42. Естет. Думка доби Відродження

Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження (від франц. Кепаікзапсе – відродження). Залежно від історичних умов конкретної країни ренесансні процеси виявлялися з певними відмінностями.

Естетика Відродження, як і філософія цього періоду, зумовлена розвитком товарного виробництва, торгівлі, розквітом міської культури на межі XIV–XV ст. Епоха Відродження починається в Італії, а пізніше охоплює більшість країн Європи.

Однією з найважливіших особливостей естетики Відродження є тісний зв'язок з художньою практикою. Це прикладна естетика, що ставила метою рішення конкретних питань мистецтва. Згідно гуманістам, світ по своїй глибокій суті прекрасний: краса лежить в його законах. Мистецтво повинно відкрити ці об'єктивні закони і керуватися ними.

Головна теза естетики Відродження – це положення про те, що мистецтво є відображенням дійсності. Відтворення в мистецтві природи і людини, це довершене творіння природи. Не дивлячись на те, що естетика Відродження не представляла абсолютно однорідного явища, вона була реалістичною естетикою, тісно пов'язаною з художньою практикою, направленою на дійсність.

Епоха Відродження поставила в центр уваги свого часу постать художника. Саме художник визнавався ідеалом для людей цієї епохи. Він повинен бути універсально освіченою людиною, і практично всі художники Ренесансу прагнули відповідати цим високим вимогам. Свідоцтвом цьому є творчість Леонардо да Вінчі. Важливе місце в естетичній концепції Леонардо займає проблема прекрасного в мистецтві. Суть його полягає в наявності всієї гамми естетичних цінностей – прекрасного і потворного, піднесеного і низького. Художник, зіставляючи їх, підсилює виразність прекрасного в мистецтві.

Епоха Відродження орієнтується на людські почуття. Бог стає ближчим до людини. Він мислиться майже пантеїстично (Бог зливається зі світом, він одухотворяє світ). Тому світ і вабить людину. Збагнення людиною світу, наповненого божественною красою, стає одним з головних світоглядних завдань епохи Відродження.

Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню думку, краса, Орієнтація на чуттєві можливості людини, на красу її реального земного життя дала змогу добі Відродження поступово сформувати свій ідеал – яскрава, сильна, непересічна особистість, яка прагне досконалості, щастя через саморозвиток, самовдосконалення, реалізацію творчих можливостей. Людина нової доби – натура активна, навіть титанічна за своїм інтелектуальним та емоційним потенціалом.

Оцінюючи естетику доби Відродження, слід враховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. людський, людяний) – головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби. Започаткований у середині XIV ст. прогресивними мислителями Італії, гуманізм швидко поширюється всією Європою й стає визначальною течією у тогочасному духовному житті. Він проголошує людину найвищою цінністю, утверджує її здатність до пізнання і творчої діяльності. У широкому тлумаченні гуманізм – це прогресивний напрям у суспільній думці, ознаками якого є захист гідності людини, її свободи й права на всебічний, гармонійний розвиток.