2.2. Кваліфікація норм міжнародного приватного права. Його система і джерела

Перед судом або іншим органом, який повинен розв'язати спір з іноземним елементом, виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи, вирішення «конфлікту кваліфікацій». Тлумачення норми — це з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом тлума­чення норми і полягає в її юридичній оцінці, визначенні мети норми права. Питання предмета кваліфікації як самостійне вперше було відображено на­прикінці XIX ст. у працях німецького юриста Кана і французького — Бартена. Обидва вчені дійшли висновку, що колізійні норми різних правових систем, навіть у разі їх формулювання за однаковою термінологією, містять «прихо­вані колізії», які породжують «конфлікт кваліфікацій», тобто непогодженість принципів національного права.

Основні способи вирішення питання кваліфікації. Кваліфікація обста­вин справи (сутності суперечки) або норми права може бути різною залежно від правової системи, принципи якої застосовуватимуться. Тому розрізняють кілька основних способів кваліфікації: 1) за законом суду; 2) за системою права тієї держави, до якої відсилає колізійна норма; 3) за принципом автономної кваліфікації.

Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд, застосовуючи ко­лізійну норму, кваліфікує її відповідно до змісту цієї норми у цивільному зако-

22

нодавстві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація за законом суду виявляється і тоді, коли суд, керуючись визначеннями, поняттями, катего­ріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне. Опоненти теорії кваліфікації за законом суду вважають доцільнішою кваліфікацію за системою права тієї держави, до якої відсилає колізійна норма. Зазначена теорія не набу­ла широкого схвалення. Фахівцеві, правова свідомість якого формується пере­важно під впливом принципів, понять і категорій власної правової системи, складно зрозуміти іноземне право так, як його тлумачать у країні походження цього права.

Теорія «автономної кваліфікації» полягає в тому, що суд, розглядаючи су­перечки з іноземним елементом, повинен кваліфікувати поняття норми права не за допомогою звернення до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять, які утворюються внаслідок порівняльного юридич­ного аналізу законодавства окремих держав.

Застереження про публічний порядок. Під публічним порядком Верхов­ний Суд України має на увазі правопорядок держави, основоположні принципи існуючого в ній устрою (щодо її незалежності, цілісності, самостійності та недо­торканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо — п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України».

Результат дії колізійної норми, а саме — застосування або незастосування іноземного права, в певних випадках пов'язаний із застереженням про пуб­лічний порядок. Це означає, що, по-перше, іноземний закон, до якого відсилає колізійна норма, може не застосовуватися, якщо він суперечить основам публічного порядку певної держави. Тому права й обов'язки, які грунтуються на такому іноземному законі, не визнаються в державі, де він не може бути застосований. По-друге, іноземний закон може не використовуватися, якщо це суперечить основам застосування законодавства в цій державі.

Зворотне відсилання і відсилання до закону третьої держави. Сутність зворотного відсилання полягає у відсиланні колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншої держави, а закон останньої, не вирішуючи питання, у свою чергу, відсилає до закону першої держави. Якщо до розв'язан­ня спору залучається правова система третьої держави, то йдеться про відси­лання до закону третьої країни (трансмісію).

Обхід закону в МПрП означає усвідомлене створення хоча б однією сторо­ною правовідносин основ для застосування закону тієї правової системи, яка лояльніше визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення «національності» суб'єктів господарської діяльності дають змогу підпорядкову­вати їх правовий статус законодавству тієї держави, яка є найсприятливішою у питаннях укладення і виконання господарських договорів, податкової та мит­ної політики.

