2. Сценічна обробка та втілення фольклорного матеріалу.

На сьогодняшній день вивчення фольклору має велике значення у розвитку національної культури. В фольклорі закладено багатство народної мудрості, поезії та красоти. Сьогодні письмових матеріалів та записів істинно народних танців майже не збереглось. Існує художня та сценічна обробка фольклору. Обробка та збереження фольклорного танцю - одна з актуалних проблем, що хвилює не тільки балетмейстерів, фольклористів, а й широке коло шанувальників хореографічного мистецтва. Ні в якому іншому виді мистецтва так яскраво, так безпосередньо не розкривається душа народу, його побут, звичаї, як у танці. На святах сімейних та масових народ танцює в першу чергу для себе. Для того, щоб показати такий танець на сцені, сперше його треба сценічно та художньо обробити.

Художня обробка - це збереження першооснови конкретного твору танцювального фольклору, його характерних національних рис, але перебудова за законами сценічного майданчика. Компенсація залишинного відбувається при обробці сценічного танцю.Тобто треба звернути увагу на малюнок, зміст, динаміку, музичні повтори. Необхідно:

• скоротити довжину танця в цілому та одного й того ж самого малюнка, кількість повторювань в рухах;

• посилити засоби виразності- ускладнення малюнку, лексиці, збільшення динаміки, додавання експресії;

• розробка нової драматургії, збагачення прийомів драматургії;

• зробити художню обробку і в музиці: оранжирувати та згармонізувати;

1. додати нові інтонації (композиторство по мотивам фольклору);

2. зберегти всі музичні теми та використовувати національні інструменти

• кількість учасників скоротити.

Залишається незмінним костюм, властивий конкретної місцевості (крий, вишивка, колір, головні убори, прикраси), манера виконання рухів, характер лексичного матеріалу.

Художня обробка фольклору трохи відрізняється від сценічної. В неї нема суворих рамок та вимог до постановника. Постановник може вибрати найбільш характерний композиційний прийом, взяти один характерний елемент, який притаманний конкретної місцевості та розвивати його.

3.Традиційні українські побутові та сюжетні танці у сучасності.

Аналізуючи процеси розвитку сучасного хореографічного мистецтва, український дослідник К.Василенко свого часу акцентував увагу на його органічному зв’язку з фольклорними традиціями. Фольклор, – зазначав він, є актуальним доти, доки адекватно відображає діалектику суспільного життя, історичні події й особливості побуту народу. Обробка та збереження оригінальності фольклорного танцю залишається однією з актуальних проблем хореографічної теорії й практики сьогодення. Творення нових танцювальних форм неможливе без заглиблення в архетипічні пласти національної музичної культури, народного епосу, одягу тощо. З мистецькою діяльністю П.Вірського, В.Вронського, М.Трегубова й балетмейстера-шістдесятника А.Шекери в Україні відкрилися нові можливості танцювальної образності, запровадження нових постановочних форм й оновленої лексики шляхом синтезування елементів традиційного і нового.

Поширенню такої творчості сприяє діяльність мережі професійних та аматорських хореографічних колективів. Широко за межами нашої держави відомі Національний ансамбль танцю України імені П.Вірського, театр танцю „Заповіт” (Харків), „Таврія” (Крим), „Донбас” (Донецьк), „Надзбручанка” (Тернопіль), „Зоряни” (Кіровоград), „Славутич” (Дніпропетровськ), „Верховина” (Львів), „Родослав” (Житомир), „Запорожець”, хореографічні групи Народного хору імені Г.Верьовки, Закарпатського, Волинського й Черкаського народних хорів, Буковинського, Чернігівського та Гуцульського ансамблів пісні і танцю, Полтавської філармонії тощо.

Протягом кількох десятків років зберігають та передають нащадкам

скарби української народно-сценічної хореографії народні артисти України К.Балог, В.Вантух, О.Гомон, Б.Колногузенко, Г.Клоков, М.Коломієць, А.Кривохижа, Д.Ластівка, Р.Малиновський, В.Петрик.

Вулиці, вечорниці, досвітки — в Україні це була традиційна форма організації дозвілля молоді в побутових умовах села. Найкраці народні танці виникали саме тут, серед молоді, та знаходили своє призначення на весіллях та інших святах. Основа багатьох хореографічних творів вийшла саме з таких форм дозвілля. Видатний балетмейстер, Герой України М.Вантух, постановник композицій „Український чоловічий танець із бубнами”, зумів поєднати фольклорно етнографічні перлини українського народу з лексикою та формами академічного народно-сценічного танцю.

А народний артист України, провідний балетмейстер народної хореографії Б. Колногузенко створив хореографічну сюїту “Незвичайні заручини”, у якої зміст, танцювальна лексика та костюми відображають народні звичаї, обряди, красу людей Слобідської України.

Слов'янські народні традиції мали своє втілення і у класичнії хореографії. Так, на музику Стравинського видатний російський балетмейстер Міхаіл Фокін створив балет “Весна священна” (1913р.). Використання фольклорного матеріалу, пошуки нових прийомів становлення класичної форми в народних сценах балету - все це, разом узяте, створило міцну базу для подальших творчих пошуків багатьом балетмейстерам сучасності.

Видатні хореографи XX століття неодноразово зверталися до цього твору (серед них - Марі Вігман, Марта Грехем, Моріс Бежар, Піна Бауш, Боріс Ейфман, Алла Рубіна, Жосет Б'яіз), кожного разу намагаючись по-своєму знайти вихід з конфліктної ситуації, в якій опиняється людина, яка затиснута між стихією внутрішніх сил і нав'язаної йому необхідністю присутності в цивілізованому світі.