4. Хореографічний текст

Хореографічний текст- це поєднання в певній послідовності рухів, жестів, поз, ракурсів і міміки.

Жест - від латинського слова "жестус" - рух тіла. Це лаконічний значимий рух тіла, в якому передається певний стан людини, відношення його до того, що оточує, інформація, що повідомляється співбесідникові. При вигадуванні жестів велике значення має поза.

Поза - з французького - зупинити. При вигадуванні тексту потрібно звертати увагу на виразність поз. І якщо в якийсь момент в танці вони мають прохідне значення, то в кульмінації поза має бути закінченою, мати якусь крапку. Пози залежать від характеру виконання, внутрішнього стану персонажа.

Ракурс - це точка зору з центру залу для глядачів на танцюючого. Ракурси відповідають прийнятим в класичному танці поняттям epaulement croise, efface, ecarte, en face. Від того, наскільки балетмейстер уміє користуватися ракурсами, часто залежить багатство або мізерність танцювального тексту, змістовність майбутнього танцю.

Міміка - це рухливе і виразне обличчя, на якому відбиваються всі рухи душі і якнайтонші відтінки внутрішнього світу людини, раптова або послідовна зміна настрою.

Танцювальна мова для хореографічного твору настільки ж важлива, як літературна мова для творів літератури. За допомогою танцювальної мови виражаються думки, відчуття, розкриваються взаємини людей, їх характери, образи, ідея твору.

У основі мови людини лежить думка, висловлена, логічно організована у фрази, речення. Хореографічна мова також складається з фраз, в які виділяється найбільш важливе. Але рухи, жести, пози стають танцювальним текстом лише в тому випадку, якщо всі компоненти підпорядковані думці. "Танцювальний текст стане мовою, якщо він народжений думкою", - так говорив видатний балетмейстер Михайло Фокін.

Робота балетмейстера по вигадуванню хореографічного тексту полягає не в складанні окремих рухів і складанні з них окремих фраз, а в створенні цілісної в смисловому і драматургічному відношенні композиції.

У кожному хореографічному вигадуванні, заснованому на народному, класичному, сучасному або бальному танці, має бути присутньою поетична образність. Вигадуючи танцювальний текст, балетмейстер повинен наділити своїх героїв такою танцювальною мовою, щоб повною мірою розкрилися їх образи. У свою чергу танцювальні образи дадуть можливість розкрити ідею твору, викласти сюжет номера. Таким чином, розкриття ідеї твору, образу і характеру героїв знаходиться в прямій залежності від хореографічного тексту, вигаданого балетмейстером.

У житті, слухаючи розмову двох людей, ми по манері говорити, темпераменту, з яким вони сперечаються, можемо судити про їх характери, культуру, манери. У хореографічному творі всі межі даного образу повинні відбитися в його хореографічній мові, пластиці його тіла, в його міміці. У танцювальному тексті можуть і мають бути відбиті бути відображують індивідуальні особливості характерів дійових осіб, навіть деякі звички, властиві їм. Не слід кожному руху, жесту або позі надавати значення окремих слів. Але проте кожен рух, жест і поза можуть інколи сказати більше, ніж окреме слово. Вони здатні виразити думку, відчуття, глибоке переживання людини в дану мить.

Вигадуючи хореографічний текст, властивий даному образу, потрібно враховувати жанр твору, стиль і його характер. Танцювальна мова знаходиться в тісній залежності від національного характеру народу, його способу життя, особливості мислення.

Як малюнок танцю пов'язаний із законами драматургії, такий же зв'язок є між танцювальною мовою і драматургічним розвитком.

- У експозиції хореографічний текст простій.

- У зав'язці хореографічний текст потрібно дати образний, який надалі знайде свій розвиток.

- У розвитку дії текст ускладнюється. тут необхідно пам'ятати про прийом контрасту. Це може бути контраст швидких рухів з повільними або з несподіваною паузою, "тихого" виконання - в контрасті з "гучним".

- У кульмінації текст насичений, образний. Може бути побудований на технічно-складних рухах, або навпаки, якщо в цей час ускладнюється внутрішній стан героя.

- У розв'язці текст спрощується. Якщо це помилковий фінал або бісовка, то знову дається складний кульмінаційний текст, який потім спрощується.

Танцювальний текст і малюнок танцю разом складають композицію танцю, вони взаємозв'язані і доповнюють один одного. Інколи вигаданий балетмейстером рух не справляє належного враження, коли воно виконується на місці. Але якщо це ж рух виконати з просуванням по кругу або по діагоналі, то воно відразу стає цікавим, яскравим. Слід пам'ятати і про основний принцип при вигадуванні хореографічного тексту: чим складніше малюнок танцю, тим простіше має бути текст. І навпаки. Але не буває правил без виключень. Головне, щоб це відповідало завданням балетмейстера.

Будь-який хореографічний твір будується на основі музичного твору. Хореографічне вигадування повинне розкривати музичний матеріал в хореографічних образах. Танцювальна мова має бути найтіснішим чином пов'язана з характером музики, з її ритмічною стороною. Балетмейстер може розвивати ритмічну сторону музичного твору у вигаданому їм хореографічному тексті, але характер цього розвитку повинен відповідати характеру музичного твору.

Балетмейстер може рахувати свій твір успішно вирішеним в тому випадку, якщо чутний, народжений музикою образ збігатиметься з видимим хореографічним образом. Саме музика диктує хореографічне рішення, структуру хореографічної мови. Таким чином, танцювальний текст знаходиться в прямій взаємодії з музичним матеріалом.

Працюючи над хореографічним вигадуванням, балетмейстер має в своєму розпорядженні неймовірну безліч поєднань рухів, різноманітність прийомів. Користуючись матеріалом народного, класичного, сучасного, бального, історичного бального танців, він своєю фантазією створює всілякі хореографічні вигадування різного жанру, стилю, характеру.

Прикладом такого різноманітного втілення музичних образів у хореографічні є робота відомого італійського хореографа Мауро Бігонзетті у балетній виставі “Мідетеранія” (1993р.) на музыку Вольфганга Амадея Моцарта, Дьёрдя Шандора Лигети, Джованни Пьерлуиджи да Палестрина, а также музыку народів Середземномор'я. Його образи випливають з назви балету - об Середземномор'ї. Абстракція-подорож без путівників та екскурсовода, вільне блукання асоціацій, підкріплених афоризмами метафор і пластичними ремінісценціями про море, тотожній з вічністю, про країни, що породили сучасну цивілізацію, про язичництві і біблійних міфах, про африканських ритуали та сучасних війнах.