14.4. Основні напрями скорочення безробіття

Основні напрями державної дії на зниження рівня безробіття тісно пов'язані з проведенням відповідної макроекономічної політики. В цьому відношенні, з достатнім ступенем умовності, зі всіх заходів державної дії можна виділити заходи стратегічної спрямованості, тактичного плану і оперативного характеру.

Оперативні заходи покликані зняти гостроту з рішення поточних проблем безробіття, не зачіпаючи при цьому систему економічних реалій, що склалася. До таких заходів можна віднести: втручання державних органів в розв'язування конфліктних ситуацій у соціально-трудових відносинах, субсидування і надання інших пільг підприємцям, що залучають до трудового процесу громадян, не здатних конкурувати на рівних на ринку праці (непідготовленої молоді, жінок, обмежено працездатних, соціально-збиткових і т. д.); сприяння саме-зайнятості, організація тимчасової зайнятості; оперативне професійне навчання, профорієнтація, проф. консультація, перепідготовка і підвищення кваліфікації; надання інформаційних послуг про вакансії, структуру робочих місць; сприяння у пошуках роботи, працевлаштування і т.д.

Заходи тактичного характеру націлені, головним чином, на рішення задач безробіття в короткостроковому періоді функціонування економіки. Заходи подібного роду обумовлені прагненням створити сприятливу кон'юнктуру для зростання зайнятості шляхом збільшення сукупного попиту, у тому числі – попиту на робочу силу. Річ у тому, що зростання сукупного попиту (зрушення кривої → ) викликає необхідність адекватного збільшення обсягів випуску продукції ( → ), що створює у економічних агентів враження про підйом економіки.

Рис. 14.5. Короткостроковий ефект зростання сукупного попиту

Проте, як видно з рис. 14.5, при незмінному характері сукупної пропозиції такий підйом спричиняє за собою підвищення рівня цін ( → ), тобто виникає інфляція попиту. Інфляційні процеси примушують підприємців збільшувати заробітну платню своїм працівникам. І це сприймається найнятими робітниками як зростання реальної заробітної платні. Підприємці краще орієнтуються в економічній обстановці, розуміють, що має місце всього лише зростання номінальної зарплати, яка росте повільніше, ніж ціни, тобто реальна заробітна платня падає. Тому їм вигідно нарощувати обсяги випуску, вони збільшують попит на працю. В результаті (одночасно з підвищенням рівня цін) росте зайнятість і знижується безробіття. Так продовжується до тих пір, поки найняті робітники не починають усвідомлювати помилковість своїх припущень про реальну зарплату і не зажадають такого підвищення зарплати, яке б повністю компенсувало зростання цін. За цей період економіка переміщається з крапки 1 в крапку 2 (див. рис. 14.5).

Наступає момент, коли зростання витрат на сировину, матеріали, купувальні вироби, заробітну платню робить збитковим подальше нарощування обсягів виробництва, і підприємці починають знижувати випуск продукції. Крива сукупної пропозиції ( ) починає зсовуватися вліво і вгору (в позицію ), сигналізуючи про виникнення інфляції витрат, і економіка повернеться (див. крапку 3 на рис. 14.5 ) до колишніх розмірів випуску ( ), зайнятості і безробіття, але при вищому рівні цін.

До таких результатів приводять заходи, пов'язані із здійсненням стимулюючої монетарної (кредитно-грошової) або фіскальної (податково-бюджетної) політики.

Податково-бюджетна експансія стимулює сукупний попит за рахунок збільшення державних витрат і (або) зниження податкового тягаря. Кредитно-грошова політика активізує сукупний попит головним чином шляхом розширення грошової пропозиції. Проте будь-який з названих підходів стимулювання сукупного попиту, як виявляється з проведеного аналізу, дає лише короткостроковий ефект зниження рівня безробіття і провокує серйозні інфляційні процеси. Подолання високої інфляції і супутнього їй безробіття – це проблема не тільки сьогоднішнього дня, але і найближчої перспективи.

