3.3. Види комунікативних систем30

Специфіка комунікативних систем визначається трьома критеріями: 1) цільовим призначенням системи (яка інформація повідомляється), 2) вибором комунікативних засобів, 3) каналами передачі і сприйняття інформації (аудитивним, візуальним, аудитивно - візуальним, тактильним) і способами обміну інформацією (природними і штучними). В узагальненій формі можна сказати, що комунікативні системи розрізняються за цільовим призначенням, вмотивованості комунікативних одиниць і технікою актуалізації.

На основі цих критеріїв розрізняють природні і штучні комунікативні системи. До природних систем відносяться ті, в яких використовуються комунікативні засоби природної мови, словосполучення, жести, міміка, рухи тіла. Вони мають національну специфіку. До штучних систем відносяться ті, в яких використовуються сконструйовані (часто на базі вербальної мови) або запозичені з різних областей знань символи, формули, графи, знаки для позначення зв'язків і відносин елементів. Штучні системи орієнтовані на задачі спілкування на міжнародному рівні, тому національна специфіка для них не характерна.

Природні комунікативні системихарактеризуються багатофункціональністю, соціальною диференціацією, високим ступенем варіативності, динамікою розвитку і представляють різні рівні комунікації. Однією з сильних сторін природних вербальних комунікативних систем є їх широкий комунікативний діапазон - деякі мови містять більше півмільйона лексичних одиниць і функціонують у всіх сферах спілкування. Будучи неоднорідними за своїми функціонально-стилістичними властивостями, вони вивчаються комунікативною лінгвістикою і стилістикою. Безпосереднім предметом вивчення соціолінгвістики і соціокомунікації є їх соціальна диференціація. Невербальні засоби комунікації і їх функціонування вивчаються спеціальною

дисципліною - паралінгвістикою .

Штучні комунікативні системипідрозділяються на апріорні, апостеріорні і змішані. Апріорні системи створюються як незалежні, без опори на природну мову. Наприклад, такими є системи, засновані на логічній класифікації понять так званої філософської мови. Комунікативними засобами служать символи; до символічних систем відносяться так звані мови математики - мова диференціального і інтегрального числення, мова математичної логіки і ін. Використання буквеної нотації і символів математичних операцій в Європі відноситься до XVI в., дещо пізніше складається символічна мова хімії, елементи символічних мов лінгвістики створюються лише в 30-40 роках XX ст. Крім буквених символів, використовувалися звукові символи і жести. Так наприклад, в музичній мові (1817-66 роках у Франції) була використана нотна азбука з відповідними звуками, цифрами, варіантами колірного спектру. На основі жестів створювалися так звані мовчазні мови, які обслуговують або релігійні общини (звичайно чернечі), що дали обітницю мовчання, або вузькі професійні групи, зацікавлені в збереженні "таємного коду" комунікації.

Апостеріорні системи створюються на базі природних мов, з яких запозичили комунікативні засоби і структуру. Лексичні одиниці - слова і їх складові - суфікси, префікси, закінчення, орієнтовані на інтернаціональну лексику досить широкого ареалу, наприклад, європейського, структура заснована на базі спрощеної граматики тієї або іншої природної мови.

До змішаного виду комунікативних систем відносяться такі, в яких використовуються елементи природної мови і штучно створені елементи і зв'язки між ними. В змішаному вигляді досить чітко розрізняються неспеціалізовані і спеціалізовані комунікативні системи. До неспеціалізованих мов, які були реалізовані в практичній комунікації як засіб міжнародного спілкування, відноситься волапюк (видозмінено від англ.World – світ і speak - розмовляти.) Він був створений в 1879 р. И.М. Шлейером в Німеччині. Хоча у складі слів волапюка були використані корені латини і найпоширеніших європейських мов, вони були такі видозмінені, що "взнати" їх неможливо навіть поліглоту.³¹

Досвід показав, що змішаний вид комунікативних систем не ефективний для неспеціалізованої мети спілкування, але може служити основою для створення спеціалізованих комунікативних систем. Настання епохи науково-технічної революції послужило могутнім стимулом для конструювання численних комунікативних систем, орієнтованих на рішення спеціальних задач. Всі ці системи використовують принцип змішаних штучно-природних мов, тобто разом з символами, формулами включають і слова природної мови. Ці системи розрізняються не тільки по набору елементів і їх структуризації, але також по своїх специфічних задачах і способах функціонування, по наявності/відсутності зворотного зв'язку, ступеню зв'язаності з природною мовою і іншим характеристикам. Звичайно їх розглядають в двох групах як мови програмування через інформаційні мови.

Мови програмування складні по своїй структурі, але по своїх функціях близькі до природних мов. Крім репрезентативної функції, вони виконують власне комунікативну функцію (повідомляють інформацію) і навіть пізнавальну, виступаючи як засіб символічного представлення алгоритмів у вигляді послідовних складних дій. В даний час відомо більше 600 мов програмування. Їх відмінною властивістю є здатність до саморозвитку за рахунок розширення своїх функцій. Комунікативна функція різних варіантів мов програмування спочатку зводилася до того, що вони служили лише засобом представлення (запису) якої-небудь спеціальної інформації - програми, даної у вигляді послідовності окремих команд, які повинен виконувати користувач. В подальших варіантах мова в комунікативній функції служить засобом символічного представлення алгоритмів у вигляді послідовності складних дій. Розробка програм із зворотним зв'язком дозволяє здійснити комунікацію на рівні людина машина людина, реалізовуючи функції ситуативної оцінки, самонавчання і корекції.

Інформаційні мови є ще одним засобом комунікації між людиною і машиною. Вони призначені для представлення інформації, яка вводиться, зберігається і обробляється в ЕОМ. Комунікативні системи, побудовані на базі інформаційних мов, носять характер автоматизованих систем, які виконують певні інформаційні задачі - накопичення, зберігання і пошук документів, збір і обробка масової техніко-економічної інформації у сфері управління, формулювання запитів і результатів обробки даних у формі документів. Ці "машинні документи" широко використовуються в управлінській діяльності разом з традиційними документами, складеними вручну.

Висновки

Можливо виділити наступні критерії диференціації комунікативної діяльності:

За масштабністю процесу комунікаціїі масовості осіб, що залучених до нього, розрізняють: масову, групову, міжособову, ауто комунікацію.

За характером адресності виділяють персональну та над персональну комунікацію.

За способом встановлення контакту виділяють пряму та непряму комунікацію.

З урахуванням тимчасового чинника - тривалості комунікативного процесу розрізняють тимчасову і постійну комунікацію.

З урахуванням структурних зв’язківкомунікації підрозділяються на вертикальні та горизонтальні.

За формою передачі інформації виділяється усна, письмова і друкована комунікація.

За каналом передачі і сприйняття інформації виділяється: адитивна, візуальна, аудитивно - візуальна, тактильна комунікація.

Залежно від просторово-часового середовища є чотири види комунікації (за А.В. Соколовим): матеріальна, генетична, психічна, соціальна.

За цільовим призначенням, вмотивованості комунікативних одиниць і техніці актуалізації розрізняють: природну, штучну та змішану комунікацію.

За ініціативністю комунікантів комунікації діляться на активні і пасивні.

За ступенем організованості комунікації підрозділяються на випадкові (стихійні, незаплановані) і невипадкові (організовані).

Залежно від знакових систем комунікації, що використовуються, підрозділяються на вербальні та невербальні.

За спрямованістю (орієнтацією повідомлення) можна виділити: особово-орієнтовану комунікацію, соціально-орієнтовану комунікацію

За каналом передачі інформації комунікація може бути документальна та недокументальна.