79. Правове регулювання рослинництва.

Дикорослих рослин використовують у сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин. Дикі рослини можуть бути також бур’янами, з якими провадиться боротьба згідно із Законом України від 14 жовтня 1998 р .”Про захист рослин”. Важливим законодавчим актом у царині регулювання використання рослинного світу є Закон України від 9 квітня 1999 р. “Про рослинний світ”. Згідно зі ст. З зазначеного Закону рослинний світ становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середовища. Об’єктами рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Слід відрізняти правовий режим рослин як об’єктів природно-ресурсового права і правовий режим рослин як об’єктів аграрного права. Річ у тому, що Закон України “Про рослинний світ” регулює використання тільки несільськогосподарських рослин, які є природними об’єктами і частиною екосистеми. Винятком є рослини, занесені до Червоної чи Зеленої книг, — вони лишаються об’єктами природноресурсового права навіть тоді, коли вилучені з екосистеми. Зірвана чи пересаджена в горщик для квітів дикоросла рослина стає об’єктом цивільного права, а дикоросла рослина, що вилучена з екосистеми і слугує сільськогосподарським потребам, перестає бути об’єктом природноресурсового права і стає об’єктом аграрного права. Юридичним фактом зміни правового режиму такої рослини є вилучення її з екосистеми. Можлива й зворотна ситуація: самосіяння сільськогосподарських рослин, потрапляння їх до екосистеми. Якщо це відбулося не на полі чи іншому агроландшафті, а в екосистемі, то така рослина росте і розвивається за законами екосистеми, відтак — стає об’єктом природноресурсового права і перестає бути об’єктом аграрного права. Стаття 4 Закону “Про рослинний світ” визначає правовий режим рослинних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать об’єкти рослинного світу в межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені до Червоної чи Зеленої книг. Інші рослинні ресурси належать до рослинних ресурсів місцевого значення. Статті 9 і 10 Закону “Про рослинний світ” визначають фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин. Такою ознакою є збирання рослинних ресурсів для підприємницької діяльності. Суб’єкти аграрного права можуть у порядку загального використання об’єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об’єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право навіть продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загального використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження природних ресурсів, різкого зменшення популяційної і ценотичної різноманітності. Спеціальне використання рослинного світу суб’єкти аграрного права здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збирання лікарських рослин, заготівлі деревини під час рубок головного користування, заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, лісової підстилки, очерету, сіна, випасання худоби. Воно потребує дозволу, який видається згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Такі дозволи видаються в межах лімітів, які встановлюються Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного значення і місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого значення. Положення про порядок установлення лімітів на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення затверджене вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів. Ліміти визначаються на підставі нормативів спеціального використання рослинних ресурсів, які встановлюються органами Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок установлення нормативів спеціального використання природних рослинних ресурсів, затвердженою наказом Мінекоресурсів від 12 лютого 2002 р. № 61. Дозвіл на спеціальне використання рослинних ресурсів загальнодержавного значення видають органи Мінприроди, рослинних ресурсів місцевого значення — місцеві ради за погодженням з органами Мінприроди на місцях Дозвіл на спеціальне використання рослинних ресурсів, занесених до Червоної книги України, видає Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3. За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір. Але наразі збір справляється тільки за спеціальне використання лісових рослинних ресурсів згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на праві власності не регулюється Законом “Про рослинний світ”, але, згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК, право власності на земельну ділянку поширюється і на об’єкти рослинного світу, що на ній знаходяться. Тобто суб’єкти аграрного права — власники земельних ділянок — є водночас власниками об’єктів рослинного світу в межах своїх земельних ділянок. Закон “Про рослинний світ” передбачає, що власники земельних ділянок не сплачують збір за спеціальне використання рослинних ресурсів, позаяк сплачують плату за землю. Дозволом на спеціальне використання рослинних ресурсів у цьому разі буде державний акт про право власності на землю.