40.Гомотаксальні послідовності літологічних ознак

Літолого-фаціальні ознаки головні під час виділення місцевих стратонів на локальному рівні стратиграфічних досліджень. Фаціальні ознаки є якісними, вони відображають внутрішні особливості окремих шарів і характеризують умови седиментації. Структурно-геометричні або геотектонічні ознаки кількісні і відображають характер рухів літосфери в процесі седиментації. Речовинний склад порід – одна з найголовніших характеристик, за якою розчленовують та зіставляють розрізи. За зміною складу розріз можна розчленувати на пачки з однаковим літологічним складом, що залягають одна над одною і відокремлені поверхнями, на межі яких змінюється склад порід. Мінералого-петрографічний склад може прямо або непрямо свідчити про умови осадонакопичення.Розмір зерен, їхня обкатаність та ступінь відсортованості є важливими для з’ясування фаціальної характеристики порід, оскільки відображають енергетичний рівень седиментаційного середовища та процеси транспортування. Динаміка середовища кількісно збільшується зі збільшенням розміру зерен. Ступінь обкатаності підвищується зі збільшенням відстані від області знесення.

Колір порід – залежить від речовинного складу порід і відображає фізико-хімічні умови седиментації та діагенетичного перетворення осадів або вміст органічної речовини. Зміна кольору в розрізах найчастіше закономірна, її непрямо можна використовувати для стратифікації відкладів. З метою кореляцій застосовують відміни від загальної гами. Шаруватість осадових порід має важливе значення для опису розрізу, його розчленування, визначення умов залягання і генезису відкладів. Шаруватість – це або власне шаруватість осадових товщ, що виявляється в чергуванні шарів різного літологічного складу, різної потужності і різного латерального поширення, або шаруватість гірських порід , вираженням якої є наявність тонких міліметрових горизонтальних чи нахилених прошарків у межах заданого шару. Утворення тонких прошарків у межах верстви зумовлене змінами гідродинамічного режиму, швидкості і напряму течії, кліматичних коливань тощо. Виділяють різні типи косої, горизонтальної, хвилястої, лінзоподібної шаруватості, яка відображає локальні умови седиментації, допомагає з’ясувати генезис відкладів і може суттєво доповнити їхню фаціальну характеристику. Текстури – це характерні особливості внутрішньої будови осадової породи, які видно неозброєним оком. Вони є цінними характеристиками в разі встановлення фаціальних умов, не залежать від складу осадів, не повторюються в різних умовах осадонакопичення. Текстури широко використовують в стратиграфії для вивчення середовища, у якому відбувалося осадження уламкового матеріалу, вивчення гідродинамічного режиму седиментаційних областей, визначення залягання порід, як показники напряму течії і певних діагенетичних процесів тощо. На відміну від таких літологічних ознак, як стуктура і склад порід, однотипові текстури є керівними ознаками, що однозначно свідчать про формування осадів у єдиних фаціальних умовах. Розподіл конкрецій контрольований кліматичною і пов’язаною з нею біохімічною еволюцією. Мінералогічний склад конкрецій закономірно змінюється з глибиною, що дає змогу трактувати їх як керівні ознаки і на підставі вивчення їхнього мінерального складу та форми використовувати для стратиграфічного розчленування і кореляції. Шари конкрецій найчастіше використовують як маркувальні горизонти.