9.5. Торгові звичаї

У практиці правового оформлення міжнародних договорів (контрактів) купівлі-продажу товарів та вирішення комерційних спорів у міжнародних ко­мерційних арбітражних судах загальноприйнятим є застосування разом з інши­ми правовими джерелами і так званих торгових звичаїв.

Звичаї відіграють істотну роль у сфері правового регулювання міжнародної торгівлі. У Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів звичаям присвячено ст. 9 такого змісту:

1. Сторони пов'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, запровадженою ними у своїх взаємовідносинах.

2. За відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до їхнього договору або його укладення звичаю, про який вони знали або повинні були знати, який у міжнародній торгівлі широко відо­ мий та якого постійно дотримуються сторони в договорах даного типу у відповідній галузі торгівлі.

У статті VII Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж передбачається, що разом Із застосованим правом арбітри керуватимуться по­ложенням контракту та торговими звичаями. Аналогічні положення є також в інших документах з арбітражу.

172

Оскільки в практиці міжнародної торгівлі сформувалося досить багато зви­чаїв, які по-різному вписуються в національні правові системи, міжнародні організації прикладають зусилля до їх уніфікації. Так, Міжнародною торговою палатою розроблено уніфіковані правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс».

Торгові звичаї часто застосовуються при розв'язанні міжнародних еко­номічних спорів. Стаття 28 російського закону «Про міжнародний комер­ційний арбітраж», ст. 9 Віденської конвенції про угоди міжнародної купів­лі-продажу товарів, п. З ст. 33 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, регла­менти багатьох арбітражних закладів, у тому числі Міжнародної торгової палати і Міжнародного комерційного арбітражного суду (далі — МТП і МКАС) та інші вимагають від арбітрів розгляду спорів не тільки на підставі права, яке застосовується, а й з урахуванням торгових звичаїв.

Торгові звичаї можуть бути частиною національного права (наприклад, нор­ми Віденської конвенції інкорпоровані в російському законодавстві) або існува­ти незалежно від нього (правила «Інкотермс»). Відповідно можливі два варіанти їх застосування:

1. будучи частиною національного права, торгові звичаї застосовуються не­ залежно від зазначення їх сторонами;

2. торгові звичаї застосовуються тільки в тому разі, коли сторони прямо пе­ редбачили це у своїй угоді.

В Україні зовнішньоторговельні операції різних рівнів та масштабів здій­снюють сотні тисяч підприємців. Водночас практика арбітражного розгляду спорів у частині порушення контрактних зобов'язань свідчить про те, що ук­раїнські підприємства та індивідуальні підприємці ще не завжди знають і вра­ховують існуючі міжнародно-правові норми і стандарти, які вже склалися, на­були визнання та застосовуються в міжнародній торговій практиці. При розг­ляді господарських спорів припускаються неточностей у формулюванні умов угоди, викладених у контракті, різного тлумачення умов поставки, вказаних у контракті, застосовуються терміни, які мають різне значення.

Крім суб'єктивних причин різночитань умов контракту (є зрозумілим нама­гання кожної зі сторін тлумачити їх зміст на свою користь), мають місце і при­чини об'єктивні, існування яких зумовлено застосуванням специфічного дже­рела торгового права — звичаїв міжнародної торгівлі, під якими слід розуміти єдині стійкі правила, що склалися у практиці, але не мають обов'язкової юри­дичної сили. Використання цих правил стало повсюдним, традиційним при ук­ладанні торгових контрактів та формулюванні їх базисних умов. Проте торгові звичаї — це правила неписані, тому їх точне з'ясування та єдине застосування в арбітражному суді ускладнюються. Щодо звичаїв морської торгівлі, то вони можуть бути різними навіть у різних портах однієї країни. Одні й ті самі прави­ла сприймаються учасниками торгової угоди по-різному. Різне тлумачення од­накових за назвою правил призводить до додаткових непорозумінь між партне­рами, невиправданих судових позовів.

