- •1.Курс українського ділового мовлення, його зміст, мета і завдання.
- •2.Мова в житті суспільства. Мова і мовлення.
- •3. Функції мови в суспільстві.
- •4.Українська мова серед інших мов світу.
- •5.Українська національна та літературна мови.
- •6. Українська мова, та її територіальні діалекти.
- •7.Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.
- •8.Поняття мовної норми. Стабільність і змінність мовних норм.Нормативність укр. Літ. Мови на різних рівнях.
- •9.Проект змін до ураїнського правопису.
- •10.Відображення нормативності сучасної укр. Літ. Мови у словниках. Українська лексикографія.
- •11.Правила оформлення бібліографії.
- •12.Поняття стилю стилістичні норми.
- •14. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю.
- •15.Особливості наукового стилю.
- •16.Публіцистичний стиль.
- •17.Загальна характеристика художнього стилю.
- •18.Особливості конфесійного стилю.
- •19. Найважливіші риси епістолярного стилю.
- •20. Загальна характеристика розмовно-побутового стилю.
- •21.Документ- основний вид офіційно-ділового стилю.
- •1. За способом фіксації інформації:
- •2. За призначенням:
- •4. За походженням:
- •5. За місцем складання:
- •6. За формою:
- •7. За терміном виконання:
- •8. За ступенем гласності:
- •9. За стадіями створення:
- •23. Поняття реквізита. Основні реквізити документів
- •9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа, телефону, факсу, номер банківського рахунка, електронна адреса.
- •10. Назва виду документа.
- •11. Дата.
- •12. Індекс.
- •14. Місце укладання чи видання.
- •15. Гриф обмеження доступу до документа.
- •18. Резолюція.
- •19. Заголовок до тексту.
- •20. Відмітка про контроль.
- •21. Текст.
- •27. Відмітка про засвідчення копії.
- •28. Прізвище виконавця та номер його телефону.
- •29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.
- •30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.
- •31. Відмітка про надходження документа.
- •24.Загальні правила оформлення і складання документів.
- •25. Вимоги до мови ділових паперів.
- •1. Об'єктивність.
- •2. Стандартність.
- •28. Ділове листування. Етикет ділового листування.
- •29. Український мовленнєвий етикет.
- •30. Українські етикетні формули привітання.
- •31. Українські етикетні формули прощання.
- •32. Українські етикетні формули звертання.
- •33. Українські етикетні формули побажання.
- •34. Українські етикетні формули подяки.
- •35. Українські етикетні формули вибачення.
- •36. Форми спілкування.
- •37. Тональності спілкування.
- •38. Види і жанри усного ділового мовлення.
- •39. Характеристика жанрів приватного ділового мовлення.
- •40. Прийом відвідувачів.
- •41.Ділова нарада
- •42.Ділова бесіда
- •43.Ділові зустрічі
- •44.Телефонна розмова
- •45.Орфоепія української мови
- •46.Акцентуаційні норми сучасної української мови
- •47.Евфонія (милозвучність) мовлення
- •48. Інтонаційна виразність мовлення
- •49.Лексична норма та її типові порушення
- •50. Багатозначність і омонімія
- •51. Синонімія, антонімія, паронімія.
- •52. Активна і пасивна лексика української мови
- •53. Лексика української мови з погляду походження.
- •54. Функціональна диференціація лексики( загальновживана і незагальновживана)
- •55. Фразеологічні одиниці мови.
- •56. Морфологічна норма і типові її порушення.
- •57. Труднощі визначення роду іменника.
- •58. Особливості вживання назв осіб за посадою, званням, професією в офіційно-діловому стилі.
- •59.Категорія числа іменників
- •60. Зауваги до окремих відмінникових форм
- •61 Ступенювання прикметників.
- •62. Числівник в офіційно-діловому стилі.
- •63. Типи словозміни числівників.
- •64 Поєднання числівників з іменниками
- •65 Особливості використання займенників в офіційно-діловому стилі.
- •66. Вживання дієслівних форм у діловому мовленні
- •67. Використання прийменників в офіційно-діловому стилі.
- •68. Порядок слів у текстах офіційно-ділового стилю.
- •69. Особливості функціонування головних та другорядних членів речення
- •70. Узгодження підмета з присудком.
- •73.Композиційно-логічна схема побудови автобіографії.
- •74. Композиційно-логічна схема побудови резюме.
- •75.Композиційно-логічна схема побудови характеристики
- •76.Композиційно-логічна схема побудови рекомендаційного листа.
- •77. Композиційно-логічна схема побудови візитної картки.
- •78.Композиційно-логічна схема побудови доручення
- •79.Композиційно-логічна схема побудови розписки.
- •80. Композиційно-логічна схема побудови доповідної записки.
- •81. Композиційно-логічна схема побудови пояснювальної записки.
50. Багатозначність і омонімія
Властивість слова мати багато значень називається багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Як правило, найбільш багатозначними є слова, які здавна існують у мові.
