30. Масова й елітарна культ.

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літератури, музику і призначена для вищих прошарків в суспільстві.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощеність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика, рок, реп. Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів – навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створює нові міфи, що сприймаються також безпосередньо – “не розумом, а серцем” (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні народжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, політики з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо.

31. Естетика як наука, її предмет

Поняття "естетика" традиційно пов'язують з грецьким "эйсетикос" (що має відношення до чуттєвого сприйняття). Арістотель виділяє специфіку естетичного, виявляючи її в мистецтві. Мистецтво як специфічно естетичний вид діяльності, заснований на наслідуванні дійсності.

Естетичне - це найширша і фундаментальна категорія естетики, що відображає те загальне, що властиве естетичним явищам. Естетичне - це специфічно духовне, чуттєве відношення людини до світу. Характеристикою такого відношення є здатність людини самореалізуватися цілісно і всебічно.

У естетичному відношенні людина, вільна від егоїстичного інтересу, вона піднімається до безкорисливого, дійсно людського відношення до предмету. Тому естетичне відношення одночасно є і духовне, оскільки воно розвиває духовний світ людини.

Естетика - це наука про естетичне в природі, суспільстві і в життєдіяльності людей, закономірності естетично-художнього освоєння дійсності і створення продуктів, здатних задовольняти специфічну потребу людини в функціональній цілісності, гармонізації її внутрішнього світу і в її взаємин із середовищем, в творчому житті і в духовній свободі.

Вперше термін «естетика» ввів у науковий ужиток німецький філософ епохи Просвітництва О. Г. Баумгартен і видав трактат однойменної назви.Він поділив естетику на два рівні – теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності, а друга безпосередньо пов’язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепції Баумгартена, таким чином, відбувся поділ предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга – до мистецтвознавства.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності в її різноманітних проявах: природі, суспільстві, людині і в її діяльності у всіх життєвих сферах. Головна здатність людської чуттєвості – бачити в індивідуальному, унікальне, єдине у своєму роді загальне. Але створювати таке індивідуальне, унікальне і єдине – прерогатива художника. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно розвиває загальну універсальну людську здатність, а не в тому, що воно тільки володіє нею.

Саме тому мистецтво завжди входило в предмет естетики.

Тому можна сказати, що предмет естетики – це закономірності чуттєвого пізнання і художньої творчості. Естетика тісно взаємодіє з гуманітарними науками: етикою, педагогікою, соціологією, логікою і, особливо, з філософією. Естетика органічно пов'язана з мистецтвознавством, психологією.