9.2.2.Завдання теорії міжкультурної комунікації

Серед завдань, щостоять перед теорією міжкультурної комунікації, особливо потрібно виділити завданняінтеграції наукового знання. Як виявляється з вищевикладеного (і буде ще показано нижче), теорія міжкультурної комунікації черпає свої знання з багатьох наукових джерел. Тому, завдання об'єднання в більш-менш строгу теорію різнорідних і часто суперечливих положень, спостережень і думок про особливості різних культур і цивілізацій, про спілкування й взаємодію їхніх представників є сама по собі дуже непростою.

З іншого боку, теорія міжкультурної комунікації виступає в ролі основної науки для цілого спектра наукових напрямків: міжкультурної педагогіки, міжкультурного менеджменту, теорії перекладу, методики викладання іноземних мов і т.д. Звідси випливає завдання координації зусиль і згаданих дисциплін, а також узагальнення отриманих у них результатів.

З утилітарної точки зору, ключовим завданням теорії міжкультурної комунікації варто визнати вивчення передумов й умов для успішного функціонування міжкультурної комунікації, що забезпечує міжкультурний обмін і міжкультурну кооперацію, а також розробку відповідних практичних рекомендацій.

На відміну від загальної теорії міжкультурної комунікації, наукові висновки якої, як було показано вище, повинні бути застосовними універсально, завданняспеціальної теорії міжкультурної комунікації бачаться, насамперед, у контрастивномузіставленні, як правило, двох конкретних культур (німецька - англійська, російська - польська, польська - німецьку й т.д.). Це зіставлення відбувається з метою виявлення культурних факторів, щосприяють міжкультурній комунікації (загальні коріння й подібність традицій, приклади успішного співробітництва йвзаємного впливу в минулому, наявність спільних інтересів).

Етнічний рівень міжкультурної взаємодії спостерігається між локальними етносами, етномовними, історико-етнографічними (по спільності духовної культури), етноконфесійними і іншими спільностями.

У взаємодії культур на етнічному рівні виразно виявляються дві тенденції. Взаємне засвоєння елементів культури, з одного боку, сприяє інтеграційним процесам, взаємному культурному обміну і збагаченню, а з іншою - супроводжується посиленням етнічної самосвідомості, прагненням до закріплення етнічної специфіки.

Кожний етнос сприймає буття інших етнічних груп як зовнішнє явище і відрізняє його і за характером життєдіяльності, і через відмінність культури. Відношення до нього може викликати інтерес або, навпаки, неприйняття. Можливо взаємне або одностороннє проникнення в результаті використовування яких-небудь елементів культури, але без втрати взаємної роздільності. Завдяки культурним контактам формуються елементи міжетнічної культури, на основі якої відбувається спілкування різних етнічних груп.

Національний рівень міжкультурної комунікації можливий за наявності національної єдності. Національна єдність виникає як на моноетнічній, так і на політичній основі через загальну господарську діяльність і державно-політичне об'єднання. Це доповнюється і формуванням відповідної культури.Національна культура представляє сукупність традицій, норм, цінностей і правил поведінки, загальних для представників однієї нації, держави.

Оскільки нація охоплює державно-організоване суспільство, а для суспільства характерні стратифікація і соціальна структура, то поняття національної культури охоплює субкультури соціальних груп, яких може не бути у етнічної культури. Етнічні культури можуть входити до складу національної, як і культури представників інших націй

Більшість національних культур поліетнічні, але, на відміну від етнічних культур, національні об'єднують людей, що живуть на великих територіях і не обов'язково зв'язаних кровноспорідненими відносинами. Це обумовлює різновиди міжкультурної комунікації на національному рівні: комунікації між субкультурами усередині єдиної національної культури і комунікації між власне національними культурами.

Міжкультурні контакти є важливим компонентом спілкування між народами.

Для міжкультурних контактів характерними є такі основні стратегії:

• асиміляція - ситуація міжкультурного спілкування, при якому людина повністю приймає норми і цінності іншої культури, відмовляючись при цьому від своїх норм і цінностей;

• сепарація - заперечення чужої культури при збереженні ідентифікації з своєю культурою;

• маргіналізація - це одночасно втрата ідентичності з власною культурою і відсутність ідентичності з культурою більшості;

• інтеграція - ідентифікація як зі старою, так і з новою культурою.

Таким чином, культури при взаємодії не тільки доповнюють одна одну, але і вступають у складні відносини, знаходячи при цьому свою самобутність і специфіку. Тому реальна взаємодія культур знаходить як позитивні (збагачення культур), так і негативні (їх придушення, збіднення) наслідки.

Культурна експансія є розширенням сфери впливу домінуючої (національної) культури за первинні межі або державні межі, це процес переважно однонаправленої міжкультурної комунікації, коли одна культура нав’язує свої культурні цінності іншій.

Культурна дифузія як форма міжкультурної комунікації є взаємним проникненням (запозичення) культурних рис і комплексів з одного суспільства в інше при їх зіткненні (культурному контакті). Її механізмами служать міграція, туризм, діяльність місіонерів, війни, торгівля, торгові виставки і ярмарки, наукові конференції, обмін студентами і фахівцями і т.д. В результаті культурної дифузії народи запозичають один в одного тільки найцінніше, що допомагає рухатися по сходинках соціального прогресу.

Культурний конфлікт як форма міжкультурної комунікації передбачає зіткнення суб'єктів культури - носіїв різних культурних цінностей і норм. Причиною культурних конфліктів служать культурні відмінності між народами або усередині окремого суспільства, які можуть приймати форму суперечності або навіть відкритого зіткнення. Подолати культурний конфлікт можливо завдяки вивченню мови, релігійних переконань та культурних особливостей представників іншої нації – учасників комунікативного процесу.