У цих умовах важливим засобом забезпечення правової захищеності суб'єктів комерційної діяльності є міжнародне співробітництво у створенні та втіленні в реальні торгові відносини єдиного правового режиму за допомогою

173

схожих нормативних приписів, У процесі створення єдиних (уніфікованих) ре­гуляторів у галузі міжнародної торгівлі важливу роль відіграє діяльність різно­манітних міжнародних міжурядових та неурядових організацій, до яких нале­жить всесвітньо відома Міжнародна торгова палата.

Одним із найважливіших документів МТП є збірник Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс», покликаний забезпечити єдине розуміння взаємних правил та обов'язків сторін договору купівлі-прода-жу. Залежно від умов «Інкотермс» між продавцем і покупцем розподіляються зобов'язання щодо поставки товару та відповідальність за ризик щодо його по­шкодження чи втрати.

Структура та зміст «Інкотермс» відповідають меті їх створення — полег­шенню міжнародної торгівлі та оптимізації процесу її правового оформлення. Правила єдиного тлумачення змісту торгових термінів систематизовані в поло­ження, які створюють 13 фактично готових для розміщення їх в договорі на­борів основних умов угоди. Відповідно сторони, залежно від своїх інтересів, можуть вибрати одну з 13 найпоширеніших моделей розподілу обов'язків між продавцем та покупцем.

У вступі до правил «Інкотермс» наголошується, що вони не призначені для заміни умов угоди, необхідних для повного договору купівлі-продажу. Базис (базисні умови) поставки — це те, без чого договір не може бути визнаний оформленим юридичне коректно, а відсутність у ньому посилань на «Інко­термс», хоч І знижує юридичну чіткість договірного тексту як вираження воле­виявлення сторін, таких наслідків у світовій практиці не має. В цьому разі точніше було б характеризувати терміни «Інкотермс» як типові умови або фор­ми постачання товару.

«Інкотермс» є недержавною і в цілому непублічною кодифікацією торгових звичаїв, які склалися у світовій комерційній практиці, здійсненою недержав­ною організацією. Тому ні окремі правила, які входять до «Інкотермс», ні доку­мент в цілому самі по собі не наділені юридичною силою, що давало б мож­ливість бути використаними в публічному примусовому порядку. Таку чинність вони матимуть тільки тоді, коли сторони погодяться надати їм обо­в'язковий для себе характер, що відображається в підписаному між ними кон­тракті. До такого контракту прирівнюється розділ «Інкотермс», на який сторо­ни погодилися, і тільки в цьому разі правила можуть застосовуватись та тлума­читися як норми, що мають юридичну силу. Це положення прямо закріплено в самому документі: «Торговці, які бажають використовувати «Інкотермс 2000», повинні чітко вказувати, що їх угода керується цими правилами».

Зміст «Інкотермс» не дає підстав для висновку, що у всіх випадках укладен­ня контракту купівлі-продажу потрібно застосовувати правила «Інкотермс» й інкорпорація їх у договір є обов'язковою. Навпаки, в документі підкрес­люється добровільний характер застосування тлумачених у ньому термінів, і вирішення цього питання надається сторонам договору.

Інший підхід до цієї проблеми в українському правовому полі. В Указі Пре­зидента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації ко­мерційних термінів» зазначено: «З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладенні дого-

174

ворів, а також учасниками відносин, які виникають у зв'язку з такими догово­рами, постановляю:

1. Встановити, що при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою па­ латою в 1959 році (далі — Правила «Інкотермс»).

2. Суб'єктам підприємницької діяльності України при укладенні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) дотримуватись правил «Інкотермс».

3. Органам державної виконавчої влади привести свої рішення (нормативні акти) у відповідність до цього Указу».

Отже, Указ Президента України надає правилам «Інкотермс» юридичної сили, і вони стають юридичне обов'язковими для українських суб'єктів під­приємницької діяльності, незалежно від їх волевиявлення або бажання.

Основні принципи Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс 2000».

