6. Організація фінансового вирівнювання.

Фінансове вирівнювання – процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних утворень, які не мають достатньо власних доходів, проводиться центральними органами державної влади.

Фінансове вирівнювання є проявом бюджетного регулювання, як системи взаємоповязаних методів, способів, правових норм формування, розподілу, перерозподілу бюджетних ресурсів країни для збалансування інтересів суспільства і громадян в процесі економічного та соціального розвитку. Фінансове вирівнювання здійснює перерозподільні процеси бюджетних коштів усередені бюджетної системи шляхом вилучення частини коштів у економічно розвинених , фінансово забезпечених територій (як надлишку понад їх потребу щодо визначених їх повноважень), та передачу їх територіям з недостатнім рівнем економічного розвитку та бюджетної забезпеченності для виконання повноважень за рахунок власних доходів.

Підстави для проведення фінансового вирівнювання:

• фіскальний дисбаланс по вертикалі (невідповідність між обсягами фінансових ресурсів відповідного рівня влади та обсягами їх функцій та завдань, тобто коли середньодушовий показних доходів найзаможнішого місцевого бюджету нижче ніж розмір видаткових потреб на душу населення) – є загальним фактором, що стимулює проведення фінансового вирівнювання;

• горизонтальний фіскальний дисбаланс (невідповідність між обсягами фінансових ресурсів та повноважень одного рівня органів влади, наявність різниці в доходній спроможності місцевих бюджетів внаслідок об’єктивних відмінностей екологічних, транспортних економічних, демографічних тощо);

• необхідність гарантованого Конституцією постачання суспільних благ на рівні соціальних стандартів, норм всім громадянам незалежно від їх місцяпроживання;

• необхідність компенсації зовнішніх ефектів та міжрегіональних “ефектів переливу”, що повязано з нееквівалентністю між витратами та корисністю одночасну для регіону-виробника та регіону-споживача відновідних благ, послуг;

• необхідність реалізації макроекономічних цілей є завданням центрального уряду, але для реалізації окремих завдань має залучатися місцеве самоврядування , отримуючи з центру кошти у вигляді фінансових трансфертів.

Форми фінансового вирівнювання: вертикальне вирівнювання; горизонтальне вирівнювання; вирівнювання доходів бюджету; вирівнювання видатків бюджету.

Виділяють три типи систем міжбюджетного вирівнювання:

• Складні системи, що базуються на величезній кількості критеріїв, що мають на меті відобразити різницю у потребах у фінансуванні, питомим витратам та місцевих податкових базах (Великобританія, Швеція, Данія).

• Середні системи, що базуються на меншій кількості ключових критеріїв (Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Португалія, Україна).

• Спрощені системи, що в значній мірі спираються на такий показник, як кількість населення (Іспанія, Греція, Італія).

Інструменти фінансового вирівнювання:

• переадресовані або регулюючі податки;

• міжбюджетні трансферти (з 2001р. є домінуючими в Україні).

При проведенні фінансового вирівнювання використовуються такі показники:

фінансовий норматив бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень забезпечення завдань, функцій місцевої влади та самоврядування, що використовується при визначення міжбюджетних трансфертів;

мінімальний рівень місцевого бюджету – розрахунковий обсяг місцевого бюджету необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних портеб, які гарантуються державою (гарантований мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення);

показник мінімальної бюджетної забезпеченності – мінімально допустима вартість бюджетної послуги, що надається органами державної, місцевої влади за рахунок коштів відповідного бюджету в грошовому виразі в розрахунку на одного жителя.

Фінансові нормативи мають відповідати таким критеріям суспільних потреб: потреби мають бути спільними для всіх органів місцевого самоврядування; потреби мають бути об’єктивно оцінені; рівень суспільних потреб, що визначається нормативом має враховувати відмінності рівнів видатків місцевих бюджетів; рівень потреби має залежати від рішень органів місцевого самоврядування.

Від величини фінансового нормативу залежить розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні дотації вирівнювання. Фінансові нормативи розраховуються у вартісному вираженні в розрахунку на одного жителя, споживача послуги, виходячи із загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм. Фінансові нормативи застосовуються при плануванні таких видатків бюджету:

• державне управління (на одного жителя адміністративно-територіального утворення, на одну нормативну штатну одиницю місцевої державної адміністрації чи виконкому місцевої ради);

• освіта (на одного користувача послуги, приведеного учня, з диференціацією для різних типів учбових закладів);

• охорона здоров’я (на одного жителя адміністративно-територіального утворення, на одне приведене ліжко-місце лікарні);

• соціальний захист, соціальне забезпечення (на одного користувача послуги, отримувача допомоги, субсидії);

• культура і мистецтво (на одного жителя адміністративно-територіального утворення);

• фізична культура і спорт (на одного жителя адміністративно-територіального утворення).

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів визначається в межах наявних бюджетних ресурсів та коригується коефіцієнтами, що враховує відмінності у вартості надання соціальних послуг. Вдімінності у вартості надання соціальних послуг визначаються: кількістю споживачів соціальних послуг або чисельністю населення; соціально-економічними особливостями території; демографічними особливостями території; екологічними, кліматичними та іншими особливостями території.

За умови обмеженості бюджетних ресурсів пріоритетними при здійсненні політики фінансового вирівнювання є:

• забезпечення рівноцінного споживання суспільних послуг громадянами незалежно від місця їх проживання;

• зменшення регіональних відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку.