, особливо на роботах, пов'язаних з ризиком, або тих, що вимагають значної фізичної або розумової напруги.

При переведенні трудящих з однієї зміни в іншу не слід допускати перевищення робочого часу.

Треба передбачати спеціальні заходи адаптації плану ротації змін і призначень в змінні бригади до особливого статусу вагітних жінок і годуючих матерів, трудящих з сімейними обов'язками, немолодих і із слабким здоров'ям.

При розробці заходів щодо поліпшення умов праці необхідно враховувати умови змінної праці, проводити ергономічну адаптацію методів праці, устаткування і робочих місць.

Змінним працівникам слід надавати медичні послуги: давати рекомендації по збереженню здоров'я у зв'язку з особливостями праці, створювати служби першої допомоги, у разі потреби – відправляти трудящих у відповідні лікувальні пункти.

Трудящим в змінах повинні надаватися приміщення для відпочинку, транспорт, столові і дитячі сади, час роботи яких адаптований до змінних графіків, та інші послуги.

Необхідно надавати цій категорії працюючих можливість продовжувати освіту, погоджуючи графіки їх змін і план чергування змін з розкладом учбових занять.

Треба сприяти встановленню стабільних трудових відносин, передбачати процедури комунікацій в цілях розвитку взаємозв'язку і співпраці між працюючими в зміну.

Працюючих в змінах слід систематично інформувати про важливі питання, що стосуються діяльності підприємства, наприклад, на зборах, організованих в робочий час.

Ця категорія трудящих повинна мати своїх представників у всіх органах, що здійснюють консультативні функції або приймають рішення з питань організації праці.