49. Моральні пробл. Мед. Етики

Моральні проблеми чатують на людину від народження (нерідко й до народження), до, а то й після смерті. Часто вони стосуються тих, хто прямо чи опосередковано причетний до її народження і збереження здоров'я.

Складними є моральні та правові проблеми зачаття людини. З появою ембріона може виникнути моральна проблема штучного переривання вагітності (аборту). Народжених підстерігають хвороби і моральні випробування у стосунках між ними та медпрацівниками, рідними, близькими.

Моральні проблеми, які виникають до народження чи до зародження людини, пов'язані з використанням нових репродуктивних технологій: штучної інсемінації, екстракорпорального (лат. extra — поза, зовні) запліднення (БКЗ) і перенесення ембріона (ПЕ), сурогатного (лат. surrogatus — покликаний замість іншого) материнства.

50. Біолог. Етика. Евтаназія

Біоетика – нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини.

Термін «біоетика» ввів у 1927 Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив», як поняття про моральні засади використання лабораторних тварин і рослин. Сучасне уявлення про біоетику розробив у 1971 році американський біохімік Ван Ренсселер Поттер з метою виокремлення вчення про моральність людської поведінки з позиції біологічно-медичної галузі та інших соціально-орієнтованих наук про життя.

Об'єкт біоетики

Моральність людської поведінки у біологічно-медичній галузі та в сфері охорони здоров'я стосовно її відповідності моральним нормам та цінностям. Дозволеність медичних втручань в людський організм з точки зору права, зокрема, тих втручань, що пов'язані з розвитком біологічних і медичних наук. Використання біологічних наук на службі людині з ціллю покращити умови життя. У сферу інтересів біоетики включаються також проблеми створення та інтродукції в біосферу трансгенних рослині тварин, використання генетично модифікованих харчових продуктів.

Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини, визначає, які дії щодо з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медициниз духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.

Утвердження засад біоетики внесе відповідну частку в практичну реалізацію в суспільстві основних засад християнського буття, побудові цивілізації любові та формування здорового способу життя громадян. Дані біоетики є додатковим імпульсом для поглиблення богословського розуміння гідності людської особи, бо висвітлюють досі невідомі аспекти людського існування .

Біоетика як біологія духовності застерігає молодь перед загрозами для життя, які часто проявляються як егоїстичні задоволення. Біоетика — це сукупність понять і принципів, направлених на моральне вдосконалення людства, охорону прав і достоїнств людини у зв'язку з революційними досягненнями сучасної біології, особливо молекулярної генетики, генетичної інженерії, розшифрування генома людини і тварин. Біоетика старається визначити рубежі медичного втручання людини, а також визначити моральну вартість медичних діянь, які розглядаються. «Становлення і все ширший розвиток біоетики сприяє рефлексії і діалогу — між віруючими і невіруючими, а також між прихильниками різних релігій — про основні етичні проблеми, пов'язані з людським життям». Біоетика закладає глибокий фундамент «цивілізації любові та життя», без якої існування осіб і суспільства втрачає свій найбільш людський сенс.

Біоетика спричиняється до зростання інтересу до якості життя, а також до екології, що особливо актуально в суспільствах з високим ступенем розвитку, в яких люди прагнуть вже не тільки до запевнення собі основних засобів до життя, скільки до глобалістичного покращення умов життя. В сучасному суспільстві людство стоїть перед надлюдським, драматичним змаганням між злом і добром, між смертю і життям, між «культурою смерті» і «культурою життя». Всі ми беремо участь у цьому, а отже, не можемо ухилятися від безумовного обов'язку відповідальності за життя . Біоетика — це наука, яка займається відношеннями, які етика має із проблемою пов'язаної з життям, як наприклад: штучне запліднення, генетична маніпуляція, розмноження — in vitro тощо. Наука яка ставить у стисле відношення науки, як наприклад: біологія, біомедицина, технологія, яка ними пов'язана, якої природа не тільки етична, але юридична і соціальна. Щоправда, дебат дуже відкритий між науковими працівниками, економістами, політиками і церковної владою, з наміром уникнути розділення і відокремлення наукового дослідження щодо філософсько-моральної рефлексії.

Евтаназія (у перекладі з гр. — швидка й легка смерть) — це навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого, що знаходиться в термінальному стані, з метою припинення його страждань. Авторство терміна "евтаназія", на думку більшості фахівців, належить англійському вченому Ф. Бекону, який писав: "Обов'язок лікаря полягає не тільки в тому, щоб відновити здоров'я, а й у тому, щоб полегшити страждання і муки, спричинені хворобою, і це не тільки тоді, коли таке полегшення болю як небезпечного симптому може призвести до видужання, але навіть у тому разі, коли вже немає ніякої надії на порятунок і можна лише зробити саму смерть більш легкою і спокійною, оскільки ця евтаназія... вже сама собою є чималим щастям".