Омонімія , поняття, що грає важливу роль в логіці, логічній семантиці і семіотиці і що є природним узагальненням відповідного лінгвістичного поняття; О . є графічним і (або) фонетичним збігом слів (і взагалі знаків, знакосочетаній і словосполук), що мають різний сенс і (або) значення . Наприклад, «лук» (рослина) і «лук» (зброя) — це, всупереч поширеному трактуванню, не «слово, що має два різні значення», а саме два росіян слова (омоніми), однаково пішущихся і що виголошуються. О. не передбачає неодмінно, як в наведеному прикладі, збіги граматичних характеристик омонімів; прикладом можуть служити т.з. омоформи (інколи, втім, не зараховувані до власне омонімам): «є» (невизначений нахил) і «є» (теперішній час) — два омонімічні дієслова, що знаходяться в різних нахилах; ще більш крайній приклад: «три» (числівник) і «три» (дієслово). Чим більше розрізняються граматичні категорії омонімів, тим вірогідніше, що значення їх не мають нічого спільного, і тим більше, взагалі кажучи, підстав вважати, що О. породжена випадковими причинами, пов'язаними з характером словотворення в природних мовах. Для омонімів же, близьких по своїх граматичних характеристиках, стає і вірогіднішою близькість (хоча, мабуть, і не очевидна) їх семантичних властивостей. Наприклад, із слів «поле» (пшениці), «поле» (діяльності) і «поле» (зір) перше можна (з деякими обмовками) вважати омонімом другого і третього в певному вище значенні, але спорідненість останніх впадає в очі — кожне з них з великою підставою можна вважати синонімом слів «область», «сфера» і т.п., а тим самим і синонімами один одного. Для характеристики подібних ситуацій уживається термін полісемія — наявність різних сенсів (або «смислових відтінків») в «одного і того ж» слова (або «однаково сприйманих» слів). Нечіткість такого визначення полісемії обумовлена тим, що між явищами О. і полісемії насправді важко провести чіткий кордон: перша є «граничний випадок» другої. Наприклад, слова «коса» (жіноча), «коса» (піщана) і «коса» (якою косять траву) — «типові» О. і в той же час знаходяться в явній спорідненості: кожне з них означає щось довге, відносно тонке і, мабуть, злегка зігнуте, одним словом, — «косе» (та і різні значення дієслова «косити» очевидним чином зв'язані). Явна спільність етимології цих «омонімів» спонукає кваліфікувати ситуацію як полісемію. Грубо кажучи, О. (окрім тих випадків, коли вона обумовлена чисто випадковими збігами словоформ) є «замаскована» полісемія.
51. Синонімія, антонімія, паронімія.
Сино́німи (від грецького ухньнхмпт /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.
Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа
Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням: з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві); з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’); контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.; абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.
Синоніміку вивчають семантика й лексикологія.
Вчені виділяють кілька різновидів синонімів:
1. Абсолютні синоніми (інколи їх називають ще безвідносними) – слова, що однаковісінькі за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності. Наприклад, сферою вживання. Так «оплески» і «аплодисменти» означають: «Плескання в долоні на знак вітання кого-небудь або схвалення». Проте перше слово більш характерне для побуту, а друге для документів. Часто абсолютні синоніми утворюються від запозичення іншомовних слів. Наприклад «азбука» - старослов'янське, «абетка» - українське, а «алфавіт» - іншомовне.
2. Семантичні (ідеографічні, логічні) синоніми відрізняються одне від одного лише відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові. Наприклад, слово «успіх» має цілу низку синонімів: досягнення, удача, здобуток, перемога, талан, щастя, звершення, поступ, тріумф, рекорд. Кожне з цих слів має своє значення, яке не повністю співпадає зі значенням інших слів синонімічного ряду. Успіх - позитивний наслідок роботи, справи, змагання. Рекорд – найвищий наслідок у якійсь роботі. Тріумф – блискучий публічний успіх.
3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання. Наприклад слово «лице» має нейтральне забарвлення і вживається без обмежень, а застаріле «лик» характерне для поетичної мови, тоді як виразно вульгарне «твар» несе негативний відтінок.
4. Контекстуальні синоніми – цікаве явище в мові, адже зближення за значенням відбувається лише в певному мовленнєвому контексті. Наприклад, не є на перший погляд синонімами слова «високий» і «багатий», однак, коли говориться про урожай, то можна їх взаємно замінювати.
5. Мовознавчі інколи ще виділяють окремо фразеологічні синоніми, де будь-який фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом. Наприклад, байдики бити – лінуватися; комарика придавити – спати, давати хропака
АНТОНІМІЯ, ї, жін. Протилежність слів, морфем, фразеологічних одиниць і т. ін. за значенням. На основі протиставлювального переосмислення стає можливим досягнення ефекту іронії, побудованого на явищі антонімії в межах прислів'їв та приказок
Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура), веселий – сумний (настрій). Як бачимо, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень. Наприклад, важка скриня – легка скриня; важка хода – плавна хода; важке завдання – просте завдання.
Структурно антоніми діляться на дві групи:
1. Однокореневі антоніми, або афіксальні, що творяться за допомогою додавання префіксів: доля – недоля, свіжий – несвіжий, революція – контрреволюція, приватизація – реприватизація, чесний – безчесний;
2. Різнокореневі антоніми: день – ніч, назад – вперед, мокрий – сухий, працювати – ледарювати.
Деякі слова в українській мові антонімів не мають. По перше, власні назви (імена і географічні назви), конкретні іменники, такі як «будинок», «око», «лава», всі числівники та деякі займенники, вузькі терміни: сума, розчинник, іменник, багато прикметників і дієслів. Адже у багатьох із них не можливо виділити два крайніх прояви або стани, що лежить в основі антонімії. Це явище активно використовується письменниками для створення антитези.
Паронімія (від др.-греч. рбсб- - Приставка зі значенням суміжності, ὄнпмб - "Ім'я") - подібність слів - паронімів за формою при відмінності за змістом. Також зазвичай помилкове вживання одного з них замість іншого. Наприклад адресат - адреси н т.
Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.
За звуковим складом пароніми бувають:
однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі»;
різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності».
За лексичним значенням пароніми бувають:
синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля,;
антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес;
семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.
Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.
Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»).