На відміну від Інкотермс 1990 р. у статтях, що стосувалися обов'язку про­давця надати докази поставки, було дозволено замінити паперовий документо­обіг електронним обміном даними (EDI-повідомленнями) за умови, що сторо­ни заздалегідь домовилися спілкуватися за допомогою електронної пошти; змінено обов'язки щодо митного очищення товару та здійснення митних пла­тежів за термінами FAS і DEQ, а також навантаження та розвантаження за терміном FCA. Нижче наведено приклади деяких позначень.

EXW — ex works (... named place), франко-завод (... назва місця). Продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства або в іншому погодженому місці (на заводі, фабриці, складі тощо) без митного очи­щення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймальний транспортний засіб. Отже, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продав­ця, а покупець несе всі витрати і ризики, внаслідок перевезення товару з площ продавця до місця призначення. Якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витра­ти, повязані з цим, це має бути чітко обумовлено внесенням відповідного засте­реження до договору купівлі-продажу. Термін EXW не слід застосовувати, коли покупець не в змозі виконати експортні формальності прямо чи опосередковано. За таких обставин має застосовуватися термін FCA за умови, що продавець по­годжується нести витрати й ризики, пов'язані із завантаженням товару.

FCA — free carrier (... named place), франко-перевізник (... назва місця). Про­давець здійснює поставку товару, очищеного від мита для експорту, переданням призначеному покупцем перевізнику в погодженому місці. Вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження в ньому товару. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, він відповідає за завантажен­ня; якщо в іншому місці, — не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, в тому числі за змішаних (мультимодальних) перевезень. Під «перевізником» мають на увазі

175

будь-яку особу, яка на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прий­няти товар для перевезення, то вважається, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі,

FAS — free alongside ship (... named port of shipment), франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження). Поставка вважається здійсненою продав­цем, коли товар розміщено біля борту судна у призначеному порту відванта­ження. Це означає, що з цього моменту всі витрати й ризики втрати чи пошкод­ження товару повинен нести покупець. Термін FAS зобов'язує продавця здій­снити митне очищення товару для експорту (це правило є відхиленням від попередніх версій «Інкотермс»), які покладали обов'язки щодо митного очи­щення товару для експорту на покупця. Проте, якщо сторони бажають, щоб по­купець узяв на себе обов'язки з експортного митного очищення товару, вони повинні чітко зазначити це у договорі купівлІ-продажу. Термін FAS може зас­тосовуватися тільки у разі перевезення товару морським або внутрішнім вод­ним транспортом.

FOB — free onboard (... named port of shipment), франко-борт (... назва порту відвантаження). Поставка вважається здійсненою продавцем, коли товар пере­дано через поручні судна в погодженому порту відвантаження. З цього момен­ту всі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару несе покупець. Термін FOB зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Він може застосовуватися тільки у разі перевезення товару морським або внут­рішнім водним транспортом. Якщо сторони не мають наміру передавати товар через поручні судна, слід застосовувати термін FCA.

CFR — cost and freight (.., named port of destination), вартість і фрахт (... назва порту призначення). Поставка вважається здійсненою продавцем, коли товар передано через поручні судна в порту відвантаження. На продавця поклада­ються витрати та оплата фрахту, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення по­ставки, переходять з продавця на покупця. Термін CFR зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Він може застосовуватися тільки у разі перевезення товару морським або внутрішнім водним транспор­том. Якщо сторони не мають наміру щодо здійснення поставки товару через поручні судна, слід застосовувати термін СРТ.

GIF — cost, insuranceand freight (... named port of destination), вартість, стра­хування та фрахт {... назва порту призначення). Поставка вважається здійсне­ною продавцем, коли товар передано через поручні судна в порту відвантажен­ня. Продавець зобов'язаний понести витрати та сплатити фрахт, необхідні для доставки товару до погодженого порту призначення, проте ризик втрати чи по­шкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. На продавця покладається також обов'язок забезпечення морського страхуван­ня на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час пе-

176

ревезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договір страхування та спла­тити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами терміна CIF від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. Якщо покупець бажає мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або са­мостійно вжити заходів для забезпечення додаткового страхування. Продавець має здійснити митне очищення товару для експорту. Термін CIF може застосо­вуватися тільки у разі перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом. Якщо сторони не мають наміру щодо поставки товару через по­ручні судна, слід застосовувати термін СІР.

