119. Тарифне нормування оплати праці.

Тарифне нормування оплати праці як складова орг-ії ЗП здійснюється за доп. тарифної системи - це сукупність фіксованих норм оплати за роботу в межах норм праці, а також норм оплати праці за роботу понад норму праці. Вона відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Професія х-зує труд. діяльність і зайнятість працівника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок. Спеціальність відображає внутрішньопрофесійний поділ праці. Це поняття вужче порівняно з поняттям «професія». Кваліфікація - сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок. Основою регулювання професійно-кваліфікаційного поділу та руху роб. сили є тарифна сітка. Вона слугує для визначення співвідношень в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності; містить певну к-сть розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка - визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Ставка 1-го розряду - це мінімальна ЗП працівника, визначена в колективному договорі; вона відбиває законодавчо встановлений розмір ЗП за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт: Тn = T1*Kn, де T1 – тарифна ставка 1-го розряду; Кn - тарифний коефіцієнт даного розряду. Тарифні ставки можуть бути годинні, денні й місячні (оклади). Середня тарифна ставка робітників (робіт) – середня арифметична величина із тарифних ставок, зважена на к-сть робітників (трудомісткості), котрі мають однакові ставки. Знаючи середній тарифний коефіцієнт або середній тарифний розряд, можна визначити середню тарифну ставку: Тс = Т1* Кс, де Т1 - тарифна ставка 1-го розряду для даної групи робітників і (робіт); Кс - середній тарифний коефіцієнт даної групи робітників (робіт). Тс = Тм + (Тб-Тм)-(Рс-Рм), де Тб, Тм - тарифні ставки, які відповідають більшому і меншому із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній розряд; Рс - середній тарифний розряд робітників (робіт); Рм - менший із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний розряд. Тарифне нормування оплати праці передбачає також різні доплати й надбавки, які є змінною частиною тарифної системи і залежать від виробничих умов і застосування яких та їхні розміри обмежуються ек. та соц. доцільністю і фінанс. можливостями п-ства.

120. Системи винагороди за працю.

Системи ЗП – це фактично різні варіанти взаємозв’язку між фактичними результатами праці і рівнем оплати праці працівника. Встановлюються п-ствми самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генерал. та галузевими угодами. 2 групи систем (форми ЗП): 1)відрядна (відповідає к-сті виробленої пр-ції), 2)почасова (к-сті відпрацьованого часу). Самі системи поділ. на: 1)традиційні (прості, преміальні, прямі й непрямі, індивідуальні, колективні), 2)нові (гнучкі, безтарифні, контрактні, багатофакторні системи...). Відрядна форма – розмір ЗП залежить від к-сті виробленої пр-ції належної якості на основі попредньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці. Основи цієї форми – норма виробітку (часу) і тарифна ставка. Відрядна і почасова форми оплати праці підрозділяються на кілька систем. Системами відрядної форми оплати праці: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма-відрядна, акордна, колективна (бригадна) відрядна. Почасова форма – оплата за працю певної тривалості. Застосовується: - коли у робітника відсутня реальна можливість для збільшення випуску пр-ції, -якщо результати праці робітника не можуть бути конкретно виміряні і кількісно виражені, -коли економічно недоцільно стимулювати зростання виробітку понад оптимально передбачений технолог. параметрами + коли перевиконання цих норм може досягатися через порушення технолог. режимів і відповідно погіршення якості робіт, пр-ції. Системи почасової форми оплати праці: пряма почасова, почасова-преміальна, колективна (бригадна) почасова. Проста почасова – розмір заробітку – залежно від тарифної ставки робітника і к-сті відпрац. ним часу. Почасово-преміальна – заробіток нараховується за відпрац. час + за досягнення певних кількісних і якісних показників. Гнучка система оплати праці – певна частина заробітку ставиться в залежність від особистих заслуг і заг. ефективності роботи п-ства. Безтарифна система – орг-ія оплати праці, що грунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями в оплаті праці різної якості. Зараз дедалі більшого поширення набуває контрактна система оплати праці, яка може застосовуватися поряд з існуючою на п-стві системою оплати праці. + варто відзначити преміювання: -індивідуальне, -колективне; + участь працівників у прибутку – розподіл певної частини прибутку п-ства, орг-ії між працівниками.