11.Сутність та технологія дослідження системи управління промисловим підприємством. Характеристика основних типів структурних взаємовідносин.

В процесі аналізу та проектування системи управління організацією слід досліджувати взаємовідносини їх елементів, структуру, а також механізм взаємодії зазначених елементів в рамках системи цілей підприємства та заданої структури організації. Основними складовими орагінзаційних форм управління є організаційна структура (відносно стійкий інваріантний аспект системи) та організаційний механізм. Типи структурних взаємовідносин, які виникають між підрозділами та посадами в апараті управління. 1.Розпорядження – підпорядкованість. - базується на принципах єдиноначальності та лінійному керівництві як головному типу відносин, що обумовлює виникнення пірамідальної ієрархічної структури.

Відносини такого типу супроводжуються вертикальними зв’язками та можуть мати, крім зазначеного вище лінійного розпоряджування ряд модифікацій, а саме: -функціональне керівництво, яке характеризується уточненням конкретних задач, ресурсів, обмежень та умов в рамках цілей, встановлених лінійним керівництвом; -методичне керівництво, яке характеризується указанням способів досягення цілей, поставлених лінійним і функціональним керівником в рамках заданих ресурсів.

Особливою частиною відносин типа “розпоряджування – підпорядкування” є відносини “контроля – підзвітності”. Контроль полягає в отриманні необхідної інформації стосовно підконтрольного об’єкта та відповідного впливу контролюючого органу на підконтрольний для забезпечення виконання прийнятих рішень та підтримки встановлених стандартів діяльності. 2.Сумісне (узгоджене) прийняття рішень (співпідкорядкованість) -характеризується приблизною рівноправністю всіх взаємодіючих органів в процесі прийняття рішень Різновидами такого типу вдносин виступають: -колегіальне розглядання проблем, їх дослідження та оцінку, спільну розробку альтернатив їх вирішення; -узгодження – підтвердження правильності та обгрунтованості опрацьованих оцінок, формулювань, альтернатив тощо; -візування – підтвердження згоди на змінювання умов виконання роботи, прийнятих цілей, критеріїв тощо; -співвиконання (соисполнение) – виконання самостійної частини етапу прийняття рішень з урахуванням результатів, умов та обмежень, запропонованих іншими учасниками робіт; -доробка – змінювання результатів діяльності інших підрозділіві в рамках однієї стадії процесу прийняття рішень з метою їх узгодження з цілями та критеріями більш високого рівня, досягнення загальності (общности) термінології або форми балансування ресурсів, корегування термінів виконання.

Зв’язки, які виникають у рамках сумісного прийняття рішень є горизонтальними. Вони не перебувають у системі відносин – “розпоряджувальність – підпорядкованість” і утворюють поняття “ланка управління” як сукупність органів, які знаходяться на одному рівні структури управління. 3.Технічна взаємодія- виникає між органами управління при наявності розподілу й кооперації праці в процесах, які не мають безпосередньього відношення до прийняття рішень у вузькому розумінні. Формою технічних взаємодій слугує розподіл праці між підрозділами зі збору, фіксації, зберігання та пошуку інформації, виконанню розрахункових експериментальних робіт, а також робіт з діловиробництва, технічного, адміністративного та господарського обслуговування підрозділів та окремих працівників. Упорядкованість зазначених вище відносин між органіми та посадами апарата управління проявляється у розподілі відповідальності та прав, якими наділений кожний керівник або функціональна ланка. Відповідальність керівників та виконавців в процесі управління включає наступні ознаки: -підціль системи (задачі) органа управління, за реалізацію виконання якої відповідає окрема особа; -форма відповідальності (адміністративно-правова, матеріальна, моральна тощо) та її міра; -обов’яки (роль) працівника в процесі виконання поставленої перед ним задачі.

Встановлення відповідальності працівників апарата управління пов’язано з наділенням їх відповідними правами, під якими розуміється узаконена та регламентована можливість приймати рішення або приймати участь в процесі їх розробки та реалізації.

Організаційний механізм на п-ві виступає як система зв’язків,що виникають у динаміці в рамках окремого підприємства.

Зв’язки в системі управління класифікуються за такими ознаками: 1.Відносно предмету обміну розрізнять матеріально-речові, енергетичні, інформаційні зв’язки. 2.Відносно циклу реалізації – прямі та зворотні. 3.Відносно структуної ієрархії – вертикальні та горизонтальні. 4.Відносно характеру впливу органів один на одний – лінійні та функціональні. 5.За характером впливу на формування організаційного механізму: 1.Лінійні зв’язки щодо впливу на виконавців (цілевстановлення, розпоряджувальність, мотивація та зворотний зв’язок). 2.Функціональні зв’язки стосовно виконання робіт підрозділами підприємства (встановлення специфічних завдань та вимог щодо функцій, методичне керівництво, внутрішньофункціональний контроль). 3.Міжфункціональні зв’язки стосовно інтеграції всіїє організації в одне ціле, координації її елементів та відносин із зовнішнім середовищем. 4.Неформальні зв’язки. Це нерегламентовані зв’язки, які побудовані для того, щоб мінімізувати довжину зв’язків та кількість проміжних ланок, які включені в зв’язок у складних організаціях (наприклад, лінійно-функціональна структура великих промислових підприємств).