3.Що є характерним для механістичної картини світу Нового часу?

На основі ідеї Бога як найдосконалішої істоти Декарт робить висновок про реальне існування Бога, повторюючи аргументи схоластів на користь буття Бога. На основі двох якостей — просторовості та руху, які легко математизуються, — філософ намагався пояснити світ, який постає велетенським механізмом, а Бог, що його створив, — геометром і механіком. У такий спосіб Декарт заклав засади механістичного світогляду.

Попри всю непереконливість засадничих тверджень Декарта, саме його механістичний підхід став основою розвитку науки (і філософії) Нового часу. Декарт разом з Галілеєм є творцями механістичної картини світу, яка була покладена в основу технічних трансформацій світу. Механіцизм — це не тільки світогляд, це і програма перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів. Визнаючи дві субстанції — тілесну і мислячу, Декарт опинився перед проблемою узгодження їх в людині, адже вона є єдністю душі й тіла. Переконливо пояснити цю єдність він не зумів.

Механістична картина світу виходила з уявлень, що мікросвіт аналогічний макросвіту. Також вважалося, що і нежива, і жива матерія ”сконструйовані” з одних і тих самих ”механічних деталей”, що розрізняються тільки розмірами. В механічній картині Всесвіту був відсутній розвиток, тобто світ вважався незмінним. В результаті світ функціонує з точністю відлагодженого годинникового механізму. Життя і розум у цій картині світу не мають ніякої якісної специфіки. Така дійсність не несе в собі необхідності виникнення людини і свідомості. Людина в цьому світі – помилка, курйозний випадок, побічний продукт зоряної еволюції.

4. Розкрийте суть наукового принципу історизму. Як він проявляється у дослідженні соціально – економічного життя?

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку. Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Арістотеля; дотично до суспільства його розробляли Дж. Віко, Вольтер, Г. Ф. В. Геґель, К. Маркс; у природознавстві — Ч. Лаєл і Ч. Дарвін. З кін. XIX ст. історизм зазнавав критики К. Ясперса, К. Поппера та ін., які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства і пророкування його майбутнього. У сучасній філософії і науці продовжується гостра полеміка з проблем історизму.

5.Доведіть, що суспільство є окремою формою буття.

Буття — все, що є суще та існує незалежно від свідомості людини. Буття включає в себе суб’єктивну і об’єктивну реальності.  Воно вивчає все, що існує, розвивається, прогресує взагалі все що нас оточує. Суспільство й є об’єднанням всіх цих факторів, воно розвивається, його об’єкти  взаємодіють один з одним, суспільство включає в себе дуже багато процесів, явищ, та факторів пов’язаних з його сенсом. Отже можна сказати, що суспільство є об’єктом буття.   

Звертання до категорії “буття” у пошуках інструменту опису всього, що існує, призвело до формування її достатньо широкого сенсу і спектру тлумачення перш за все в силу різноманітності оточуючого нас світу. В самому широкому сенсі ця категорія означає існування і матеріальних, і духовних об’єктів. Філософія аналізує проблему буття з позиції існування навколишнього світу та всього, що є його часткою. Саме ж існування світу є незаперечним фактом, бо наше власне існування вже є показником цього. Однак філософія звертається не просто до аналізу світу, його процесів, явищ, фактів, речей, її інтереси пов’язані з їх сенсом, змістом, проявом. Філософія фіксує не просто існування речей, а більш складні взаємозв’язки загального характеру, що проявляються у конкретних предметах, їх властивостях, особливостях. Таким чином, поняття “буття” можна охарактеризувати як філософську категорію, завдяки якій визначається дещо, що є суще як таке. Тобто буття виступає і об’єктивною, і суб’єктивною реальністю. При цьому суб’єктивізм буття реалізується у наявності соціальної історії людства таких атрибутів, як система цінностей, ідеологія і т.д., тобто людина може впливати лише на їх зміст, але не може їх виключити із соціально-історичного процесу, а це вже об’єктивний характер буття.