Тема 4: Форми організації суспільного виробництва

1. Суть та структура суспільного виробництва.

2. Основні фактори суспільного виробництва.

3. Крива виробничих можливостей.

4. Форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна.

5. Товар і його властивості. Закон вартості.

1. Діяльність людей, спрямована на виробництво матеріальних благ і послуг, необхідним для забезпечення життєдіяльності, називається суспільним виробництвом. Воно є основою функціонування будь-якої економічної системи.

Структура суспільного виробництва:

1. продуктивні сили суспільства;

2. виробничі відносини.

Продуктивні сили складаються з:

• робочої сили;

• предмету праці;

• засобів виробництва.

Виробничі відносини складаються з:

• організаційно-економічних відносин по суспільному поділі праці;

• спеціалізація виробництва;

• кооперування;

• управління.

Виробничі відносини включають в себе відносини людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матерільних благ і послуг.

Суспільне виробництво поділяється на:

1. матеріальне виробництво, куди включають промисловість і всі галузі, які до неї відносяться, сільське господарство і галузі, які обслуговують матеріальне виробництво;

2. нематеріальне виробництво – сфера діяльності, де надаються послуги, куди включається сфера послуг, інфраструктура, туризм, медицина, освіта, наука.

Матеріальне виробництво поділяється на 2 групи:

• група „А”, до якої відносяться всі галузі матеріального виробництва, які виробляють засоби виробництва;

• група „Б”, куди включаються всі галузі товарного народного споживання.

2. Основні фактори суспільного виробництва:

• земля – природні ресурси;

• праця – робоча сила;

• капітал – засоби виробництва;

• технології виробництва – науково-технічні нововведення у виробництво, інформація;

• підприємницька активність.

3. Кожна економічна система, розв’язуючи триєдину проблему: що, як і для кого виробляти, аналізує шлях найкращого використання тих обмежених русурсів, які є в її розпорядженні. Потреби суспільства практично безмежні, а ресурси – рідкісні або обмежені, тому неможливо задовольнити всі потреби суспільства, і треба обирати пріорітетні напрямки розвитку економіки, куди і будуть спрямовуватися обмежені ресурси. Суспільно вирішують які товари і послуги слід виробляти, а від яких слід відмовитися. Для цього будують оптимальну економічну модель раціонального розподілу ресурсів між галузями і виробниками, між виробництвом інвестиційних або споживчих товарів. Це буде умова досягнення рівноваги між попитом і пропозицією. Цей вибір ілюструє крива виробничих можливостей, яка показує, куди спрямовує ресурси суспільство:

• чи на виробництво цівільних товарів для споживання;

• чи на виробництво інвестиційних товарів.

Крива показує яким чином суспільство може замінити гармати виробництвом масла за даним рівнем розвитку техніки і технологій.

Крива виробничих можливостей пропонує нам альтернативні варіанти розвитку суспільного виробництва в умовах обмежених ресурсів.

4. Еволюція суспільного виробництва виробила лише 2 форми організації суспільного виробництва:

• натуральне виробництво;

• товарне виробництво.

Історично першим виникло натуральне господарство, яке існувало при первісному ладі, рабовласницькій, феодальній системі і на початковому етапі існування капіталістичної системи. В умовах натурального господарства продукти праці вироблялися домогосподарствами для задоволення власних потреб і надходили в сферу споживання шляхом прямого розподілу, тобто самі виробники їх і споживали. Натуральне виробництво було непрогресивним і не стимулювало розвиток продуктивних сил внаслідок того, що воно було замкнене, консервативне, мало слабовиражений поділ праці, експлуатація робочої сили грунтувалася на відносинах позаекономічного примусу. Повільний розвиток продуктивних сил поступово приводить до переходу від натуральної до товарної форми організації виробництва.

Умови виникнення товарного виробництва:

• 3 крупних суспільних поділів праці:

  1. виникнення металевих грошей, що дало виникненню торгівлі і сфери обміну;

  2. відділення наступних племен з маси первісних;

  3. відокремлення ремісництва від землеробства.

• індивідуальне привласнення продуктів праці на основі формування приватної власності;

• економічне відокремлення товаровиробників, які були власниками засобів виробництва і мали економічну самостійність.

Мета товарного виробництва: виробництво продукту праці не для власного споживання, а для продажу з метою отримання прибутку. Продкт праці стає товаром.

Основні риси товарного виробництва:

• суспільний поділ праці дав можливість виробникам спеціалізуватися на окремих видах товарів;

• виробництво має яскравовиражений суспільний хараутер, тому що необхідність виробництва визнається тільки при умові, що цей товар буде куплений споживачами на ринку;

• товарне виробництво відкрите для зовнішніх зв’язків і сприйняття нового у виробництві і організації праці;

• має велику різноманітність форм;

• опосередковується ринком і ринковими відносинами.

Товарне виробництво є такою формою організації суспільного виробництва, при якій продукти виробляються відокремленими виробниками з метою обміну їх на ринку для отримання прибутку. Товарне виробництво швидко розвивалося при встановленні капіталістичної системи і тому розрізняють 2 типи товарного виробництва:

1. просте – характерне для першого етапу розвитку капіталізму;

2. капіталістичне – базується на централізації і концентрації капіталу на великій приватній власності на засоби виробництва і швидко розвивалося в 19 ст., а ще краще в 20 ст. Воно має основну суперечність: між приватною і суспільною працею.

5. В умовах товарного виробництва продукти праці стають товаром, призначеним для продажу на ринку. Товар має 2 властивості:

1. споживна вартість;

2. вартість або мінова вартість.

Споживна вартість – здатність речі задовольнити потреби людини.

Вартість або мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних кількісних співвідношеннях або пропорціях на інші товари.

Ці властивості товару витікають з того, що праця, яка створює товар, має двоїстий характер, тобто вона одночасно є конкретною працею, яка створює споживну вартість товару і в той же час абстрактною працею, яка створює вартість товару. Конкретна праця – це витрати виробника зусиль на виробництво конкретної речі. Абстрактна праця – це суспільна праця, виражається у певному часі, який витрачається на виробництво товарів. Вона проявляється лише в обміні. Абстрактна праця має суспільний характер.

Величина товару вимірюється абстрактною працею, тобто кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення товару, але мова не іде про робочий час одного індивідуума, а про суспільнонеобхідний робочий час, який необхідний для виготовлення товару при середньому в даному суспільстві рівні інтенсивності праці.

Закон вартості: вартість товару тим більша, чим більше суспільнонеобхідного робочого часу, витраченого на виготовлення певного товару.