СРТ — carriage paid to (... named place of destination), фрахт/ перевезення оп­лачено до (... назва місця призначення). Продавець здійснює поставку товару переданням його перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до погодженого місця призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару в зазна­чений спосіб. Під «перевізником» мають на увазі будь-яку особу, яка на під­ставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити переве­зення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У разі здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення кількома перевізниками перехід ризику відбувається в момент передання товару першому з них. Термін СРТ зо­бов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Може зас­тосовуватися незалежно від виду транспорту, в тому числі за мультимодальних (змішаних) перевезень.

177

СІР — cfrriage and insurance paid to (... named place of destination), фрахт пе­ревезення та страхування оплачено до (... назва місця призначення). Продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього він зобов'язаний оплатити витрати перевезен­ня товару до погодженого місця призначення. Покупець бере на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення постав­ки у зазначений спосіб. На продавця покладається обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договір страхуван­ня та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умова­ми терміна СЕР від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. Якщо покупець бажає мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продав­цем, або самостійно вжити заходів для забезпечення додаткового страхування. Під «перевізником» мають на увазі будь-яку особу, яка на підставі договору пе­ревезення зобов'язується здійснити або забезпечити перевезення товару за­лізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транс­портом або комбінацією цих видів транспорту. У разі здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення кількома перевізниками ризик переходить у момент передання товару у відання першого з них. Термін СІР зобов'язує про-

124-415

давця очистити товар від мита для експорту. Може застосовуватися незалежно від виду транспорту, в тому числі за мультимодальних (змішаних) перевезень.

DAF — delivered at frontier (... named place), поставка до кордону (... назва місця поставки). Важається, що продавець виконав свої обов'язки щодо по­ставки, коли товар, очищений від мита для експорту, але ще не для імпорту, на­даний у розпорядження покупця нерозвантаженим на транспортному засобі в зазначеному місці та пункті на кордоні, перед митним кордоном суміжної краї­ни. Під терміном «кордон» розуміють будь-який кордон, у тому числі країни експорту. Тому сторонам надзвичайно важливо завжди точно визначати від­повідний кордон зазначенням конкретного місця та пункту. Проте, якщо сторо­ни бажають покласти на продавця обов'язки щодо розвантаження товару з транспортного засобу та всі ризики й витрати, пов'язані з розвантаженням, це має бути чітко обумовлено внесенням відповідного застереження до договору купівлі-продажу. Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транс­порту, за умови, що товар доставляється до сухопутної межі. Якщо поставка матиме місце в порту призначення, на борту судна або на причалі (набережній), слід застосовувати терміни DES або DEQ.

DES — delivered ex ship (... named port of destination), поставка із судна (... назва порту призначення). Вважається, що продавець виконав свої обов'яз­ки щодо поставки, коли товар, який не пройшов митного очищення для Імпор­ту, надано у розпорядження покупця на борту судна в названому порту призна­чення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до порту призначення до розвантаження. Якщо сторони бажають покласти на про­давця витрати й ризики розвантаження товару, слід застосовувати термін DEQ. Термін DES використовується виключно у разі доставки товару морським або внутрішнім водним транспортом або у змішаних перевезеннях, коли товар при­буває в порт призначення на судні.

DEQ — delivered ex quay (... named port of destination), поставка з причалу (... назва порту призначення), Важається, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що не пройшов митного очищення для імпорту, на­дано у розпорядження покупця на причалі (набережній) у названому порту призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою то­вару до порту призначення та розвантаженням його на причал (набережну). Покупець зобов'язаний здійснити митне очищення товару для імпорту та спла­тити всі податки, мита та інші збори І витрати, пов'язані з імпортом товару (це правило є відхиленням від попередніх версій «Інкотермс», які покладали обо­в'язки щодо митного очищення товару для імпорту на продавця). Якщо сторо­ни бажають покласти на продавця всі або частину витрат, що підлягають оплаті при імпорті товару, вони повинні чітко зазначити це у договорі купівлі-прода-жу. Термін DEQ може застосовуватися тільки у разі доставки товару морським або внутрішнім водним транспортом, а також у змішаних перевезеннях, коли товар вивантажується із судна на причал (набережну) в порту призначення. Якщо сторони бажають покласти на продавця витрати й ризики, пов'язані з пе­реміщенням товару з причалу до іншого місця (складу, терміналу, транспорт­ної станції та ін.) у порту або за його межами, слід застосовувати термін DDU абоООР.

