- •Осн. Культуролог. Школи і конц.
- •2 Міфологія як форма культури
- •3. Осн. Функції культури
- •4. Християнська культура
- •5. Іслам і мусульм. Культ.
- •6. Регулятиви і норми
- •7. Знання і вірування
- •8. Істор. Типологія культури
- •10. Соціальні світи
- •9. Верб. І неверб. Спілк.
- •11. Інформ.-семіот. Конц. Культ.
- •12. Особистість і культ.
- •13. Семіотика культури
- •14. Принц. І методи культурол.
- •15. Контркультура
- •16. Роль культ. У житті людини
- •17. Іст. Людства - іст. Культури
- •18. Народна культура
- •19. Мистецтво як мех. Культ. Евол.
- •20. Культуролог. Як наука
- •21. Функції мистецтва
- •22. Поняття культ., її сутність, походж.
- •23. Класиф. Видів мистецтв
- •24. Мистецтво й публіка
- •25. Спілк., мовний етикет
- •26. Моральна культ.
- •27. Наука як феномен культури
- •28. Культ. Особл. Сходу та Заходу
- •29. Сучасна культ. Ситуація в Укр.
- •30. Масова й елітарна культ.
- •31. Естетика як наука, її предмет
- •32. Ділова етика
- •33. Прекрасне як естет. Категорія
- •34. Потворне як катег. Естет.
- •35. Низьке як катег. Естет.
- •36. Піднесене як естет. Катег.
- •37. Комічне як естет. Катег.
- •38. Трагічне як катег. Естет.
- •39. Жахливе як катег. Естет.
- •40. Катег. Етики. Щастя, смисл життя
- •41. Катег. Естетики. Міра та гармонія
- •42. Естет. Думка доби Відродження
- •43. Труднощі та бар'єри спілк.
- •44. Естетичне виховання
- •45. Етичні проблеми. Сур. Матер., шт. Оплодотв.
- •46. Етика як наука, її предмет
- •47. Любов як катег. Етики
- •48. Біолог. Етика (транспл., аборти)
- •49. Моральні пробл. Мед. Етики
- •50. Біолог. Етика. Евтаназія
- •51. Добро як катег. Етики
- •52. Зло як етичн. Катег.
- •53. Смертна кара. За і проти
- •54. Моральні пробл. Глобаліз.
- •55. Благодійність
- •56. Етикет
- •57. Культура спілкування
- •58. Етичні катег. Спілк. Толер. І співчув.
- •59. Функції моралі
- •60. Етичні катег. Альтруїзм і милосердя
42. Естет. Думка доби Відродження
Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження (від франц. Кепаікзапсе – відродження). Залежно від історичних умов конкретної країни ренесансні процеси виявлялися з певними відмінностями.
Естетика Відродження, як і філософія цього періоду, зумовлена розвитком товарного виробництва, торгівлі, розквітом міської культури на межі XIV–XV ст. Епоха Відродження починається в Італії, а пізніше охоплює більшість країн Європи.
Однією з найважливіших особливостей естетики Відродження є тісний зв'язок з художньою практикою. Це прикладна естетика, що ставила метою рішення конкретних питань мистецтва. Згідно гуманістам, світ по своїй глибокій суті прекрасний: краса лежить в його законах. Мистецтво повинно відкрити ці об'єктивні закони і керуватися ними.
Головна теза естетики Відродження – це положення про те, що мистецтво є відображенням дійсності. Відтворення в мистецтві природи і людини, це довершене творіння природи. Не дивлячись на те, що естетика Відродження не представляла абсолютно однорідного явища, вона була реалістичною естетикою, тісно пов'язаною з художньою практикою, направленою на дійсність.
Епоха Відродження поставила в центр уваги свого часу постать художника. Саме художник визнавався ідеалом для людей цієї епохи. Він повинен бути універсально освіченою людиною, і практично всі художники Ренесансу прагнули відповідати цим високим вимогам. Свідоцтвом цьому є творчість Леонардо да Вінчі. Важливе місце в естетичній концепції Леонардо займає проблема прекрасного в мистецтві. Суть його полягає в наявності всієї гамми естетичних цінностей – прекрасного і потворного, піднесеного і низького. Художник, зіставляючи їх, підсилює виразність прекрасного в мистецтві.
Епоха Відродження орієнтується на людські почуття. Бог стає ближчим до людини. Він мислиться майже пантеїстично (Бог зливається зі світом, він одухотворяє світ). Тому світ і вабить людину. Збагнення людиною світу, наповненого божественною красою, стає одним з головних світоглядних завдань епохи Відродження.
Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню думку, краса, Орієнтація на чуттєві можливості людини, на красу її реального земного життя дала змогу добі Відродження поступово сформувати свій ідеал – яскрава, сильна, непересічна особистість, яка прагне досконалості, щастя через саморозвиток, самовдосконалення, реалізацію творчих можливостей. Людина нової доби – натура активна, навіть титанічна за своїм інтелектуальним та емоційним потенціалом.
Оцінюючи естетику доби Відродження, слід враховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. людський, людяний) – головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби. Започаткований у середині XIV ст. прогресивними мислителями Італії, гуманізм швидко поширюється всією Європою й стає визначальною течією у тогочасному духовному житті. Він проголошує людину найвищою цінністю, утверджує її здатність до пізнання і творчої діяльності. У широкому тлумаченні гуманізм – це прогресивний напрям у суспільній думці, ознаками якого є захист гідності людини, її свободи й права на всебічний, гармонійний розвиток.
