8.1.3. Комунікативна гра в діяльності малої групи

Одним з основних аспектів формування ефективного комунікативного процесу в групі є використання ігрових відносин. Гра – непродуктивна діяльність, яка здійснюється не заради практичної мети, а слугує для розваги і забави. Гра властива як для дітей, так і для дорослих. Філософському поняттю гри присвячені дослідження голландського ученого Й.Хейзинга.⁴¹

Й.Хейзинга виділяє основні риси гри: гра дає волю; гра не задача, не борг, не закон. За наказом грати не можна, тільки добровільно. Гра дає перерву в повсякденності, з її утилітаризмом, з її монотонністю, з її твердою детермінацією способу життя. Гра це неординарність. Гра дає вихід в інший стан душі. Підкоряючи лише правилам гри, людина вільна від усіляких, меркантильних і інших умовностей. Гра дає порядок. Система правил у грі абсолютна і безсумнівна. Неможливо порушувати правила і бути в грі.

Привабливість гри настільки великий і ігровий контакт людей один з одним настільки повний і глибокий, що ігрові співдружності виявляють здатність зберігатися і після закінчення гри, поза її рамками. Гра дає елемент невизначеності, що збуджує, активізує розум, набудовує на пошук оптимальних рішень.

Гра дає поняття про самообмеження і самопожертву на користь колективу, оскільки тільки „зіграний” колектив доможеться успіху і досконалості в грі. Гра дає компенсацію, нейтралізацію недоліків дійсності. Протиставляє світу реальності ілюзорний гармонічний світ – антипод.

Гра дає розвиток психологічної пластичності. Гра далеко не одне тільки змагання, але і театральне мистецтво, здатність вживатися в образ і довести його до кінця.

Гра дає радість спілкування з однодумцями. Гра дає уміння орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово і як би у своєму вигаданому світі.

Всяка гра доцільна, але мета, що її переслідують учасники гри, може бути різною. Залежно від мети ігри діляться на чотири типи:

• Гра-маскарад, що полягає в тому, щоб приховати справжні наміри, дійсний стан граючого суб'єкта, його особу. Метою гри в цьому випадку є маніпулювання партнером, глядачами, публікою, управління ними бажаним чином.

• Гра-ілюзія — інший приклад односторонньої гри, але тільки ігри суб'єкта з самим собою, самоманіпулювання. Мета полягає у відході у віртуальні фантастичні світи у пошуках психічного розвантаження, переживань гедонізму, у втечі від буднів. Гра-ілюзія мабуть лежить в основі фольклорної творчості, читання запоєм літератури, і в основі комп'ютерних ігор, що захоплюють казковою фантастичністю своїх віртуальних світів.

• Гра-розгадка полягає в пізнанні, розкритті, викритті дійсної, але прихованої, замаскованої сутності людини, події, загадкового об'єкту. Тут можливі три випадки, які є різними варіантами об’єкт – суб’єктних відносин: об'єкт умисно залучається до гри самим суб'єктом з метою розпізнавання його сутності; об'єкт спеціально пропонується тому, що розгадує, суб'єкту (реципієнту), щоб він проявив свою здогадливість, ерудицію, інтуїцію, наприклад шаради, загадкові малюнки і т. п.; суб'єкт використовує об'єкт для наслідування йому.

• Гра-змагання є двосторонньою грою, суб’єкт - суб’єктним діалогом, суть якого полягає в боротьбі з метою добитися перемоги, довести свою перевагу. Сюди можна віднести азартні ігри, ігри шансу, лотереї і т. п., є «грою з долею».

Привабливість ігрової діяльності полягає в непередбаченості кінцевого результату, в тому творчому внеску, який повинен внести суб'єкт, щоб зняти цю невизначеність. Як вже наголошувалося, всяка гра є діяльність творча, але лише фігурально можна сказати, що всяка творчість є гра фізичних і духовних сил людини-творця. Творчість розповсюджується не тільки на гру, але і на неігрову трудову і духовну діяльність. Наприклад, технічні винаходи і законотворчість диктуються об'єктивними обставинами, а не безкорисливим жаданням самовираження.

Гарантом ефективної комунікації в групі виступають між групові норми. Найбільша готовність до ухвалення групових норм виявляється в згуртованих і гармонійних групах. В таких групах учасники спілкуються між собою інтенсивніше, ніж в менш згуртованих, вони більше відкриті для взаємних впливів, більш активні в дискусіях, легше переносять прояви ворожості. Виробляє активне відношення до життя і цілеспрямованість у виконанні поставленої мети.

Цікавою є концепція Б. Берна. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен виявляє в певних ситуаціях, - Батька, Дитини та Дорослого. На думку Е. Берна, доцільно виокремити шість рівнів спілкування:

1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше для того, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) ділове спілкування.

На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Існують різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте аналіз свідчить, що всі вони, як правило, складаються у тій чи іншій формі такі основні рівні:

маніпулювання (від грубої поведінки з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер);

конкуренція, суперництво (від спілкування, коли "людина людині - вовк", до такого, коли чесне суперництво сприяє просуванню по службі.

Процес гри включає такі основні етапи: а) обмін інформацією між командами; б) координація конструктивної пошукової роботи; в) відстеження основних етапів руху до загальної мети; г) стимулювання творчого процесу шляхом порівняння ступеня просунення команд (загострення конфронтації); д) синтезування ідей і рішень; е) колективну рефлексію етапів і загальних підсумків гри й ін.

Для ефективної роботи групі потрібен певний баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як з наданням підтримки, так і з рішенням задач, що стоять перед нею. Коли група працює над досягненням мети, кожен учасник групи може узяти на себе функцію надання підтримки, щоб розрядити напруженість, і навпаки, коли група розважається, будь-хто може нагадати про справу. Чим більшу гнучкість проявлять члени групи, відіграючи кожний свою роль, тим більше група досягне успіху в досягненні кінцевої мети. Як правило, одні члени групи беруть на себе виконання тієї або іншої ролі, важливої для вирішення задач, що стоять перед групою, а інші беруть на себе відповідальність за підтримку гармонійних взаємовідносин.

Негативною стороною надмірно згуртованої групи виступає можливе зниження загального рівня критичності, наївний оптимізм в ухваленні рішень, відсутність нових оригінальних ідей та рішень.