5.7. Модель знака

Р.Якобсон і Ю.М.Лотман закладали в свої моделі поняття "Мови" або "Коду", для яких суттєвим елементом є знак. Даючи свободу на цьому рівні, Ю.М.Лотман відповідно отримував більш творчий процес комунікації. Тому нам слід уважніше придивитися до поняття знака. Знак - це об'єднання в одній одиниці елементів змісту та форми. Слово "стіл", наприклад, з одного боку має чотири літери, а з іншого - за ним стоїть досить складна інформація про конкретний об'єкт. Отримавши в свої руки знак, людство відразу виграло. Адже тепер, щоб передати інформаційно насичене повідомлення, я можу користуватися інформаційно ненасиченою формою. Тобто, передаючи форму, я водночас передаю й зміст. Фізичні процеси передають лише форму повідомлення. Тобто знак - це енергетична, інформаційна й ще будь-яка перемога людства.

Роман Якобсон запропонував також свій аналіз знаків, вважаючи, що для зорових знаків важливіше просторове вимірювання, а для слухових - тимчасове, В системах аудіальних знаків як структурний чинник ніколи не виступає простір, але завжди час - в двох іпостасях - послідовності і одночасності; структуризація візуальних знаків обов'язково пов'язана з простором і може або абстрагуватися від часу, як, наприклад, в живописі і скульптурі, або привносити часовий чинник, як, наприклад, в кіно.

Р.Якобсон підкреслив, що такий чіткий поділ на три типи знаків є умовним. Кожний окремий знак несе в собі відразу характеристики кількох типів. Він наводив такі приклади.

Знак-ікона може мати символізацію. У стародавньому живопису Єгипту фараон зображався великим, а всі інші - маленькими. Або в деяких середньовічних школах живопису злодій і добра людина зображалися по-іншому: анфас або профіль. Знак-індекс теж може мати символізацію: у деяких африканських племен вказування на людину пальцем є прокльоном. Чи не з цим пов'язана заборона робити те саме й у нашій культурі? Ми тільки забули про це й забороняємо дитині чинити таке словами "це неввічливо".

Висновки

Математична моделькомунікації Шеннона-Віверарозглядає сигнали в тому вигляді, в якому вони передаються по дротах або випромінюються в ефір, і абсолютно абстрагується від всіх питань «значення» передаваних сигналів. Людина входить в ці системи зв'язку (телефонні, телеграфні і ін.) як їх частина і лише як «джерело» або «одержувач» інформації.Головна мета математичної теорії комунікації Шеннона - Вівера - представлення процесу комунікації як трансляції деякої інформації від одного ізольованого індивіда до іншого.

В моделі Р. Лассуела комунікація представлена як однонаправлений, лінійний процес, основними складовими якого є комунікант, повідомлення, канал, аудиторія, ефективність, зворотний зв'язок. Надалі в модель були введені додаткові компоненти - джерела інформації, умови протікання комунікації, соціальний склад аудиторії, мова як засіб комунікації.

Нелінійна модель комунікації Т.Ньюкома має вид рівностороннього трикутника, вершини якого складають: комунікант, реципієнт і соціальна ситуація., про яку йдеться. Взаємодія комуніканта з реципієнтом здійснюється з урахуванням соціальної ситуації.

Циркулярна модель комунікації У.Шрамма демонструє, що при обміні повідомленнями комунікант і реципієнт обмінюються ролями, в результаті чого комунікація отримує вигляд діалогу. Вчений стверджував, що вся комунікація функціонує всередині більш широкого простору суспільних відносин, який він визначає чотирма елементами: фізичні/просторові взаємини між відправником і отримувачем; ситуаційний контекст; рольові очікування і суспільні норми.

Р.Якобсон в своїй роботі «Лінгвістика і поетика»представив мовну комунікацію у вигляді наступних шести найважливіших чинників комунікації: комунікант, контекст, реципієнт, повідомлення, контакт, код. Кожному з означених чинників відповідає особлива функція мови: емотивна, конативна, фатична, метамовна, поетична, референтна.

Ю. Лотман про комунікацію говорить як про переклад тексту з мови мого «я» на мову твого «ти», детермінованому взаємним перетином комунікативних кодів учасників інформаційної взаємодії. Ю. Лотман виділяє дві комунікативні моделі «Я - Він» і «Я - Я». Останній випадок він називає аутокомуникацією», коли повідомлення набуває нового значення за рахунок перекодування. При цьому передачу повідомлення самому собі Ю. Лотман визначав як перебудову власної особи.