Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
!природокористування-без-тестів.DOC
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

6.2. Санітарно-гігієнічні нормативи

Санітарно-гігієнічне нормування має самостійне значення так як охоплює не тільки екологічну, але і виробничу, житлово-побутову сферу життя людини.

Санітарно-гігієнічні нормативи — це гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (хімічних, біологічних); фізичних впливів; санітарних захисних зон; гранично допустимих рівнів радіаційного впливу. Ціль таких нормативів — визначити показники якості навколишнього середовища стосовно до здоров’я людини.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для державних і суспільними структур, підприємств, організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості на всій території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Гранично допустима концентрація (ГДК) –– 1) Норматив, кількість шкідливої речовини у навколишньому середовищі при постійному контакті чи при впливі за певний відрізок часу, що практично не впливає на здоров'я людини і не викликає небажаних наслідків у її нащадків. 2) Екологічний норматив, максимальна концентрація забруднюючої хімічної речовини у навколишньому середовищі, яка при повсякденному впливові протягом тривалого часу не викликає негативних наслідків для здоров'я людини та її потомства. До цих норм належать:

  • гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах (ГДК),

  • орієнтовно безпечні рівні впливу шкідливих речовин на людей (ОБРВ);

  • гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

  • норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;

  • норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров'я людей та їхню працездатність;

  • норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, які встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною хімічною речовиною що використовується і при сумарному впливі;

  • норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу покладені гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюються межі, котрі протягом всього життя людей не будуть негативно позначатися на стані їхнього здоров'я.

Основою методології розробки санітарно-гігієнічних та епідеміологічних основ є методи які використовуються в медичній і ветеринарній токсикології.

Токсикант – отрутна, шкідлива для здоров'я речовина.

Для оцінки токсичності речовин проводяться досліди над тваринами, з наступною екстраполяцією експериментальних даних на людину. Кількість шкідливої речовини, що поступила в організм, віднесеної до маси тіла (мг/кг), називається дозою. Кількість речовини, віднесеної до одиниці об'єму або маси повітря (мг/м3), води (мг/л), або ґрунту (мг/г), називається концентрацією.

Залежно від ступеня токсичності отруйних речовин виділяють 4 класи небезпеки (найнебезпечніший 1-й клас).

Сьогодні діють нормативи ГДК для атмосферного повітря, лісової рослинності, для поверхневих вод, вод, які використовують для водопою, поливу рослин і ін.

При нормуванні якості води водойм ГДК встановлюються за лімітуючою ознакою шкідливості - ЛОШ.

Лімітуюча ознака шкідливості - ознака шкідливості речовин, що забруднюють повітря, воду і грунт, і яка визначає переваги негативної дії та характеризується найменшою нешкідливою концентрацією речовини у середовищі.

Перші норми ГДК шкідливих речовин для питної води були затверджені в 1939 р. до 1991 р. кількість таких норм ГДК для водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового призначення досягла 1945. ГДК шкідливих речовин для атмосферного повітря вперше були введені в 1951 р. для 10 шкідливих речовин, а до 1991 р. їх було вже 479. Уперше норми ГДК шкідливих речовин у ґрунті стали вводитися в 1980 р. У даний час вони встановлені для 109 шкідливих речовин.