Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
!Академічний курс Підруч. для студ. вищ. навч....doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Особлива частина

Розділ 5. МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ У ЗДІЙСНЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Поняття інвестицій

Світовий досвід свідчить, що найкоротшим шляхом піднесення на якісно новий рівень розвитку продуктивних сил країни є оптимальне використання інвестицій у різноманітних організаційно-правових формах. Основу сучасної ринкової економіки становлять відносини, пов'язані з інвестуванням у вироб­ництво матеріальних благ. У врегулюванні цих відносин важлива роль нале­жить правовим засобам. При цьому об'єктом регулювання є інвестиція як елемент матеріальних відносин. Необхідно з'ясувати сутність інвестицій та вивести поняття «іноземні інвестиції».

В економічній та юридичній літературі щодо природи інвестицій існують суперечливі погляди. Поняття «інвестиції» не охоплює комерційні угоди, такі, як продаж товарів або аналогічні торговельні операції. На практиці під інвес­тиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або позики, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі контрактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками.

М. Богуславський розрізняє державні інвестиції та приватні. Під державни­ми Інвестиціями він розуміє позики, кредити, які одна держава чи група держав надають Іншій державі. Йдеться про відносини між країнами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного пра­ва. Можливі також «діагональні» відносини, коли консорціум (група) приват­них банків надає Інвестиції державі.

Приватними є інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями або громадянами однієї держави відповідним суб'єктам іншої держави. Інвес­тиційні відносини настільки складні та різноманітні, що в багатьох випадках відносини між державами та між приватними особами взаємопов'язані. Такий зв'язок виявляється й у випадках суброгації, коли Інвестор передає всі свої пра­ва та вимоги державі.

Існує й така складна конструкція відносин, за якої матеріальні зобов'язання держави-боржника за одержаними кредитами (наприклад, сплата відсотків) за­довольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав, одер­жаних приватним інвестором у країні боржника (надання прав на розробку природних ресурсів).

58

Є. Черевик вважає, що інвестиція — це капітал, нагромаджений і не викори­станий для споживання за певний період виробничої діяльності та знову вкла­дений у виробництво.

Термін «інвестиція» переважно вживається у розумінні «капітальні вкла­дення». Н. Кузнецова зазначає, що поняття «інвестиції» та «капітальні вкла­дення» співвідносяться як категорії загального й окремого: інвестиція у відтво­рення основних фондів і приріст матеріально-виробничих запасів здійсню­ється у формі капітальних вкладень.

На думку І. Комарова, під інвестиціями слід розуміти вкладення фінансо­вих і матеріально-технічних засобів з метою одержання бажаного соціально-економічного ефекту. Автор поділяє інвестиції на фінансові та реальні. До фінансових належать вкладення фінансових коштів для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, цільові вклади, банківські депозити. До ре­альних — капітальні вкладення у нове будівництво, розширення, реконст­рукцію, технічне переозброєння і підтримання виробництва, а також вкладення коштів у створення матеріально-виробничих запасів. Дуже часто під іноземни­ми інвестиціями розуміють іноземні капітали, вкладені у підприємство за кор­доном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що «іноземні інвестиції — це Інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території Іншої».

Дещо ширше трактування поняття іноземних Інвестицій пропонує Н. Воз-несенська. Під терміном «іноземні інвестиції» вона розуміє таке надання коштів Іноземним інвестором, за якого обов'язковою є економічна діяльність (за участю або без участі місцевого капіталу), що зумовлює створення вироб­ничого об'єкта, який сприяє розвитку економіки держави, підвищенню її еко­номічного потенціалу.

Термін «іноземні інвестиції» визначено у законодавстві України. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвес­тиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 391) виділяє такі види інвестицій: іноземна валюта, яка визнається конвертованою Національним банком Украї­ни; будь-яке рухоме І нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права; інші цінності (майно), які визнаються Іноземними інвестиціями згідно із законом.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та Інших видів діяльності, в результаті якої створюється при­буток (дохід), або досягається соціальний ефект.

Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить з од­накових позицій до їх визначення. Так, згідно Із Законом Республіки Казахстан «Про Іноземні інвестиції» від 27 грудня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з ме­тою одержання прибутку.

59

Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції в РРФСР» іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкла­даються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).

Отже, Інвестиції — це, по-перше, речі, цінні папери, грошові кошти, резуль­тати інтелектуальної діяльності та майнові права. По-друге, ознакою інозем­них інвестицій є їх вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одер­жання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Можна дати узагальнене визначення іноземних інвестицій. Іноземні інвес­тиції — речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених за­коном формах) в об'єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється національним за­конодавством, на яке впливає міжнародне право. Внутрішньодержавне право встановлює правовий режим іноземних Інвестицій: національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іно­земних інвестицій залежить від соціально-економічних умов.

В Україні іноземні інвестиції регулюються такими нормативними актами:

Господарським кодексом України (глава 38); законами України «Про інвес­тиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій», «Про режим інозем­ного інвестування».

Крім того, про захист інвестицій існує багато двосторонніх угод між Украї­ною та іншими державами.

Найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на однакових засадах. Але таке можливе у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І навпаки, з метою досягнення цього рівня, залучення передових технологій і коштів для їх впровадження, інозем­ним інвестиціям доцільно надати на певному етапі пільговий режим. Проте до­пуск їх у національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжна­родній практиці існують прецеденти, коли ТНК, які є економічно потуж­нішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток цих країн.

