- •1. Стратиграфія:предмет вивчення; об’єкт, мета і завдання стритиграфічних досліджень.
- •2.Аспекти стратиграфічних досліджень та їх суть.
- •3.Стратиграфічне розчленування і стратиграфічна кореляція.
- •4.Структура стратиграфії.
- •5.Поняття наукового принципу і принципи стратиграфії.
- •17.Стратиграфія і геохронологія
- •18.Етапи підготовки стратиграфічної основи.
- •19. Опорні стратиграфічні розрізи, їх категорії та характеристики.
- •21.Вивчення геологічної будови закритих територій.
- •20.Типові стратиграфічні розрізи та їх документація.
- •22. Класифікація осадових порід та їх поширення.
- •23. Верствуватість осадових порід.
- •25. Форми тіл осадових порід.
- •26. Особливі форми залягання осадових порід. Кластичні дайки.
- •33. Поняття про формації
- •34.Геосинклінальні формації.
- •35.Орогенні формації.
- •36.Платформні формації.
- •39.Основні і допоміжні літостратиграфічні підрозділи
- •40.Гомотаксальні послідовності літологічних ознак
- •41.Формування осадочних верств та особливості їх латерального поширення
- •42.Класифікація незгідного залягання верств.
- •43.Етапи та методи літологічних досліджень.
- •44.Біостратиграфічний метод розчленування і кореляція осадочних товщ.
- •45. Завдання біостратиграфічного методу
- •46.Розчленування відкладів біостратиграфічним методом
- •47.Виділення біостратиграфічних зон.
- •48.Визначення відносного віку та кореляція осадочних товщ
- •49.Методи біостратиграфічних досліджень.
- •50.Амінокислотний метод
- •51.Палеоекологічний метод
- •52.Методика палеоекологічних досліджень
- •53.Завдання палеонтологічних досліджень
- •54.Палеомагнітний метод.
- •55.Методика палеомагнітного опробування та способи підготовки зразків для вимірювань
- •56.Проблеми магнітостратиграфії:
- •60.Кореляція циклічного побудування товщ.
- •61.Кліматостратиграфічний метод розчленування і кореляції осадочних товщ
- •62. Кліматостратиграфічні таксони та їх характеристика
- •63.Індикатори палеокліматів
- •64.Методи палеокліматичних досліджень.
- •67.Секвенс-стратиграфічний метод розчленування і кореляції осадочних товщ.
- •68.Секвенс та його характеристика.
- •69.Характеристика і будова седиментаційних трактів
- •70.Подієва стратиграфія і типи подієвих відкладів.
- •71.Геохімічний метод вивчення і кореляції осадочних товщ.
- •72.Геофізичні методи вивчення і кореляції осадочних товщ
- •73.Уран-торій-свинцевий метод визначення абсолютного віку.
- •74.Рубідій-стронцієвий метод визначення абсолютного віку.
- •75.Калій-аргоновий метод визначення абсолютного віку
- •76.Радіовуглецевий метод визначення абсолютного віку
- •77.Метод уранових треків визначення абсолютного віку.
64.Методи палеокліматичних досліджень.
Рештки організмів, які побутували у певних умовах, є також носіями інформації про палеоклімати.
Головні методи палеокліматичних реконструкцій такі:
• різноманітні літолого-фаціальні дослідження;
• палінологічний аналіз (ґрунтується на фіксації міграцій рослинних угруповань і змін холодно- та теплолюбних асоціацій, що дає змогу за кількісною зміною рослин-домінантів у біоценозах визначати кліматичні фази, які відповідають похолоданню чи потеплінню, а також рослинні асоціації різноманітної ландшафтної та географічної належності);
• морфофункціональний аналіз (за особливостями морфології визначає умови побутування (наприклад, у теплому кліматі листя рослин велике, а мале листя з посіченим краєм характерне для холодних зон; розмір черепашок в одного і того ж виду завжди менший у холодних водах));
• біостратиграфічний аналіз решток рослин, фауни ссавців, молюсків, планктонних форамініфер (у разі палеокліматичних реконструкцій застосування цих груп ґрунтується на визначенні просторової амплітуди періодичних міграцій біоценозів);
• аналіз надкрилля жуків, які добре зберігаються у викопному стані й у великих кількостях містяться в континентальних відкладах (для жуків характерна еволюційна стабільність, тому, якщо клімат зміню-ється, то вони не вимирають, а мігрують; теплі фази клімату сприят-ливі для проживання, холодні – ні);
• методи кліматичної термометрії (використовують для визначення кількісних показників температурного режиму); до них належать ізотопний, магнезіальний, стронцієвий та інші методи, які ґрунту-ються на вимірюванні концентрацій певних елементів та їхніх співвідношень у черепашках форамініфер чи молюсків.
