48. Інтонаційна виразність мовлення

Інтонація (від лат. intono — голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.

Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтона́ція, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.

Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

49.Лексична норма та її типові порушення

Основним завданням лексичних норм є регулювання вибору слова.

Дотримання на лексичному рівні визначається багатством словника, свідомим і точним слововживанням, вміння розрізняти нейтральні та стилістично-марковані одиниці мови.

Серед поширених порушень лексичних норм є багатослівність (надлишкова інформативність), що виявляється у явищах плеоназму і тавтології

Плеона́зм (від грец. рлепнбумьт — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у ширшому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Приклади:

пам'ятний сувенір (сувенір — «подарунок на пам'ять»),

передовий авангард (авангард — «ті, хто попереду»),

спільна співпраця (співпраця — «спільне розв'язання проблем, спільна робота»),

народний фольклор (фольклор — «народна творчість»),

прейскурант цін (прейскурант — «довідник цін»),

вільна вакансія (вакансія — «вільна, незайнята посада»),

основний лейтмотив (лейтмотив — «провідний мотив, основна думка твору»),

дублювати двічі (дублювати — «повторювати»),

демобілізуватися з армії (демобілізуватися — «увільнитися зі збройних сил»).^[1]

Близьким до поняття плеоназму є поняття тавтології, яку іноді називають «хибним плеоназмом».

Тавтологія (дав.-гр. фбхфплпгЯб від дав.-гр. фбхфп — те ж саме та дав.-гр. льгпт — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.

Серед інших порушень можна назвати:

1)вживання слів з невластивим їм реченням

2)зловживання чужомовими словами

3)поява міжмовних омонімів

4)вживання замість певного слова його синоніма з іншим стилістичним забарвленням

5) утворення антонімічних пар зі слів з непротилежним значенням

6)зрідненість лексики

7) вживання емоційно-забарвленої лексики в нейтральному контексті

8)вживання фразеологізмів з російського фольклору.