178

DDU — delivered duty unpaid (... named place of destination), поставка без сплати мита (... назва місця призначення). Продавець здійснює поставку покуп­цеві товару без митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого транспортного засобу в обумовленому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за ви­нятком (у відповідних випадках) будь-яких мит (під «митом» тут мають на увазі відповідальність за виконання та ризики виконання дій зі здійснення мит­них процедур, а також оплату витрат митного очищення, податків, митних та Інших зборів) на імпорт до країни призначення. Обов'язки щодо такого «мита» покладаються на покупця, так само як І будь-які витрати та ризики, зумовлені несвоєчасним митним очищенням ним товару для імпорту. Якщо сторони ба­жають покласти на продавця обов'язки щодо здійснення ввізних митних про­цедур, витрати і ризики, пов'язані з цим, або деякі витрати, якими супрово­джується імпорт товару, вони повинні чітко обумовити це у відповідному додатку до договору купівлі-продажу. Термін DDU може застосовуватися не­залежно від використовуваного виду транспорту, але якщо поставка повинна мати місце на борту судна або на причалі (набережній) в порту призначення, слід застосовувати терміни DES або DEQ.

DDP — delivered duty paid (... named place of destination), поставка зі сплатою мита, (... назва місця призначення). Продавець здійснює поставку покупцеві то­вару, очищеного від мита для імпорту, без розвантаження з будь-якого транс­портного засобу в обумовленому місці призначення. Продавець несе всі витра­ти та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, у тому числі (у відповідних випадках) сплату будь-яких мит (під «митом» тут мають на увазі відповідальність за виконання та ризики виконання митних процедур, а також оплату витрат митного очищення, податків, митних та інших зборів) на імпорт до країни призначення. Якщо термін EXW покладає на продавця мінімальний обсяг обов'язків, то DDP — максимальний. Цей термін не пови­нен застосовуватися, якщо продавець прямо чи побічно не в змозі одержати імпортну ліцензію. Проте, якщо сторони бажають виключити із зобов'язань продавця оплату деяких витрат, пов'язаних з імпортом товару (таких, як ПДВ), це повинно бути чітко обумовлено у відповідному застереженні в договорі купівлі-продажу. Якщо сторони бажають покласти на покупця всі ризики і витрати щодо імпорту товару, слід застосовувати термін DDU. Термін DDP може застосовуватися незалежно від використовуваного виду транспорту, але якщо поставка повинна відбуватися на борту судна або на причалі (набе­режній) в порту призначення, слід застосовувати терміни DES або DEQ.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення зовнішньоекономічної діяльності.

2. Який порядок реєстрації зовнішньоекономічних договорів?

3. Як регулюються бартерні операції за законодавством України?

4. Які відносини регулюються Інкотермс?

Рекомендована література

179

І. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник. —М: Закон и право; ЮНИТИ, 1996.

12*4-415

2. Експортно-імпортні операції. Міжнародні контракти. Форми розрахунків: У 2 ч. — К.: Міжнар. центр приватизації, інвестицій і менеджменту, 3994,

3. Зыкин И. С. Договор во внешнеэкономической деятельности. — М.: Норма, 1990.

4. Комерційне право // Правові основи підприємницької діяльності: Підручник / За ред. В. Ч. Шакуна, П. В. Мельника, В. М. Поповича. — К.; Правові джерела, 1997.

5. Коммерческий договор от заключения до исполнения / Сост. Л. П. Дашков, А. В. Брызгании. — М.: Маркетинг, 1995.

