- •Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави.
- •Негативи державного впливу на економіку.
- •Система органів та методів державного управління економікою.
- •Методи прямого та непрямого регулювання.
- •Поняття державної регуляторної політики.
- •Сутність державного управління економікою.
- •Сутність понять: «державне управління», «державне втручання в економіку», «державне регулювання економіки».
- •Державна економічна політика: методи, засоби.
- •Державне управління щодо процесу реалізації економічної політики.
- •Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.
- •Реалізація економічної політики та роль Верховної Ради України в цьому процесі.
- •Основні адміністративно-правові засоби впливу у сфері підприємництва.
- •Система суб’єктів, що здійснюють державний контроль у сфері підприємництва.
- •Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції.
- •Зміст державної політики у сфері промисловості.
- •Система органів, що здійснюють державне управління у сфері промисловості.
- •Особливості здійснення державного контролю у сфері промисловості.
- •Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у паливно-енергетичній сфері.
- •Система органів, що здійснюють державне управління у паливно-енергетичній сфері.
- •Державний контроль та нагляд у паливно-енергетичній сфері.
- •Історія виникнення питання транспортної політики.
- •Морські, автомобільні, повітряні, залізничні, трубопровідні комунікації.
- •Місце України в системі Європейських транспортних комунікацій.
- •Міжрегіональна співпраця в галузі транспортної політики.
- •Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем.
- •Загальна характеристика законодавства у сферах транспорту і зв’язку.
- •Система органів, що здійснюють державне управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства.
- •Суб’єкти та види державного контролю у сферах будівництва та житлово-комунального господарства.
- •Зовнішньоекономічна політика України за умов глобалізації: сутність, напрями.
- •Законодавча база економічної політики країни.
- •Інституціональні засади економічної політики України.
- •Економічна безпека та економічна політика: сутність та стратегія.
- •Гармонізація законодавства України як загальноєвропейський процес.
- •Підготовка економіки до створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом.
- •Нормативно-правові засади процесу адаптації законодавства до стандартів єс з моменту набрання чинності угоди про партнерство і співробітництво.
- •Інституціональне забезпечення адаптації законодавства України до законодавства єс.
- •Першочергові завдання з адаптації різних сфер законодавства України до законодавства єс.
- •Участь неурядових організацій в процесі адаптації законодавства України до законодавства єс.
- •Шляхи вирішення проблеми адаптації національного законодавства до законодавства єс.
- •Урядові та парламентські структури Польщі та Угорщини, відповідальні за питання європейської інтеграції.
- •Поняття адаптації законодавства України до права єс.
- •Необхідність адаптації законодавства до законодавства єс.
- •Досвід країн Центральної та Східної Європи на шляху адаптації національного законодавства до законодавства єс.
- •Особливості державного управління у Чехії.
- •Особливості здійснення державного управління у Польщі щодо питання наближення права Польщі до права єс.
- •Методи адаптації польського права до європейського.
- •Роль парламенту України в процесі адаптації законодавства України до права єс.
- •Поняття «глобалізації» та «глобальної економіки».
- •Процес маргіналізації та інформаційні технології.
- •Поствестфальська структура як одна із ефективних систем міжнародних відносин.
- •Поняття субсидіарності державного управління.
- •Поняття іноземного інвестування.
- •Принципи іноземного інвестування.
- •Система та повноваження органів державної влади України, діяльність яких спрямована на управління іноземним інвестуванням.
- •Основні напрями державної політики у сфері іноземного інвестування.
- •Інноваційно-інвестиційна модель розвитку України.
- •Створення системи технологічних парків.
- •Особливості реалізації стратегії випереджувального розвитку.
- •Роль парламенту України в процесі інтеграції країни до єс.
Інноваційно-інвестиційна модель розвитку України.
Науково-технічний прогрес і машинне виробництво є основою суспільного розвитку будь-якої країни. Поштовхом і економічним важелем технологічного розвитку стали гроші і банківський кредит як інструменти інвестиційної діяльності. Вони дали можливість замінювати зношену техніку і відновлювати засоби виробництва на розширеній основі. Економіка України сьогодні потребує значних довгострокових інвестицій обсягом 80 – 100 млрд. грн. з метою розширеного відтворення всіх сфер виробництва на принципово новій, інноваційній основі. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 рр. передбачають забезпечення щорічних темпів зростання інвестицій в основний капітал на рівні 10 – 12 відсотків. Держава ж не здатна за рахунок бюджету в достатніх обсягах фінансувати інноваційно-інвестиційний розвиток навіть окремих підприємств, не те що галузей в цілому. У 2003 році частка інвестицій у дослідження та розвиток у Швеції становила 3,7 відсотка від ВВП, у США – 2,8 відсотка, у Німеччині – 2,4 відсотка, в Україні – 1,3 відсотка (у тому числі з бюджету – 0,4 відсотка).8 Підприємства також не мають коштів для інвестиційної діяльності, у них хронічно не вистачає власних ресурсів для технічного розвитку. Якщо в 1990 році амортизація – головний власний ресурс технічного оновлення – становила 10,9 відсотка всіх їх витрат, то зараз удвічі менше. «Амортизация утратила свою основную функцию – воспроизводство основных фондов как в стоимостной, так и в натуральной форме. Диапазон способов ее нецелевого использования отечественными предприятиями довольно широк – от покрытия текущих хозяйственных расходов до финансирования инвестиций в запасы».9 Тому банківське кредитування, за оцінками ПНЕРУ, є пріоритетним важелем інвестиційного розвитку українського виробництва і буде мати прискорене зростання в майбутньому. Безумовно, якщо для цього будуть створені відповідні умови. Особливо важливий напрямок удосконалення структурно-інноваційної перебудови – забезпечення інвестиційних потреб економіки через банки. Адже саме банківське інвестиційне кредитування є матеріальною основою розвитку економіки на основі високих технологій як головної ланки майбутнього економічного зростання. Серед основних чинників, що негативно впливають на інвестиційну активність в Україні, слід зазначити: нестабільність законодавства, яким практично не створено стимулів для національного інвестора, необхідність отримання численних узгоджень при кредитуванні та оформленні застави від Фонду державного майна України, податкових органів, відсутність стимулювання з боку держави фінансово-кредитних установ для активізації інвестиційного кредитування. Не створені умови своєчасного і повного повернення кредитів і відсотків, в тому числі державними підприємствами і тими, що знаходяться в процесі приватизації. Існують недоліки податкового законодавства, коли податки стягуються, навіть якщо нараховані відсотки фактично не сплачені позичальником. Немає можливості для реалізації повною мірою застави державних підприємств, що стримує процес їх інвестиційного кредитування банками.
Є комплекс заходів для збільшення інвестицій в інноваційну сферу: завершити формування стабільної нормативно-правової бази, що ґрунтуватиметься на принципах пріоритетності національних інвесторів і товаровиробників; реалізувати на практиці закон щодо захисту прав інвесторів та кредиторів; створити умови щодо концентрації ресурсів великих виробничих комплексів у провідних банках для кредитування вагомих інвестиційних проектів, запровадити систему управління грошовими потоками на державному рівні в інтересах виробництва; закласти передумови для концентрації наукового і виробничого потенціалів як основи науково-технічного прогресу; забезпечити державне стимулювання та захист інвестиційної діяльності, в тому числі й через створення спеціального режиму оподаткування банків; запровадити механізм компенсації відсотків, які сплачуються підприємствами комерційним банкам за інвестиційними кредитами державної ваги; надавати державні гарантії комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних для країни інноваційних проектів.