Система МПрП. Під системою в загальній теорії систем розуміють сукупність елементів, у якій реалізуються відносини, що мають заздалегідь задані властивості. Відповідно до цього галузь права як система — це

23

сукупність правових норм (елементів), у якій реалізується певний предмет (відносини), що має відповідні властивості (метод). Предметом міжнародного приватного права є колізійні відносини та приватноправові (цивільноправові) відносини за участю іноземного елемента. Колізійні відносини — це норми, побудовані за методом посилання (відсильні норми, перелік яких зумовлений кількістю існуючих прив'язок). Приватноправові норми визначаються з ознак належності до цивільно-правових (приватних), зокрема відносин, зумовлених вступом і функціонуванням країни у СОТ та ЄС. Такими є відносини у сферах права власності, ринку цінних паперів, зовнішньоекономічних відносин за уча­стю юридичних і фізичних осіб тощо. Перелік цих відносин наведено нижче.

Джерела МПрП. У юридичній науці це — форми, які відображають право­ву норму. Традиційно визнають чотири форми джерел МПрП: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди (договори); 3) міжнародні та торговельні звичаї; 4) судова й арбітражна практика.

Внутрішнє законодавство. Закони і нормативно-правові акти, які є джере­лами МПрП, поділяються на спеціальні та загальні. До перших належать такі, що регулюють відносини лише цієї галузі права (наприклад, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). До других — загальні, тобто такі, що регулюють відповідні відносини частиною своїх норм (наприклад, Госпо­дарський кодекс України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс Украї­ни (ст. 10) та ін).

В іноземних державах, особливо тих, що належать до «родини континен­тального права», приблизно з 60-х років XX ст. практикується прийняття законів з питань МПрП. У державах «родини загального права» прийняття таких законів не набуло значного поширення.

Міжнародні договори. Практика регулювання правовідносин у договірній формі є важливою для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем — основне джерело регулювання питань, які належать до сфе­ри МПрП. Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що спе­ціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Час­то норми національного права є результатом трансформації міжнародної угоди у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами МПрП.

Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не потребує фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяють на міжна­родні та торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному і тривалому застосуванні певних правил. Зумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко застосовуються у міжнародній торгівлі та торговельному мореплаванні. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосе­редньо посилаються на них; 2) сторони під час укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не

24

урегульовано законодавством і умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питан­ня, може також застосовувати торговельні порядки.

Міжнародні та торговельні звичаї, судова й арбітражна практика є джерела­ми матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.

Судова й арбітражна практика. Це погляди суддів на певне питання, зафіксовані в рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для розв'язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для держав «родини загального права». Вважається, що для України судова й арбітражна практика не є джерелом права, у тому числі й МПрП, хоча на практиці може бути по-іншому. Водночас практично ніде не називаються загальновизнані принципи і норми міжнародного права, хоча їх слід вважати основними джерелами МПрП. Зовнішньополітична діяльність України, як зазначено у ст. 18 Конституції України, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом пітримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співто­вариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Основними джерелами є відповідне національне законодавство, частину якого становлять чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України, ділові звичаї, угоди сторін тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Яким чином за колізійно-правовим способом регулюються приватноправові відносини?

1. Що передбачає матеріально-правовий спосіб регулювання приватноправових

ВІДНОСИН?

3. Назвіть переваги та недоліки матеріально-правового способу регулювання при­ ватноправових відносин?

3. У який спосіб вирішується питання кваліфікації?

4. Яка кваліфікація джерел МПрП?

Рекомендована література

1. Цвайгерт К., Кетц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. — М., 1998. —Т. 1.

2. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. — 2-е изд. —Минск: АМАЛФЕЯ, 2000.

3. Международное частное право: Конспект лекций. — М.: ПРИОР, 2002.

4. Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — М., 2002. — С. 23; 27-31.

5. Лунц Л. А. Курс международного частного права: В 3 т. — М.: Спарк, 2002.

6. Крылов С. Б, Международное частное право: Пособие к лекциям. — Л., 1930.

7. Кабатова Е. В, К вопросу о современных проблемах международного частного права // Государство и право. — 2000. — № 8. — С. 54-60.

8. Кабатова Е. В. Изменение роли коллизийного метода в международном частном праве // Международное частное право: современная практика. — М., 2000. — С. 5-16.

9. Ерпылаев Н. Ю. Международное частное право. — М.: Юристь, 1999.

25

Розділ 3. СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА