41.Формування осадочних верств та особливості їх латерального поширення

Головною формою залягання осадових порід є шар - геологічне тіло однорідного літологічного складу з чіткими поверхнями нашарування, значним латеральним поширенням і незначною потужністю. Шари осадових порід у вертикальному розрізі, як звичайно, складають генетично пов’язані послідовності, що відображають напрям зміни фацій. М. Головкінський (1868) уперше довів, що причиною зміни шарів, які налягають один на одний є міграція берегової лінії, зумовлена коливаннями земної поверхні, і міграція фаціальних умов. Вертикальні послідовності фацій утворюються відповідно до латеральних послідовностей обстановок осадонакопичення (закон Вальтера–Головкінського). Формування шарів і поверхонь нашарувань, що їх розділяють, пов’язане з механізмом елементарних коливальних рухів, коли накопичення шару відбувається у порівняно стабільний етап осадонакопичення, а утворення поверхні нашарування відповідає швидкій зміні умов седиментації. Чим частіше змінюються породи у розрізі, тим короткочасніші були моменти стабільності умов седиментації. Формування шарів і поверхонь нашарувань, що їх розділяє, пов’язане з двома групами генерувальних механізмів: авто- і алоциклічних. Автоциклічні механізми виникають в осадовій призмі, вони відображають певну стадію розвитку обстановки осадонакопичення (охоплюють процеси міграції барів, розвиток русел ріки) і формують парагенетично пов’язані послідовності шарів. Алоциклічні механізми є наслідком змін зовнішніх щодо седиментаційного тіла (тектонічні рухи, зміни клімату) і формують ряди генетично відмінних фацій, розділених чіткими поверхнями нашарування, які найчастіше відображають перерву осадонакопичення. Відмінності в характері нашарувань зберігаються в межах однієї або декількох структурно-фаціальних зон, їх використовують для картування стратонів.

Переходи від одного шару до іншого можуть бути : Поступові – це зони перешарування різних літологічних типів порід. Різкі - контакти можуть бути зумовлені швидкою міграцією фаціальних зон, зміною режиму седиментації внаслідок алоциклічних процесів або перервами осадонакопичення. Витриманість шарів на площі має важливе значення для стратиграфії, оскільки латеральна витриманість визначає поширення на площі стратонів. Головним джерелом утворення осадових порід є давніші осадові і кристалічні породи.

42.Класифікація незгідного залягання верств.

Головним джерелом утворення осадових порід є давніші осадові і кристалічні породи. Згідно з Дж. Бареллом осадонакопичення – це ритмічний процес, контрольований діастрофічними і кліматичними змінами. Час накопичення осадів значно менший від часу перерв. Перерви в осадонакопиченні – характерна особливість процесу седиментації. Вони є найчіткішими межами між стратонами і тому дуже важливі для картування стратонів. К. Данбар і Дж. Роджерс розробили морфологічну класицікацію перерв. Наявність незгідностей найчастіше визначають біостратиграфічним методом або фіксують за різноманітними слідами руйнувавння літифікованого осаду (озалізнення, існування нерівностей, прошарків уламкових порід тощо). Тривалість перерв різна, однак загалом зменшується від першого типу до четвертого. За незгідностями першого, другого і третього типів визначають межі серій і світ

а – незгідне перекриття; незгідності: б – кутова; в – паралельна; г – прихована