Багато фахівців вважають, що в стратегічному плані активною силою, що впливає на рівень безробіття і інфляції, є заходи, що забезпечують зміни в сукупній пропозиції. Економічна політика, стимулююча пропозицію, в змозі забезпечити не тільки задоволення зростаючого сукупного попиту, але і практично повну нейтралізацію інфляційних тенденцій при одночасному зниженні рівня безробіття.

Так, припустимо, що в результаті активізації сукупного попиту в економіці вдалося понизити безробіття до рівня, відповідного обсягу випуску (див. рис. 14.6). Проте, як видно з графіка рис. 14.6, така трансформація в короткочасному періоді викликала появу небезпечних тенденцій прогресуючої інфляції попиту і економіка стала переміщатися з крапки 1 в крапку 2.

Зросли ціни з рівня до . Щоб погасити ці небезпечні тенденції, необхідно передбачити заходи, що виключають розвиток інфляції попиту і нейтралізують її наслідки. Такі заходи повинні скласти основний зміст політики стимулювання сукупної пропозиції, забезпечуючи економічне зростання національного потенціалу.

Політика стимулювання сукупної пропозиції дозволить зсунути криву пропозиції в позицію , економіка переміститься в крапку 3, ціни впадуть до колишнього рівня , обсяги випуску зростуть до величини , знизиться безробіття.

Заходи економічної політики стимулювання сукупної пропозиції можна підрозділити на дві групи:

1) заходи по стимулюванню поточного обсягу виробництва;

2) заходи, направлені на довгострокове підвищення темпів зростання виробництва.

Рис. 14.6. Ефект стимулювання сукупної пропозиції

До першої групи відносять заходи щодо підвищення ефективності використання чинників виробництва, підвищення ефективності розподілу ресурсів між конкуруючими областями їх застосування через реформу фінансової системи, державного сектора, ринку праці; заходи по скороченню податкового тягаря через реформу податкової системи, скорочення дотацій, зняття торгових обмежень; інші заходи, сприяючі розвитку конкуренції. До другої групи відносять стимулювання заощаджень і інвестицій; вдосконалення механізму переведення перших в другі; стимулювання нововведень у області освіти; створення нових технологій; стимулювання притоки іноземних інвестицій і інші структурні перетворення.

Напрями, форми, методи державного вирішення проблем безробіття багатоманітні і в різних країнах застосовуються в різних комбінаціях. Це обумовлено історичними і соціальними умовами розвитку країн, існуючими традиціями, культурою, ментальністю націй. Строго кажучи, важко знайти хоча б дві-три країни, в яких державна політика регулювання безробіття була б однакова. Разом з тим, при всьому різноманітті методів, форм і ступеня впливу держави на проблеми скорочення безробіття, можна виділити два найтиповіших підходу до їх рішення: жорсткий і протекціоністський.

Жорсткий підхід передбачає жорстку регламентацію поведінки найнятих робітників як на ринку праці, так і в процесі їх трудової діяльності. При цьому законодавство про зайнятість і безробіття децентралізоване і в кожному регіоні має свої особливості. Основна задача служб зайнятості полягає не в сприянні в працевлаштуванні, а в наданні інформації про вільні робочі місця. Державна економічна політика орієнтована на забезпечення макроекономічної стабільності, але безпосередньо проблемам безробіття приділяє не досить уваги.

Для протекціоністського підходу властива активна державна політика, головний напрям якої – попередження безробіття і досягнення повної зайнятості. Це забезпечується:

• проведенням професійної підготовки і перепідготовки не конкурентноздатної робочої сили і безробітних;

• сприянням підвищенню територіальної мобільності осіб найманої праці шляхом надання субсидій на переїзд в іншу місцевість;

• створенням нових робочих місць в державному секторі економіки для недостатньо конкурентноздатних категорій працівників;

• оперативним і ґрунтовним інформаційним обслуговуванням шукаючих роботу.

Прийнято вважати, що жорсткий підхід до рішення проблем скорочення безробіття є характерним для економіки США, протекціоністський – для шведської економіки.