7.2. Регулятивна інфраструктура фондового ринку

Регулятивна інфраструктура фондового ринку є системою регулювання ринку цінних паперів, що охоплює: регулятивні органи (державні органи та са­морегульовані організації);регулятивні функції і процедури (законодавчі, реєстраційні, ліцензійні та наглядові); законодавчу Інфраструктуру ринку цінних паперів; етику фондового ринку (правила ведення чесного та справед­ливого бізнесу, які затверджуються саморегульованими організаціями); тра­диції та звичаї.

У міжнародній практиці розрізняють такі моделі ринків цінних паперів:

1. основна регулятивна роль на ринку цінних паперів належить державі (Франція);

2. регулювання поділено між державою і саморегульованими органами, добровільними об'єднаннями професійних учасників ринку цінних паперів (Велика Британія);

3. засновані на жорстких, детально розписаних правилах і формальних про­ цедурах, ретельному контролі їх дотримання (США);

4. такі, що базуються на широкому використанні, крім твердих розпоряд­ жень, також неформальних домовленостей, традицій, рекомендацій, погодже­ ного стилю поводження, переговорів, розв'язання складних ситуацій та ін. (Ве­ лика Британія).

В Україні діє модель фондового ринку, наближена до Франції, коли основна регулятивна роль на ньому належить державі, тобто у правовому регулюванні фондового ринку переважають приватноправові засади. Так, у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначено пра­вові засади державного регулювання ринку цінних паперів і державного конт­ролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. За цим зако­ном державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цін­них паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних па­перів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками рин­ку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови їх ви­пуску та обігу, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обся­ги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на фор­мування цін на ринку цінних паперів;

забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посе­редників на ринок цінних паперів;

гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної кон­куренції на ринку цінних паперів;

контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2 Закону).

До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів, нале­жить передусім Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші дер­жавні органи контролюють діяльність учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. З метою координації діяль­ності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів ство­рюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники державних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Коорди­наційну раду голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ст. 5 Закону).

Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів, згідно зі ст. З Закону, є:

прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяль­ності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю такої діяльності;

заборона та припинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення ЇЇ згідно з чинним законодавством;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та Інформації про це;

контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних па­перів та інформації про їх випуск, умови продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю дотримання цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

контроль достовірності інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюю­чим органам;

встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних па­перів та контролю їх дотримання;

контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

128

94-415

129

контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів; контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; застосування інших заходів щодо державного регулювання і контролю ви­пуску та обігу цінних паперів.

Діяльність з випуску та обігу цінних паперів як виключна діяльність допус­кається на підставі дозволу, що видається Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку. Вона визначає перелік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протя­гом терміну дії цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше тисячі неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Регулювання ринку цінних паперів має свою специфіку. У міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна пе­редбачає панування на ньому комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допускає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово-кредитних Інститутів (США, Велика Британія). У тих країнах, де на ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних банків, діяльність яких підконтрольна центральному національному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання е значним.

Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (державне ре­гулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у його функціонуван­ня, а також непрямого впливу на цей ринок.

До засобів прямого втручання належить весь комплекс законотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними органами для введення нових та зміни старих положень І норм щодо діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учасників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впро­вадження та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод, ре­єстрація цінних паперів тощо.

В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджені наказом Державного комітету України з питань ре­гуляторної політики та підприємництва «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів». Законодав­ством регламентовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися на ринку цінних паперів. До них, зокрема, віднесено:

1) торгівлю цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають їх оплату проти поставки їх новому влас­нику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (бро­керська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепро­дажу третім особам (дилерська діяльність);

130

2. депозитарну діяльність —- з надання послуг щодо зберігання цінних па­ перів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

3. розрахунково-клірингову діяльність — з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

4. діяльність з управління цінними паперами — здійснюється від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі відповідного догово­ ру щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

5. діяльність з управління активами — здійснюється за винагороду ком­ панією з управління активами на підставі відповідного договору про уп­ равління активами, які належать інвесторам на праві власності;

6. діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збиран­ ня, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо цих паперів, їх емітентів та власників;

7. діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільноправових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабїржовому ринку цінних паперів.

Регламентовано також умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановле­ному чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї само­регульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі здійснення про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які її виконують, зобов'я­зані дотримуватися встановлених відповідно до цього закону та інших актів законодавства України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами (ст. 4 «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»).

До системи важелів непрямого впливу належать:

контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового відсотка;

податкова політика держави;

гарантії уряду щодо депозитів, кредитів, позика приватного сектора;

вихід держави на ринки позикових капіталів (випуск казначейських век­селів, середньострокових та довгострокових облігацій, емісія зобов'язань дер­жавних установ та ін.), що створює пряму конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпораціями;

зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з інозем­ною валютою, золотом, заходи для стимулювання експорту тощо).

131

Інституційне забезпечення ринків цінних паперів покладається, як правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної країни, Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші державні органи. Наприк­лад, у США розробленням та перевіркою виконання відповідних законів зай-

9*4-415

мається Комісія з цінних паперів та бірж. Регулюючі органи виконують пере­важно три функції, спрямовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

1. реєстрація всіх учасників ринку цінних паперів. Усі кандидати повинні задовольняти певним вимогам фінансового стану, тобто володіти необхідним (мінімальним) власним капіталом;

2. забезпечення всіх суб'єктів економіки достовірною інформацією. Це дося­ гається передусім публікаціями проспектів емісії, що містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед обмеженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зобов'язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про зміни в складі керівних осіб фірми;

3} контроль та підтримання правопорядку на ринку цінних паперів. Упов­новажені на це органи можуть розслідувати будь-які порушення закону, засто­совувати адміністративні заходи щодо винних осіб, передавати справи до суду.

Крім наведених заходів державного регулювання важливе значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегульованим організаціям, якими пере­важно є фондові біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регу­лювання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку активно діють й інші організації, що також створюють правила поведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотримання. Це професійні асоціації учас­ників інвестиційного бізнесу. Вони виникають в міру ускладнення ринку цінних паперів, коли дії держави з регулювання ринку з певних причин є недо­статніми. Такі асоціації виявляють нечесну поведінку окремих осіб, яка завдає шкоди не тільки членам цих асоціацій, а й ширшому колу учасників біржової торгівлі, оскільки зниження громадської довіри до фахівців підриває основи їх бізнесу, призводить до втрати прибутку. Інтереси професійних асоціацій у нормальному функціонуванні ринку цінних паперів багато в чому збігаються з інтересами держави.

На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами, до участі в яких залучають­ся регулятори таких ринків різних країн світу з метою об'єднання зусиль комісій з цінних паперів щодо регулювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству в цьому секторі. До таких Інститутів регулювання ринків цінних паперів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO) міжнародні організації, регіо­нальні утворення (ЄС) та договірні двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість країн сучасного цивілізованого світу.