44. Участь неурядових організацій в процесі адаптації законодавства України до законодавства єс.

45. Шляхи вирішення проблеми адаптації національного законодавства до законодавства єс.

Питання щодо приведення вітчизняного законодавства у відповідність із законодавством ЄС для України є актуальним. Ось чому сьогодні є нагальна потреба у прийнятті Програми гармонізації законодавства України з законодавством ЄС, яка б передбачала заходи у всіх пріоритетних напрямах діяльності законодавчої та виконавчої влади щодо вирішення питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, у тому числі й податкового. В даний час на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Постанови Верховної Ради України «Про гармонізацію законодавства України із законодавством Європейського Союзу», підготовлений групою народних депутатів України.Прийняття Верховною Радою України зазначеного документу надасть можливість схвалити на законодавчому рівні механізм узгодження нормативно-правової бази України із законодавством Європейського Союзу, що сприятиме подальшій європейській інтеграції держави.Сьогодні необхідно реалізувати наявний потенціал двостороннього співробітництва між Україною та ЄС.

46. Урядові та парламентські структури Польщі та Угорщини, відповідальні за питання європейської інтеграції.

Найбільш рішуче та послідовно реформування в контексті євроінтеграції здійснювала Угорщина. В цій країні реформи були ґрунтовно підготовлені протягом другої половини 1980-х років. Це дозволило практично за 3 роки (1989-1991) здійснити основні правові, структурні та інституційні зміни, провести децентралізацію владних повноважень і завдань щодо надання громадських послуг, упорядкувати владну вертикаль та провести організаційне скорочення системи державного управління, сформувати нову систему місцевого самоврядування (муніципальний та окружний рівні), запровадити новий адміністративно-територіальний устрій. Можливо, саме завдяки цьому Угорщина знаходилась у фокусі особливої уваги та фінансової підтримки ЄС, що дозволило згодом ефективно налагоджувати створену систему публічного управ­ління з метою забезпечення адміністративного оточення для ринково-орієнтованої економічної системи. Про успіхи в цій діяльності свідчить, зокрема, те, що Уряд Угорщини був визнаний у 2000 році найбільш ефективним з 20 країн з перехідною економікою в Індексі Європейського банку реконструкції та розвитку. Іншою позитивною особливістю Угорщини є стабільний та ефективний механізм управління адміністративною реформою, який не зазнавав серйозних впливів з боку політичного процесу та дозволив узгоджено й послідовно здійснювати формування системи публічного управління.

Польща була другою країною, яка ще на початку 1990-х років "вбудувала" суспільні реформи в модель європейської та євроатлантичної інтеграції. За цих умов проведенню адміністративної реформи сприяв цілий ряд факторів, серед яких: активна участь усіх соціальних груп у демократичному русі; формування ще до початку перехідного періоду досить великої інтелектуальної та політичної демократичної еліти, яка опрацювала концептуальні ідеї нової політичної, соціальної та економічної систем ще до розпаду комуністичної системи; досить швидке здійснення радикальної економічної реформи, спрямованої на дерегуляцію та значні обмеження державного втручання; збереження Польщею багатьох механізмів ринкової економіки та громадянського суспільства в роки комуністичної системи; запровадження вже на початку проведення реформ інституційних механізмів для узгодження та обговорення рішень між Урядом та органами місцевого самоврядування; супроводження реформ інформаційною політикою уряду, яка розроблялася і втілювалася через Центр інформаційної підтримки; сприйняття урядом Польщі громадян та громадських об’єд­нань як своїх партнерів у проведенні реформ з метою зменшення опору здійснюваним радикальним змінам; недавній позитивний історичний досвід існування самоврядування; велика підтримка проведення реформ з боку засобів масової інформації.Важливою особливістю здійснення реформи державного управління у Польщі було те, що вона була предметом консенсусу всіх політичних сил. Завдяки цьому всі уряди, починаючи з 1989 р., реалізовували одну й ту ж політику в сфері трансформації адміністративної системи країни. Основним результатом реформи у Польщі було впровадження з 1999 р. трирівневого адміністративно-територіального поділу країни, що дозволило вирішити головну проблему – впорядкування та розподілу завдань і відповідальності між органами державного управління та місцевого самоврядування