Кліматостратиграфічну методику детального розчленування застосовують переважно для четвертинного періоду і з обмеженнями для пліоцену. Головний ускладнювальний фактор – існування кліматичної зональності, що значно перешкоджає правильному зіставленню відкладів на площі.
65. Сейсмостратиграфія - це наука, яка виникла на стику геології та геофізики, одночасно це метод, який на підставі отриманої геологічної інформації із сейсмічних розрізів відбитих хвиль дозволяє вирішувати завдання по розчленуванню осадового чохла. Даний метод характеризується:
- швидкістю отримання даних і їх наглядністю;
- охоплення великих площ досліджень (масштабність);
- невеликими фінансовими затратами;
- можливістю розчленування осадових товщ на великих глибинах;
- отримання їх об'ємного зображення;
- можливість розчленування осадового чохла у погано відслонених районах або в важкодоступних місцях;
- швидкістю сейсмострат. ан., який у десятки разів перевищує швидкість традиційних геологічних напрямів;
Недоліки методу:
- Обмеження кутів нахилу пластів до 10-20 гр.;
- неможливість застосування в областях поширення порід консолідованої земної кори і в областях альпітипових деформацій;
- точність привязки сейсмічних відбитків до конкретних геологічних границь залежить від довжини сейсмічної хвилі і відповідно визначається частотним спектром, який не завжди відповідає необхідному рівню досліджень.
Метод базується на положення про ізохронність сейсмічних відбитків, які виявляються у розрізі осадового чохла. Дзеркальні відбиття, які повязані із напластуванням відкладів, мають чітко фіксований відносний вік утворення верствуватості.
66. Сейсмостратиграфічні підрозділи. Керівні відбиття, які приурочені до поверхонь незгідностей, датуються певним віковим діапазоном, нижня границя якого буде завжди молодша за підстелаючі пласти (через відповідні сейсмічні відбиття), і буде давнішою за перекриваючі верстви. Сейсмостратиграфічні підрозділи - це сукупність г.п., які виділені в інтерваоі між сейсмостратиграфічними границями, що позначають терміном сейсмогоризонт-маркер. Об’єм цих підрозділів визначається після прив’язки сейсмостратиграфічних границь до стратонів інших категорій, які охарактеризовані і літологічно, і палеонтологічно. Сейсмогоризонт-маркер - поверхня всередині б-я інтервалу геол. розрізу, в якому форм. латерально стійкий сейсм. сигнал. Сейсмокомплекс - сукупність г.п., яка виділені в границях між двома регіонально витриманими сейсмогоризонтами-маркерами. Він хар-ся єдністю внутр. структури і значним перевищенням за потужністю рівня порід, який дозволяє розчленувати сейсморозріз. Сейсмогоризонти-маркери, обмежують знизу і зверху сейсмокомплекс, відп. поверхні регіональних незгідностей. Сейсмоповерх - велика частина осадового чохла із віковими інтервалами до перших сотень млн р. і пот. до декількох км, яка обмежена у вертик. розрізі поверх. кут. незгідностей. Може скл. із декількох сейсмокомплексів. Сейсмоансамбль - являє собою частину сейсмокомплексу, який обмежений витриманими поверхнями відбиттів, має потужність до 200-300 м при віковому діапазоні перші млн р. Обмежений меншою за площею територією. Практично не використов. при корел. між окремими басейними або навіть окремими площами в межах 1 басейну. Сейсмоквант - найм. одиниця. Відповідає елементарному сейсм. відбиттю, на який розчленов. сейсм. розріз і більшість з яких є слабкими сейсм. відбиттями. Не є постійною величиною.На чіткість сейсм. відбиттів впливає:
- особливості седиментації (плавна-пульсаційна);
- речовинний склад відкладів і їх стр-текст особливості;
- постседиментаційні процеси (діагенез\катагенез\метагенез\метаморфізм);