Термін "евтаназія" вживається як у вузькому, так і в широкому розумінні. Різниця найбільш зрозуміла у разі уточнення поняття "вбивство" і розгляду відмінностей між двома його неоднаковими за значущістю відтінками: "убити" і "дати вмерти". За аналогією з потопаючою людиною відмінність між "убити" і "дати вмерти" така сама, як між "утопити" і "не врятувати потопаючого", "дати йому потонути". Відомо, що юридично тільки перше діяння кваліфікується як убивство, тоді як друге є лише предметом етичної оцінки.

У вузькому розумінні цього слова "евтаназія" обмежена активними діями з прискорення смерті пацієнта. У цьому контексті йдеться про вбивство з гуманних міркувань. Прикладом такого розуміння евтаназії є введення летальної дози препарату термінальному хворому з метою полегшення тяжких страждань. Проте, дії, які "дозволяють хворому вмерти" шляхом відмови від проведення або припинення життєво підтримувальної медичної допомоги, не вважаються евтаназією у вузькому розумінні цього поняття. Хоча все частіше термін "евтаназія" використовують саме у вузькому значенні, припустимі його трактування й в широкому розумінні, коли евтаназія поєднує як убивство, так і дозвіл умерти (на підставі гуманних міркувань). Якщо використовувати поняття про евтаназію в широкому розумінні, то дидактично виправданим є визначення відмінностей між активною евтаназією (тобто вбивством) і пасивною евтаназією (тобто дозволом смерті з милосердя).

Ще одна відмінність дуже важлива в дискусії з приводу евтаназії. Добровільна евтаназія здійснюється у відповідь на інформовану вимогу дієздатного пацієнта. Недобровільна евтаназія - це випадки, коли пацієнт не здатний дати згоду на неї через недієздатність. Можливість такої евтаназії розглядається у пацієнтів, не здатних приймати самостійні рішення (наприклад, душевнохворі).

Якщо розглядати в сукупності випадки добровільної/недобровільної евтаназії з випадками активної/пасивної евтаназії, можна виділити чотири різновиди евтаназії: 1) добровільна активна; 2) недобровільна активна; 3) добровільна пасивна; 4) недобровільна пасивна. Сучасні дебати точаться навколо моральної легітимності, насамперед, добровільної активної евтаназії. Менше розбіжностей виникає з приводу моральності пасивної евтаназії. Ідея про те, що морально прийнятою є відмова від проведення або припинення життя, яке підтримують лікуванням, досить обґрунтована, принаймні у США.

Останніми роками проблемами евтаназії займаються медики і філософи, психологи і юристи, теологи і політики, етики і біоетики. У сферу евтаназії залучаються проблеми медико-біологічні, етичні, ідеологічні, релігійні, соціальні, філософські, психологічні. Прихильники активної евтаназії говорять про неї як про право людини "на гідну смерть". Одні автори наполягають на відкритті спеціальних клінік "легкої смерті", інші — на створенні апаратів для самогубства.

Прихильники активної евтаназії вважають, що підставами для її проведення є невиліковність захворювання, нестерпність страждань та інформована добровільна згода пацієнта вмерти. Іноді до цього додаються психологічні, психічні, вікові, моральні й економічні причини.

Противники активної евтаназії наводять такі основні доводи на захист своїх міркувань: 1) убивство безневинної особистості є споконвічним злом; 2) убивство несумісне з професійною відповідальністю лікаря; 3) будь-яке систематичне проведення активної евтаназії може призвести до небажаних соціальних наслідків (через зменшення поваги до людського життя). Останній аргумент найчастіше наводять у суперечках про легітимність активної евтаназії. Побоювання полягає в тому, що коли активна евтаназія буде дозволена, то всі нові і нові причини будуть визнаватися достатніми, і кількість кандидатів — збільшуватися. Відстоюється традиційна теза про святість життя, що цілком виключає право на смерть, а тим більше право лікарів (або інших осіб) навмисно вбити пацієнта з милосердя. Позиція релігійних етиків у цілому залишається негативною. Переважає думка, що тільки Бог розпоряджається життям і смертю людини, а страждання людські бажані Богові. Категорично проти евтаназії висловився Е. Кант із позицій етики поваги до особистості.

У разі невиліковної хвороби і безнадійного стану пацієнта найперший обов'язок лікаря — полегшити страждання й утішити хворого. Слід ураховувати такі важливі обставини, які мають відношення до етичних дискусій про прийнятність активної евтаназії:

1) величезні успіхи медицини в боротьбі з болем — головною причиною страждань тяжкохворого;

2) постійний, завдяки прогресу медицини, перехід багатьох хвороб з розряду невиліковних у виліковні або у хвороби з тривалою ремісією;

3) мінливий емоційний стан багатьох хворих — від безнадії з бажанням звести рахунки з життям — до бурхливого захвату від будь-якого проблиску надії.