6. Лунц Л. А. Курс международного частного права: Особенная часть. — М.: Юр. лит., 1975.

7. Международные экономические отношения: Учебник для вузов / В. Е. Рыбалкин, Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдин и др.; Под ред. В. Е. Рыбалкина. — 3-е изд. — М.: ЮНИТИ—ДАНА, 1999.

8. Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні / М. Я. Азаров, Л. П. Гацька, Ю. В. Гладун та ін. — К.: Дія, 2000.

9. Основы внешнеэкономических знаний: Учебник для вузов / Под ред. И. П. Фаминс- кого. — М.: Междунар. отношения, 1990.

10. Прокушев Е. Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.-практ. пособие. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999.

11. РозенбергДж: М. Международная купля-продажа товаров (Комментарий к зако­ нодательству и практика разрешения споров). — М.: Инфра-М, 2001.

12. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пос. / Под ред. А. И. Кредисова. — К.: ВИРА-Р, 2001.

13. Фомичев В. И. Международная торговля: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Розділ 10. ПРАВОВІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

ЮЛ. Загальні положення

У роботах з міжнародного приватного права правове регулювання міжна­родних розрахунків розглядається як об'єкт міжнародного приватного права. Цей об'єкт є центральним в юридичних виданнях з міжнародного торгового права. І це є логічним, адже поглиблення інтеграційних процесів, яке вияв­ляється у розширенні обсягів зовнішніх торговельних операцій, зростанні кіль­кості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ставить перед партнерами за зовнішньоекономічним контрактом завдання використання різноманітних форм розрахунків (або їх комбінацій) залежно від конкретних умов здійснення зовнішньоекономічних операцій. На жаль, українські резиденти поки що сут­тєво поступаються своїм закордонним партнерам в умінні використовувати широкий платіжний інструментарій. Це є однією з причин втрат у зовнішньо­економічній діяльності, яких зазнають вітчизняні її суб'єкти. Водночас до­слідження у цій сфері, як і в інших, могли б бути покладені в основу практич-

180

них рекомендацій для учасників зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло б підвищенню її ефективності, а отже і повнішій реалізації прав громадян на підприємництво.

Перш ніж характеризувати категорію «міжнародні розрахунки», визначимо їх місце у системі вищого рівня. З аналізу Господарського кодексу України (ст. 344) випливає, що міжнародні розрахунки (міжнародні розрахункові опе­рації) є складовою фінансової діяльності суб'єктів господарювання. А фінанси останніх, у свою чергу, є самостійною ланкою національної фінансово-кредит­ної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

У науковій літературі, присвяченій проблематиці платежів, немає терміно­логічної єдності щодо позначення базових характеристик, які використовуються на практиці для ідентифікації платіжних умов у зовнішньоекономічних контрак­тах. Зокрема, наявні різночитання щодо змісту таких характеристик, як умови платежу, методи платежу, засоби платежу. Іноді ці характеристики вживаються як тотожні. Немає єдності у застосуванні цих термінів І у нормативних актах. Так, у Законі України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» до форм розрахунків віднесено акредитивну, вексельну, інкасову, переказ, акреди­тив/інкасо, акредитив/переказ, Інкасо/переказ, акредитив/ інкасо/переказ та ін.

В одній із перших фундаментальних робіт із зовнішньоекономічної діяль­ності в умовах ринкових відносин поняття «умови платежу» досліджується у межах такої структури: спосіб платежу, засоби платежу і форма платежу. Отож, поняття «спосіб», «засоби» і «форма» платежу розглядаються як супід­рядні категорії «умови платежу». Ще вдалішою є класифікація, запропонована Ю. Лисенковим та І. Педєм, за якою пропонується структура складових (харак­теристик) платежу.

Після визначення місця міжнародних розрахунків як фінансової категорії перейдемо до її характеристики.

