Тема 17: Світова економіка та міжнародні економічні відносини. Форми зовнішніх економічних відносин

1. Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки, як основа формування світового господарства.

2. Суть та етапи розвитку світового господарства.

3. Основні форми міжнародних екоомічних відносин. Світова торгівля, суть і тенденції.

1. Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та сукупність економічних зв’язків між ними.

Передумови виникнення світового господарства:

• міжнароднй поділ праці (МПП) між країнами, який означає спеціалізацію виробництва кожнох країни на виробництві певних товарів, що відповідає природно-кліматичним, історичним та економічним умовам розвитку даної країни. Спочатку МПП між країнами визначали природні фактори. З кінця 19 ст. МПП формується на основі певного рівня розвитку продуктивних сил країни і в першу чергу рівня розвитку засобів виробництва, розвитку науки і техніки;

• процес інтернаціоналізації виробництва (кооперування економіки різних країн на світовому рівні). Формою інтернаціоналізації виробництва стали транснаціональні корпорації, які створюють свої філії у різних країнах світу;

• економічна інтеграція економік різних країн, яка зумовлює зближення і взаємопереплітіння, взаємопроникнення національних економік з однієї країни в іншу, і проведення на цій основі узгодженої економічної політики. Суть міжнародної економічної інтеграції:

1. міжнародне державне регулювання економічних процесів;

2. формування міжнаціонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

3. усунення або ліквідація адміністративних, економічних бар’єрів, що перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили, фінансових ресурсів на світовому ринку;

4. зближення внутрішніх економічних умов розвитку економіки тих держав, що беруть участь у інтеграційних об’єднаннях (країни, що входять у спільний ринок).

Фактори, що впливають на утворення світового господарства:

• розвиток НТР у 60-х роках 20ст., що стало поштовхом для об’єднання досліджень в галузі науки і техніки різних країн;

• прагнення різних країн до миру в умовах загрози ядерної війни;

• необхідність вирішення глобальних світових проблем.

2. Етапи розвитку світового господарства:

• підготовчий – 17-середина 20 ст.:

• суспільний поділ праці зумовив виникнення місцевих або регіональних ринків;

• спеціалізація країн на певних товарах і розвиток зовнішньої торгівлі між ними;

• зростання масштабів капіталістичного виробництва призвело до вивозу капіталу і його переливу з однієї країни в іншу.

• середина 19 – початок 20 ст. – світове господарство сформувалося як світове капітплістичне господарство. Підсистеми:

• ринкове господарство індустріально розвинутих країн;

• малорозвинуте ринкове господарство;

• доринкові господарства колоніальних країн.

Між ними склалася система нерівноправного поділу праці на основі колоніальної залежності.

• з 20-х до 90-х років 20 ст. – світове господарство складалося з наявності двох протилежних систем: капіталістичної і соціалістичної систем господарства. Їх взаємовідносини еволюціонували від відносин „холодної” війни після Другої світової війни до співробітництва і зближення цих систем в кінці 80-х років, що означало процес конвергенції двох систем;

• кінець 90-х років 20 ст. – 21 ст., який характеризувався після розпаду соціалістичної системи і реставрації капіталістичної системи розвитком світового господарства, як розвитком світової капіталістичної системи.

Закономірності функціонування світового господарства:

1. світове господарство функціонує на основі тих самих економічних законів, які визначають суть капіталістичної системи і ринкової економіки на національному рівні;

2. основним регулятором економічних відносин у світовому господарстві виступає закон вартості, який проявляється на світовому ринку через інтернаціональну вартість товарів і формування світових цін; при цьому інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно необхідного робочого часу в міжнародному масштабі. Національний суспільно необхідний робочий час виступає як індивідуальний робочий час. Інтернаціональна вартість формується як середня світова величина на основі конкуренції між різними країнами;

3. існує суперечлива тенденція у світовому господарстві між рухом до інтернаціоналізації господарства різних країн і тенденцією до національного відокремлення деяких країн третього світу;

4. існує нерівномірність розвитку окремих частин світового господарства і загострення суперництва між ними. Все світове господарство складається з 200 країн, які поділяються так:

   • високорозвинуті індустріальні країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил і інтенсивним типом економічного зростання; в них створюється 3/4 валового продукту всього світу і зосереджено 9/10 всіх наукових витрат;

   • перефирія охоплює 170 країн – 4/5 населення, вони мають екстенсивний тип економічного зростання, в деяких – детенсивний (країни третього світу, в багатьох з них доринкові відносини);

   • від соціалістичної перейшли до реставрації капіталістичої системи (для першої частини країн на душу населення створювалося ВВП – більше 10000$, для другої частини країн – менше 1000$).

5. жорстка конкурентна боротьба між країнами за ринки збуту продукції, сфери прикладання капіталу, джерела сировини і за дешеву робочу силу.

3. Форми міжнародних економічних відносин – відносини, які проявляються на рівні світової системи і втілюються у такі форми:

1. міжнародна торгівля, яка представляє собою систему обміну товарів і послуг. Її особливість в тому, що товари продаються за світовими цінами на основі формування цнтернаціональної вартості;

2. міжнародний рух капіталу, який проявляється через вивіз капіталу при формуванні надлишку капіталу і монополістичної конкуренції на національних ринках. Капітал вивозиться у 2 формах:

   • позичковий капітал;

підприємницький капітал.

3. міжнародна міграція робочої сили – зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення і безробіття в певних країнах, потребі у дешевій робочій силі;

4. міжнародні валютні відносини, які опосередковуються грошовими відносинами через валютний баланс.

Види інтеграційних об’єднань:

1. Європейське економічне співтовариство – 1957 рік, куди ввійшли країни Західної Європи, які у 1994 році трансформувалися у ЄС;

2. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АССАН);

3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ);

4. ЄЕП.

51