8. Поняття і класифікація джерел аграрного права та їх особливості

Правові норми відображаються, ма­теріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джере­лами" (витоками) права. П. М. Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього вия­ву правових норм, який засвідчує їх державну обов'язковість¹. Відповідно він розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовніш­ню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації.

До видів зовнішніх форм (джерел) права П. М. Рабінович від­носить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-право­вий акт². У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-пра­вових договорів. До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, якийегулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну си­лу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні норма­тивно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних орга­нів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для йо­го виконання³. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.

Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграр­ного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відно­сини, так і відносини інших галузей права — земельного, господар­ського, адміністративного, трудового та ін.

Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться норми приватного і публічного права, становлять акти, яки­ми встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р.¹ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелі­чених сферах аграрної діяльності.

До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу­ються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соці­ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редак­ції Закону від 15 травня 1992 р.)²

Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аг­рарного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.