Міжнародні розрахунки — врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, які відпрацьовані світовою практикою, закріплені міжна­родними документами та звичаями, а з іншого — щоденну практичну діяль­ність банків щодо їх здійснення. При цьому головну роль у міжнародних роз­рахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розра­хунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування ЇЇ національної валюти, спеціалізації, фінансового ста­ну, ділової репутації, мережі банкІв-кореспондентів. Для здійснення розра­хунків банки використовують свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з Іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків «лоро» (рахунків іноземних банків у вітчизняному банку) і «ностро» (рахунків вітчизняного банку в іноземних). Більшість розрахунків здійснюється без­готівковим способом за допомогою записів на рахунках банків.

Міжнародні розрахунки покликані обслуговувати всі міжнародні комерційні (торгові) та некомерційні (неторговІ) операції суб'єктів зовнішньоекономічних

181

відносин. Учасники зовнішньоекономічних комерційних угод (імпортери та екс­портери), їх банки вступають у відокремлені від зовнішньоторгового контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробленням товаросупровод-жувальних та платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зобов'язань та розподіл відповідальності повністю залежать від конкретної форми розрахунків.

Регулюються міжнародні розрахунки законодавством та іншими норматив­ними й законодавчими актами національного права, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями. Правовою основою розрахункових відно­син є міжнародні платіжні угоди І конвенції, норми внутрішнього національного законодавства, а також конкретні торговельні кредитні та інші договори, що виз­начають загальні умови розрахункових відносин між країнами.

Щодо норм національного права, то відповідно до ст. 344 ГК України міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банків­ськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контраків, ва­лютним законодавством країн-у час ниць розрахунків. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про здійснення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків застосову­ються комерційні документи: коносамет, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та ін. Фінансовими документами у міжнародних розрахунках є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використову­ються для одержання платежу.

Згідно з Указом Президента «Про заходи щодо упорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» з метою забезпечення своєчасного та якісного здійснення розрахунків за догово­рами, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності, було встановле­но, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предме­том яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікова­них правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової па­лати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.

Відповідно до чинного законодавства усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та іншими комерційними уго­дами, виконуються резидентами України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки, тобто ко­мерційні банки України, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних опе­рацій. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповно­важеними банками України, зазвичай у вільноконвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертацією та розрахунковій валюті клірингових ра­хунків згідно з умовами міждержавних та міжбанківських угод.

Міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації, що зумовлено інтернаціона­лізацією господарських зв'язків та універсалізацією банківських операцій. Зок­рема, Міжнародні конвенції щодо векселів і чеків укладені на конференціях у Женеві відповідно у 1930 та 1931 роках, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів та усунення складнощів і розбіжностей у використанні векселів

182

та чеків при розрахунках. Комісія з права міжнародної торгівлі при ООН здій­снює подальше удосконалення вексельного та чекового законодавства.

Міжнародна торгова палата (International Chamber de Commerce — ICC), створена в Парижі на початку XX ст., розробляє та публікує Уніфіковані прави­ла і звичаї для документарних акредитивів, інкасо та банківських гарантій. На­приклад, перші правила для інкасо вийшли у світ 1936 р. Нині діють пізніші ре­дакції уніфікованих правил. Більшість банків світу оголосили про своє приєд­нання до них.

Уніфіковані правила та однакові, одноманітні закони, як було зазначено, — продукт банківської та торгової практики. Вони, у свою чергу, стають базою для національних нормативних та законодавчих актів щодо міжнародних роз­рахунків та зовнішньої торгівлі. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комер­ційних документів. Міжнародні платежі виконуються в різних валютах і тому тісно пов'язані з валютними операціями, а саме — купівлею-продажем валют. На ефективність їх здійснення впливає динаміка валютних курсів. Способом хеджування від валютного ризику в зовнішньоекономічній діяльності, зокре­ма, є купівля ф'ючерсних та опцІонних контрактів.

Хеджування — у банківській, біржовій та комерційній практиці — методи страхування ризику із застосуванням відповідних фінансових інструментів, на­приклад, страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Найпоширенішим видом хеджування є укла­дення строкових валютних угод. Фінансовий інструмент використовується як хеджування і враховується в цій якості, якщо: він точно визначений як хедж під час його придбання; точно визначено позицію, за якою існує ризик втрат і яку банк хеджує; існує зворотна залежність між зміною ціни на основний інстру­мент та інструмент, визначений як хедж.

