53. Смертна кара. За і проти

Смертна кара — страта злочинця, чи неугодної владі особи, засудженої на смерть за скоєння особливо тяжких злочинів чи дій, що суперечать державній політиці країни.

Майже всі суспільства людства на певній стадії свого розвитку застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. "Руська Правда", як і "Варварські правди", не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження у Київській Русі робилися, але не прижилися. Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання ("поток і розграбленіє"), яке не виключало загибелі засудженого, бо на вигнанця не поширювався захист закону. Систематичне застосування смертної кари в Укр-ні почалося у Литовський період її історії ("Судібник" Казимира IV Ягеллончика 1468 р. та "Статут Литовський" 1529 р.).

В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.

У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція.

Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах  — там, де вона практикується, шириться рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.

Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно з опитуваннями більшість населення підтримувало збереження такого виду покарання.

Етичні аргументи, що виправдовують смертну кару:

- страта є карою за вбивство, актом справедливості;

- акт залякування, запобігання скоєння подібних злочинів;

- звільнює суспільство від небезпечних злочинців;

- позбавляє злочинця від ув’язнення на все життя.

Етичні аргументи проти смертної кари:

- страта морально розбещує суспільство (переконує, що вбивство є благо;

- провокує самосуд; сприймається як порок і визиває відразу);

- страта є антиправовим актом (порушує рівновагу блага суспільства та свободи особистості; карає не тільки злочинця, а його близьких;

- незворотня, не компенсується у випадку помилки суду);

- страта заперечує принцип самоцінності особистості людини, заповідь «не вбивай»);

- кара знаходиться за межами компетенцій людини (людина не може безумовно судити про невиправлення та провину злочинця;

- діяльність людини може обмежуватись лише необхідністю).

54. Моральні пробл. Глобаліз.

Глобалізація загострила таку проблему як тероризм. В терактах порушуються інтереси, суверенність і національні почуття, моральні принципи певних народів і етносів.

Таким чином, з одного боку глобалізація об’єднує людей, а з іншого веде до втрати ідентичності, змушує об’єднуватись в певні субкультури для досягнення самореалізації.

Після здобуття незалежності українське суспільство зіткнулоь з рядом проблем. Швидке розповсюдження західних цінностій, сумнівного зразку заповнило певний культурний вакуум. Розгул злочинності, розквіт порноіндустрії, безробіття, наркоманія, корупція, дитяча безпритульність, організована злочинність – все це веде до кризи в сфері моралі. Наявність в сфері моралі діаметрально протилежних переконань і цінностей привело до розколу масової свідомості. Різке розшарування суспільства привело до зростання в соціальній психології почуття неспроведливості. На цьому фоні присутня віра у харизматичного лідера на зразок «доброго царя» і повна відсутність толерантних стосунків між населенням і можновладцями. Ситуацію значно погіршує церковний розкол і міжконфесійна конфронтація, які заважають ствердженню загальних духовних цінностей. Стара ідеологічна парадигма (гр. зразок, взірець) була знищена, а нової морально привабливої консолідуючої ідеології чіткого бачення перспектив розвиткумсуспільства немає.

Глобальними називають проблеми, які зачипають життя вього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Глобальні проблеми групуються навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку людства: людина-техніка, людина-природа, людина- культура. Людина-техніка – використання атомної енергії, а також через непрогнозованність наслідків роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Людина-культура – тенденція до втрати культурних національних рис. Людина-природа – погіршення екологічної ситуації, зростають природні катаклізми та техногенни катастрофи.

Глобольні проблеми поділяють на проблеми, що загрожують існуванню всьго людства (термоядерна війна; забруднення середовища; небезпечні хвороби) і проблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства (запаси сировини; демографічний вибух; голод; економічна відсталість країн; освоєння космосу; міжнародні відносини; ресурси світового океану; альтернативні джерела енергії).

Глобальні проблеми – продукт діяльності людини. Культура як феномен буття і самореалізації сприяла поступовому виникненню глобальних проблем.

Культурний плюралізм (лат. множинний) – сучасний світ розглядається як багатонаціанальне утворення, всі народи і етноси рівноцінні.

Культурний релятивізм (лат. відносний) - означає заперечення того, що будь-який народ єдиний володіє істиною.

Особливою тенденцією сучасності є повага до найменш численних, екзотичних культур. Декларування принципу толерантності по відношенню к малим етносам.