4. Особливості створення сюжетного танцю.

Створюючи сюжетний хореографічний номер, балетмейстер повинен враховувати п’ять частин драматургії: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку. Поєднання форми та ідеї образу завершує зміст експозиції. Далі створюється логічний зв’язок в епізодах з дією, виникає зав’язка, а потім починається дія між образами. Декілька епізодів поступового розвитку сюжету навантажуються протиріччями, які ведуть до кульмінації. Вся композиція накопичує темпоритмічну структуру до початку всіх взаємодіючих персонажів і створює динамічну або психологічну розв’язку.

Працюючи над постановкою, балетмейстер будує сюжетну лінію так, щоб глядач швидко зорієнтувався у виникнені, розвитку і розв’язанні конфлікту твору. Так, у складних сюжетних танцях хореоавтор готує глядача до подальшого сприйняття твору, використовуючи для цього пролог ( від грец. «про»- перед і «логос»- слово)- своєрідний вступ до основного сюжетного розвитку.

Для розвитку дії необхідне виникнення таких ситуацій, суперечностей, які б дали ій поштовх. Іноді, це зіткнення позитивних і негативних героїв. Або початок розвитку якоїсь події, життєві колізії тощо.

В сюжетних танцях, де розвиток дії відбувається, так би мовити на одному диханні, як правило є одна головна кульмінація. Проте, в окремих танцювальних постановках маємо кілька часткових кульмінацій, тобто кожна частина будується самостійно і має свої композиційно- сюжетні компоненти ( в хореографічних сюїтах, картинках).

Зауважимо, що побудова сюжету в хореографії зосереджує в собі одночасно і динамічну, і емоційну, і логічну, музично- драматичну лінії розвитку. Балетмейстер повинен дуже ретельно займатися підбором лексики для головних дійових осіб. Вірно підібрані і знайдені хореографічні форми поведінки головних героїв роблять образи цікавими, а якщо підкрипити ці образи елементами метафори, алегорії, то сила образу збільшується вдвоє.

Підбираючи виконавців, балетмейстер повинен уміти виявити в них здібності до створення образу драматичного, героїчного, комедійного, трагедійного. І далі в роботі над створенням того чи іншого образу, виконавці змогли б досягти вищої майстерності в сюжеті та хореографічній лексиці.

Роль в танці балетмейстера- режисера, його світогляд проявляються на всіх етапах розвитку творчого процесу: в підборі виразно- образної лексики, у відображенні ідейно- тематичного змісту, в аналізі сюжетної лінії. Отже, під час пошуку пізнавальних форм у створенні хореографічного твору балетмейстером повинні об’єднуватись дві сторони: драматургічна та лексично- пластична.

Лексиці необхідно приділяти увагу як мові, тому що це «абетка» в хореографії. Необхідно з виконавцями відпрацьовувати пластику у відображенні конкретної думки. Виразність і змістовність- це основа в хореографічному мистецтві, що допомагає виразити необхідну думку.

Щоб розвити сюжет в буть- якому хореографічному творі - народному, класичному, сучасному танці - необхідно надати йому духовно- життевої думки, переживання, ситуації і отримати потрібний хореографічний твір- образ.

Застосовуючи більш досконалі методи в хореографічній композиції, хореографи поступово втягують глядача в розвиток драматургії танцю засобами ідейної виразності. Для сприйняття глядачем сюжетного хореографічного твору з конкретними образами в задумі балетмейстера - постановника необхідна динаміка, експресія, віртуозність.

Наприклад, сюжет п'єси Антона Чехова "Чайка" зацікавив хореографа Джона Ноймайера своєю можливістю розповісти виразні, прозорі людські історії. Джон Номайер інтерпретував чеховський сюжет в Москві: в музичному театрі ім. Станиславского і Немировича-Данченка. І, незважаючи на те що ця "Чайка" не є оригінальною - Ноймайер ставив її в 2002 році в Гамбургському балеті, який очолює, - спектакль став важливою подією для столиці. "Хореографові вдалося добитися від виконавців не лише танцювальної точності, але і граничного розуміння чеховських характерів". Цікаво, що Ноймайер не обмежився музикою одного композитора, а сплів воєдино декількох - від похмурого Шостаковича до мереживного Чайковського. Сплів так вдало, що музична партитура чується єдиним цілим. А диригент-постановник "Чайки" Фелікс Коробов чудово з нею справляється.

Безумовно, Ноймайер дещо видозмінив літературне першоджерело. Хоча основний конфлікт залишився той же : протистояння нового і старого в мистецтві, неможливість відокремити творчість від життя, трагедія непорозуміння. У танцювальній версії "Чайки" і головні герої набули відповідних професій: Аркадина перетворилася на прима-балерину, Тригорин став хореографом-традиціоналістом, а Костя Треплев - прибічником сучасних течій в танці.

Відповідно, спектаклем Кості під назвою "Душа чайки" є деяке дійство у дусі contemporary dance з різкими, незграбними рухами, помітними костюмами і, зрозуміло, без пуантів.

Тригорин же, як з'ясовується в другому акті, вигадує класично-комерційні балети, успішно використовуючи увесь набір існуючих штампів (у сцені прем'єри спектаклю Тригорина "Смерть чайки" Ноймайер досить зло і при цьому витончено висміює традиційний балетний театр). А у вільний від "високого мистецтва" час Тригорин і Аркадина не гидуватимуть виступати у вар'єте.

Навколо фігури Треплева існує інша танцювальна стилістика, відмінна від загальної картини. Через увесь спектакль проходять сцени, названі

"Записник Кості. Танці мрії", де показані горезвісні "нові форми".

Декілька напівоголених танцівників на чолі з Костею виконують складні рухи, що посилають до історії сучасного танцю. А у фіналі Костя своєрідно поступить з цими мріями: по черзі згорне танцівникам шиї, як птахам ("Я мав нахабство убити сьогодні цю чайку").

Завжди цікаво подивитися, наскільки відомий, розмножений драматургічний твір буде зрозумілим якщо позбавити героїв можливості вимовляти впізнаний текст.

Коли дивишся "Чайку" Ноймайера, ніби чуєш: ось тут Аркадина обурено говорить: "Це щось декадентське! "; тут Костя засмучується про Ніну: "..іноді вона талановито скрикувала, талановито помирала.".; тут Поліна Андріївна благає Дорну: "Візьміть мене до себе! "

Хореографові вдалося добитися від виконавців не лише танцювальної точності, але і граничного розуміння характерів. І створити атмосферу, де виразно відчуваються горезвісні "п'ять пудів любові". (з газети "Погляд" авт. Аліса Никольська).