У результаті ризик втрат від зміни цін, валютних курсів або відсоткових ставок на основний інструмент суттєво знижується. Якщо фінансовий інструмент не відповідає цим вимогам, він визначається як спекулятивний. Банки, які відіграють у системі міжнародних розрахунків головну роль, останнім часом стають не тільки посередниками між контрагентами угоди, а й суб'єктом, що підвищує ефек­тивність зовнішньоекономічної діяльності завдяки удосконаленню існуючих та розробці нових послуг та власних операцій на міжнародних ринках.

Практичне здійснення міжнародних розрахунків учасників зовнішньоеко­номічних угод забезпечують комерційні або державні банки. Внаслідок того, що розрахунки за міжнародними операціями здійснюються безготівковим спо­собом за допомогою записів на рахунках в установах банків, саме банки стають головною фігурою у системі міжнародних розрахунків. Банки не тільки висту­пають сполучною ланкою між контрагентами зовнішньоекономічних угод у різних країнах, а й повністю задовольняють виконання різнопланових міжна­родних операцій, у тому числі надають консультаційні послуги.

Для здійснення розрахунків на сучасному етапі банки використовують власні закордонні відділення та мережу кореспондентських рахунків в іноземних бан­ках. Кореспондентські відносини, хоч і покликані спочатку забезпечувати між­народні операції клієнтів, це не є їх виключним призначенням. Співробітництво

183

між двома банками в різних країнах, засноване на обслуговуванні клієнтів, з ча­сом підіймається на вищу сходинку. Предметом такого співробітництва стають мІжбанківські операції.

Ці операції поділяють на валютні (касові та строкові), депозитні (кредитні) та розрахункові (клірингові). Ступінь впливу банків у міжнародних розрахунках за­лежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни розташування, засто­сування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репу­тації. Причому більші можливості при здійсненні міжнародних розрахунків ма­ють крупні банки. У них більший досвід роботи в цьому напрямі, оптимальна мережа банків-кореспондентІв, широко розвинутий сервіс, кращі технічне та організаційне забезпечення. Крім того, великі банки, мають відому за кордоном назву, значні власні ресурси, що дає їм змогу успішно здійснювати мІжбанківські операції (у тому числі міжнародні).

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регу­люється національним законодавством їх країни, а з іншого — визначається практикою, що склалася. Вона існує у вигляді встановлених правил та звичаїв, або закріплюється окремими документами. Найбільш поширеними та складни­ми, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників, є розрахунки за міжнародними торговельними контрактами та некомерційними операціями. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із здійсненням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх у контракті. При упорядкуванні валютно-фінан­сових і платіжних умов контрактів, як правило, виявляється протилежність інте­ресів експортерів, що намагаються одержати максимальну суму у валюті в най-коротший термін, та імпортерів, зацікавлених у виплаті найменшої суми у ва­люті, прискоренні одержання товару і відстрочки платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі певним то­варом. Міжурядові угоди визначають загальні принципи розрахунків, у зов­нішньоторговельних контрактах, чітко формулюють докладні умови.

Відповідно до сучасної практики використовують такі форми розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами: документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс. Крім того, розрахунки здійснюють за допомогою векселів та чеків. З міжнародними розрахунками по­в'язані гарантійні операції банків, які відіграють роль додаткового забезпечен­ня зобов'язань контрагентів угоди.

Залежно від конкретної форми здійснення розрахунків змінюється ступінь участі в них комерційного банку. Мінімальний ступінь участі банку у разі розрахунків за банківським переказом (виконання платіжного доручення клієнтів), вищий — за інкасовою формою розрахунків {контроль за передан-ням товаросупроводжувальних документів та видача їх платнику відповідно до Інструкцій довірителя); максимальний — за акредитивом (надання бе-нефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується в разі виконання ним умов акредитива).

184