Питання для самоперевірки

1. Що таке якість природного середовища?

2. З якою метою проводять нормування якості природного середовища?

3. З якою ціллю встановлюються санітарно-гігієнічні нормативи якості?

4. Які Ви знаєте гранично допустимі норми?

5. Що таке лімітуюча ознака шкідливості?

6. Наведіть особливості нормування якості поверхневих вод.

7. Дайте характеристику нормування забруднення ґрунтів.

8. Як проводять нормування накопичення відходів?

9. Як проводять нормування якості атмосферного повітря?

10. З якою метою встановлюють господарсько-виробничі нормативи якості?

Тема 7. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

7.1. Основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів

7.2. Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу

7.3. Державна система екологічного моніторингу

7.1. Основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів

Згідно до Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (ВВР, 1998, N 38-39, ст.248 ) були розроблені пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

• поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

• запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

• формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки,

• екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення певного комплексу завдань.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

7.2. Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу

У промисловості головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об’єктів. Розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує вирішенню комплексу питань.

Програма дій передбачає заходи щодо протидії двом типам шкідливих впливів техногенного середовища:

а) в режимі нормальної експлуатації;

б) в аварійному режимі.

Стратегічні напрямами розроблені для таких галузей як:

1. металургійна промисловість;

2. хімічна та нафтохімічна промисловість;

3. нафтогазова та нафтопереробна промисловість;

4. машинобудівна промисловість;

5. видобувна промисловість;

6. будівництво.

В енергетиці та ядерній галузі окремо розроблені заходи для теплоенергетики та безпеки ядерних об'єктів.

Стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати: формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів; гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти; впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі сільськогосподарського природокористування; забезпе-чення розширеного відтворення родючості ґрунтів шляхом формування та реалізації системи ґрунтозахисних природоохоронних заходів; забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами; формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог; розроблення природоохоронних заходів на основі вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогосподарського природокористування; створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства; підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення; виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських угідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

З метою досягнення цих цілей необхідно: здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування) території України з виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва; підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів; здійснити землевпорядкування територій з урахуванням екологічної ситуації, що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно вразливих земель; створити цілісну систему полезахисних і водозахисних лісонасаджень, залісити яри, балки, крутосхили, піски та інші непридатні землі, забезпечити оптимальну протиерозійну лісистість території; створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні гідрологічні системи; забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції; удосконалити розміщення сільськогосподарського виробництва з метою найбільш раціонального використання місцевих природних умов і ресурсів.

Для розв'язання екологічних проблем на транспорті окремо необхідно розглянути:

1. автомобільний транспорт;

2. залізничний транспорт;

3. авіаційний транспорт;

4. річковий транспорт;

5. морський транспорт.

У водопровідно-каналізаційному господарстві:

• ліквідація диспропорції між потужностями систем водопостачання та очищення стічних вод населених пунктів;

• забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних законів та законодавчих актів, припинення у найкоротший термін скидання у водойми забруднених комунальних стічних вод;

• забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного водозабезпечення";

• утилізація осадів стічних та природних вод.

Реалізація цих завдань передбачає:

• створення сучасної структури водопостачання населення;

• виконання заходів щодо доведення якості води централізованих водопроводів до вимог діючих санітарних норм;

• будівництво підприємств з пакетування і розливу якісної питної води;

• впровадження ефективних технологій та обладнання для очищення стічних та зливових вод населених пунктів;

• вжиття заходів, спрямованих на те, щоб комунальна каналізація лише транспортувала вже очищені до необхідного рівня виробничі стічні води промислових підприємств до водойм;

• розроблення програм щодо впровадження технологій утилізації осадів водопровідних і каналізаційних очисних станцій, нових ефективних коагулянтів, флокулянтів, малих очисних споруд, а також отримання нетрадиційного джерела енергії - біогазу.

Комунальна теплоенергетика і дорожнє господарство. Основною метою природоохоронних заходів у цих галузях є досягнення мінімально можливих викидів в атмосферу продуктів згоряння палива та скидів продуктів хімічного оброблення води в каналізацію.

Тверді побутові відходи. Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля. Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають: впровадження нових технологій збирання побутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва; розроблення програм з питань промислового перероблення побутового сміття.

Промислові відходи. Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Проблему відходів слід розглядати у рамках єдиного підходу до соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів як сукупність трьох складових (проблемних аспектів):

• ресурсного (розвиток вторинного ресурсокористування);

• екологічного (досягнення екологічної безпеки);

• методико-організаційного (науково-методичне, інформаційно-аналітичне, організаційно-правове забезпечення вирішення та регулювання).

Умовами здійснення екологічної політики у військовій сфері і конверсії військово-промислового комплексу (ВПК) є: екологізація військово-технічної політики держави; формування екологічного світогляду і природоохоронної правової свідомості військового керівництва, особового складу військ Збройних Сил України, робітників і службовців підприємств ВПК; проведення наукових досліджень і науково-технічних розробок з метою оцінки, поліпшення і стабілізації екологічного стану в районах розташування військових частин і об'єктів, у тому числі іноземних; впровадження в Збройних Силах України екологічної паспортизації об'єктів, налагодження системи екологічного моніторингу гарнізонів і підприємств ВПК, включення її до системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; обов'язковість особистої юридичної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства з боку військовослужбовців, у тому числі іноземних військ, тимчасово дислокованих на території України, і персоналу підприємств оборонного спрямування; розробка і реалізація Комплексної програми забезпечення екологічно безпечної діяльності Збройних Сил України на перспективу.