16.9.1659 Гадяцьким договором.

Однак через прагнення полтавського полковника Март

Пушкаря і кошового Запорозької Січі Якова Барабаша

битися гетьманської булави з рук московського царя і

розважливу поведінку запорожців на чолі з кошовим

ном Сірком політична комбінація Івана Виговської

Кримом зазнала фіаско, а Україна згодом опинилася в

лежності від православного східного сусіда, котрий ч

дуж намагався перетворити її у свою провінцію. За та

обставин козацькі дипломати могли хіба що намагат

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ КОЗАЧЕ ТОВАРИСТВО 497

боротися за власні права на переговорах із сусідами, праг-

нучи виторгувати більше. Зокрема, саме в такій ситуації

опинилося посольство Гетьманщини на чолі з Юрієм Хме-

льницьким у жовтні 1659 в Переяславі, прагнучи вирвати

в московських послів на чолі з Г. Ромодановським якомо-

га вигідніші умови для України (див. Переяславські

статті 1659). А через рік у такій самій ситуації в таборі

під Чудновом опиняється козацьке посольство, яке добива-

ється від польського вельможі Любомирського підтвер-

дження умов Гадяцького договору (див. Слободищенський

трактат 1660). А обраний за підтримки Москви на сти-

хійній Чорній раді у червні 1663 під Ніжином гетьманом

Лівобережної України Іван Брюховецький уже й не вия-

вився здатним на таке, погоджуючись, по суті, на всі пунк-

ти, які йому диктували дяки Посольського приказу сусід-

ньої держави. Ті обмеження прав України, що з'явилися

внаслідок підписання І. Брюховецьким Московських ста-

тей у жовтні 1665, засвідчили неспроможність лівобереж-

ного гетьмана та його дипломатичної служби по-справж-

ньому обстоювати права свого народу. Щоправда, його на-

ступники - Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович -

пробували хоча б інколи протестувати проти посилення

московської експансії на українські землі, зокрема вислов-

люючи невдоволення підписанням Андрусівського миру

1667, Що без участі представників України ділив її землі

по Дніпру між Польщею та Московською державою. По-

давали іноді голоси протесту й січовики, коли Москва вже

наблизилася до їхніх володінь. Але розбрат, якого право-

славний цар добився на той час у середовищі українсько-

го козацтва, вже за інерцією працював проти консолідації

всього суспільства.

У важких умовах Руїни, що охопила українські землі після

смерті Б. Хмельницького, тільки Петро Дорошенко пробу-

вав повернути їхню соборність. Весь свій дипломатичний

талант він узявся використати насамперед для зміцнення

своєї влади на Правобережжі, а далі добивався прихилити

до себе й Лівобережжя. Андрусівський договір примусив

його шукати опори не тільки в татарській, а й у турецькій

допомозі, аби звільнитися від Польщі й відібрати лівий

берег від Москви. Однак, спираючись тільки на сили й за-

соби зруйнованої і знелюдненої Правобережної України і

таких непевних союзників, як татари, П. Дорошенко не

зміг знайти виходу з трагічного трикутника Польща - Мо-

сква - Туреччина. Зрозумівши, що допомога Османської

імперії, яка вийшла з політичного союзу з Україною через

відсутність підтримки козаків на слизькому політичному

грунті України, Дорошенко піддався Москві, що відпові-

дало тоді розумінню і настроям багатьох українців. Але

його справу - утвердження незалежної України за допомо-

гою південних сусідів - козацька старшина, що була поза

впливом Москви, намагалась продовжувати. Одним з та-

ких кроків у цьому напрямі були укладені на поч. 90-х рр.