Іноземні інвестори, вкладаючи свій капітал, керуються теорією міжнарод­ного експортного маркетингу. Відповідно до цього сприятливими умовами для здійснення інвестицій є: політична стабільність; економічна стабільність; на­явність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції; стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задо­волення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість формування інвестиційних проектів та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

Перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають: часті зміни інвестиційного законодавства; несприятливе для іноземних інвес­торів податкове законодавство; відсутність вільноконвертованої національної валюти; недосконалість банківської системи; відсутність інформації щодо най-вигідніших місць вкладення капіталу.

60

Для правового становища інвесторів у світі характерні певні режими:

  1. такий самий, як і для вітчизняних інвесторів (національний режим);

  2. який передбачає надання іноземним інвесторам додаткових прав, префе­ ренцій та пільг щодо митних стягнень, податків для зборів і гарантій здійснен­ ня ними інвестиційної діяльності (режим найбільшого сприяння);

3) який забороняє, або обмежує іноземні інвестиції (обмежувальний режим). Крім того, в міжнародній практиці використовується і такий вид режиму, як

«справедливий» (недискримінаційний). Його встановлення підтримується Міжнародним валютним фондом (далі — МВФ) та Міжнародним банком ре­конструкції і розвитку.

Національні законодавства більшості країн СНД І Балтії виходять з рівності прав різних форм власності, у тому числі й іноземної, на своїй території. Ці по­ложення зафіксовано у різноманітних законах, що регулюють право власності та підприємницьку діяльність. Крім того, в законах, які безпосередньо повинні регулювати інвестиційну діяльність щодо іноземних інвестицій, декларується національний режим, за якого іноземні інвестори у своїх правах та обов'язках прирівнюються до національних. У цьому разі вітчизняні та іноземні під­приємці виступають на ринку рівноправними партнерами. Привілейований ре­жим, як правило, встановлюється шляхом повного або часткового звільнення від сплати митних та Інших податків, надання певних пільг при ввезенні та ви­везенні капіталу, сировини й обладнання тощо. Для визначення режиму іно­земних інвестицій у певній країні необхідно проаналізувати систему норматив­них актів, які прямо або опосередковано регулюють інвестиційну діяльність.

Так, наприклад, Закон Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» пря­мо не наголошує на національному режимі щодо них, але в ньому зазначено, що підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні інвестори діють в умо­вах, не менш сприятливих, ніж ті, що надаються у подібній ситуації інвес­тиціям юридичних осіб Республіки Казахстан.

Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції» передбачає, що Іно­земні інвестиції на території Росії мають правовий захист, який забезпечується цим законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами, що діють на території Росії. Правовий режим іноземних інвестицій, а також діяльність іноземних інвесторів, спрямована на їх здійснення, не можуть бути менш сприятливі, ніж режим для майна, майнових прав та інвестиційної діяль­ності юридичних осіб і громадян Росії, за винятками, передбаченими законо­давством.

Серед країн з процедурою допущення іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, у законодавствах яких найдетальніше розроблено відповідний порядок. За законодавством Данії особливого дозволу Міністерства промисловості потребують іноземні інвесто­ри, які хочуть придбати місцеве підприємство з активами, що перевищують 10млн датських крон. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами понад 15 млн фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25 % ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. У Сингапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, спрямованих на створення ново-

61

го торговельного підприємства. На дозвільному принципі інвестування базується законодавство Литви. Закони про іноземні інвестиції Грузії та Азер­байджану декларують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.

Законодавство України про Іноземні Інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів Іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодавством України. Зокрема, про це свідчать такі положення ГК України: іноземні Інвестори мають право здійснюва­ти всі види Інвестицій, передбачені законодавством, І у формах, зазначеннях Господарським кодексом; заборона або обмеження будь-яких видів і форм іно­земних Інвестицій можуть визначатися виключно законом (статті 391, 392).

У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні га­лузі економіки і соціальну сферу може бути передбачено встановлення додат­кових пільг для суб'єктів господарювання, які діють у цих сферах (ч. 1 ст. 394 ГК України). Водночас законом можуть визначатися галузі господарювання та/або території, в яких визначається загальний обсяг участі Іноземного інвес­тора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвес­тиціями обмежується або забороняється відповідно до вимог збереження національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні та іншими законодавчими актами (частини 5, 6 ст. 116 ГК України). Іноземні підприємства не можуть створюва­тися в галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпе­ки держави. Умови і порядок утворення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування та іншими законами (частини 2,4 ст. 117).

Стаття 7 Закону України «Про режим іноземного Інвестування» визначає національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для інозем­них інвесторів^ за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Все це створює основу для прийняття законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з принципу свободи Іноземного інвестування. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в Україні забороняється створення телерадіоор-ганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без грома­дянства, а також створення та діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді яких понад ЗО % іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телера-діоорганїзацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 13 Закону).

Відповідно до ч. З ст. 4 Закону України «Про страхування» загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страхо­вика не може перевищувати ЗО %.

У статті 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» також на­голошується, що Іноземні Інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не за­боронені законами України. У частині 3 ст. 7 цього закону прямо передбачено можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних Інвесторів та

62

підприємств з іноземними Інвестиціями обмежується або забороняється, вихо­дячи з вимог національної безпеки.

Отже, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвесту­вання поєднується з можливим одержанням дозволу на певні види інвес­тиційної діяльності.