4. Сюжет в хореографії.

Сюжетний танець - це одна із самих цікавих і складних форм хореографії. Перші сюжетні танці можна побачити в народній хореографії, в яких розкривається тема праці, героїка народу, відтворення явищ природи, повадки звірів та птахів, народного побуту, взаємовідношення людей та інше.

Сюжетні танці «Аркан», «Опришки», «Гусак», «Бичок» увійшли до скарбниці українського хореографічного мистецтва.

Сюжет(франц. Suget від лат. Subgectum- підкладене)- безперервний ланцюг подій, поєднаних причиново- часовими зв’язками, образне відтворення яких розкривається у поступовому, динамічному русі, ідею хореографічного твору. За допомогою сюжету автор відображає буття, змальовує характери персонажів, їхні події, вчинки, взаємини. Елементи сюжетності знаходимо ще в традиційному хореографічному фольклорі, обрядових, ігрових хороводах.

У хореографічному творі кожний типаж, образ живе власним життям, має свій, лише йому властивий темперамент, характер тощо. Одна із характерних особливостей сюжетного танцю це наявність конфлікту. Конфлікт виникає тоді, коли некий суб’єкт, добиваючись мети (кохання, влада, ідеала), противостоїть іншому суб’єкту( персонажу), відбувається зіткнення з психологічною перешкодою.

Конфлікт- це не тільки зіткнення найрізноманітніших характерів окремих осіб, інших почуттів, думок, а й соціальних сил. В сучасній хореографії зустрічаємося з соціальними, побутовими, психологічними конфліктами. В основу соціальних покладено зіткнення двох протилежних сил, якщо навіть носії однієї не присутні. Побутові конфлікти будуються на взаєминах, зіткнення членів сім’ї, конкуруючих груп тощо.

Психологічний конфлікт притаманний, як правило, ліричній хореографії і базується на суперечності світоглядів персонажів. Часто побутові та психологічні конфлікти співіснують в одному хореографічному творі. Сюжет включає в себе розповідь про ряд подій, фактів, що одержують детальні мотивації у фабулі. Латинське слово fibula- це міфологічна або вигаданна розповідь, байка, казка. У сюжеті закладене загальне, у фабулі ж стислий зміст подій, зображених у творі у послідовному логічному розвитку, вимальовуються деталі. Звязок фабули з сюжетом дає ключ до драматургії. Драматургія (з греч. dramaturgia- створювати драму) - це конкретна техніка драматичного мистецтва, яка дозволяє встановити принципи побудови твору.

Філософська спрямованість у балетних спектаклях - характерна риса сучасної хореографії. Який би не був сюжет спектаклю, хореограф завжди розкриває найважливіші моральні проблеми, прагне зрозуміти і відбити протиріччя життя, духовного світу людини. Наприклад у спектаклях відомого російського балетмейстера Бориса Ейфмана напруженість драматичних колізій, здається, досягає межі. Проте, показуючи жорстокий устрій світу, автор цим не обмежується він проникає углиб людської душі. У спектаклі "Дон Кіхот, або Фантазії божевільного" (1994) смілива фантазія балетмейстера "накладає" новий сюжет на добре знайому усім любителям балету музику Л. Минкуса. Хореограф-мислитель, хореограф-філософ повертає глядача до образу великого "божевільного" і лицаря - образу, який з часом неабияк потьмянів. Цей балет-притча став багато в чому автобіографічним. Він оповідає про час, коли тоталітарне суспільство вводило жорсткі обмеження на творчість художника, і про те, що творчий порив, жадаю самовираження навіть в найжорстокіших умовах не можна знищити. Новаторство пластичного рішення яскравість і динаміка сценічної дії дають найсильніший імпульс, будять віру в непохитну силу Мистецтва, Добра і Любові.