- •Національний авіаційний університет вступ в системне управління організаціями
- •Список скорочень Передмова
- •Еволюція управлінської думки
- •1.1. Структурний підхід до організації великих систем управління. Ієрархічні структури. Формалізація понять „управління” та „об’єкт управління”.
- •Об' ект управління
- •1.2. Принципи управління. Програмне управління. Управління зі зворотним зв’язком. Стратегічне та ситуаційне управління механізм організаційного управління
- •Принципи організаційного управління
- •Стратегічне та ситуаційне управління в організаційних системах
- •Структура системи управління
- •2.1. Моделі системи управління (неперервна, дискретна, одномірна, багатомірна, детермінована, стохастична, лінійна, нелінійна). Схема формування моделі організаційних систем.
- •2.2. Системний підхід до управління складною системою (алгоритм впровадження системного підходу). Науковий метод вирішення проблем: системний підхід. Системний підхід в організації управління
- •Інформаційно-комунікаційні аспекти
- •Надійність інформації.
- •2.9. Організація комунікативних процесів.
- •Процес передачі інформації.
- •Зразки комунікаційної мережі.
- •3.1. Управлінські рішення. Класифікація управлінських рішень (загальна характеристика та особливості управлінських рішень).
- •Метод зіставлення
- •Метод фільтрації
- •Метод розпізнавання ситуації
- •Застосування методу експертних оцінок в процесі прийняття рішень
- •Ієрархічний тип структур керування
- •Лінійна організаційна структура
- •Лінійно-штабна організаційна структура
- •Дивізіонна структура керування
- •Органічний тип структур керування
- •Бригадна (крос - функціональна) структура керування
- •Проектна структура керування
- •Матрична (програмно-цільова) структура керування
- •Багатомірна організаційна структура
- •Поділ відповідальності
- •Багатомірна організаційна структура й фінансування програм
- •Ранжування показників якості функціонування
- •3 Підходи
- •7 Напрямки
- •11Рис. 1. Багаторівнева ієрархія проблеми
- •11.1.1Т аблиця 1
- •11.1.1.1Матриця попарних порівнянь критеріїв
- •11.1.1.1.1Тобто
- •Багатокритеріальний вибір варіантів системи
- •Контроль у сфері організаційного управління
- •Принципи роботи з персоналом
- •Принципи організації роботи з персоналом
- •Система управління персоналом Завдання, принципи, аспекти, зміст управління персоналом
- •Елементи системи управління персоналом
- •Побудова дерева цілей і виділення функціональних задач.
- •Розробка математичної моделі задачі.
- •Розробка алгоритму рішення задачі.
- •Розробка алгоритму впровадження системного підходу до управління інформаційними системами
- •2.1. Науковий метод управління
- •Управлінський цикл.
- •Управлінська інформація і закономірності її руху.
- •Характетістики управлінської інформації
- •Зібрання і наради як Форма обміну управлінською інформацією.
- •Організація ділових бесід.
- •Питання самоконтролю
Багатокритеріальний вибір варіантів системи
Рис.
3. Геометрична інтерпретація множини
варіантів
системи
Існує теоретичний підхід, коли простір нормується в одиничний гіперкуб таким чином, що по кожному показнику функціонування рух від 0 до 1 відповідає зміні параметра від найгіршого значення до найкращого [ ]. Тоді точка з координатами {1, 1, ..., 1} завжди відповідає гіпотетичному об'єкту, який має найкращі з можливих значень за всіма показниками. Відстані від цієї вершини гіперкуба до точки, яка відповідає положенню конкретного об'єкта, буде відповідати віддаленості об'єкта від найкращого значення та являє собою величину, обернену рейтингу рішення (вибір найкращого варіанта об'єкта). Однак на практиці часто мають місце нерівнозначності різних параметрів системи для визначення рейтингу рішення. Тому при обчисленні відстаней необхідно урахувати ваги, які відповідають значимості показників функціонування.
При виборі "архітектури" складної системи (І31, І32, ..., І3l) найбільш широко застосовуються наступні підходи.
А. Урахування одного чи декількох обмежень на відповідні показники функціонування
де
-
задані (граничні, допустимі) значення
показників функціонування.Б. Максимізація
обраного показника
В. Максимізація нормованої суми виважених показників
Г. Максимізація об’єму гіперкуба показників якості
Д. Максимізація псевдоплощі багатогранника показників якості
де
-
площа багатогранника
(псевдоплоща
l-кутника),
побудованого у крузі одиничного радіуса.
Для побудови l-кутника
необхідно гіперкруг одиничного радіуса
поділити на l
частин. У полярній системі
координат
з центром О (центр гіперкруга) по осям
відкладаємо відповідні нормовані
показники якості функціонування, а
потім сполучаємо сусідні точки прямою
лінією. У результаті отримуємо
багатокутник, який відповідає одному
варіанту багатокритеріального вибору
(рис. 4).Кожному можливому варіанту буде
відповідати свій l-кутник.
Перевага у запропонованому підході
віддається варіантові з максимальною
площею Smax
l-кутника.
Рис. 4. Багатокутник показників якості
Модельний приклад 2.
Підходи, що розглядаються проілюструємо на модельному прикладі вибору одного з чотирьох варіантів технічної системи. Нормовані (приведені до 1, тобто визначені відносно своїх максимально можливих значень) показники функціонування системи приведені у табл. 9.
Таблиця 9
Показники |
|
Варіанти |
|
|
І |
II |
Ш |
IV |
|
І1 |
0.9 |
0.7 |
0.8 |
0.6 |
І2 |
0.8 |
0.7 |
0.8 |
0.5 |
І3 |
0.7 |
0.8 |
0.3 |
0.9 |
І4 |
0.6 |
0.9 |
0.7 |
0.9 |
Виберемо найкращий з варіантів системи з використанням розглянутих підходів А, Б, В, Г, Д.
Підхід
А.
Визначаємо варіант системи при
.
Встановленому
обмеженню
задовольняють одразу другий та четвертий
варіанти. За даним критерієм варіанти
рівнозначні. Однак можна рекомендувати
варіант П, у якого мінімальне значення
одного з показників (0.7) більше мінімального
значення показника (0.5) у четвертого
варіанта.
Підхід Б. Виберемо варіант, при якому показник ефективності буде мати максимальне значення. Таких варіантів три (І, II, IV), які мають значення показника 0.9. Однак найбільш переважаючим є варіант IV, при якому два показника мають максимальні значення (0.9).
Підхід
В.
У якості виважених коефіцієнтів обираємо
(з урахуванням модельного прикладу 1):
=0,1452;
=0,2805;
=0,2508;
=0,3135.
Обчислюємо для кожного варіанта адитивний показник функціонування
У даному випадку найбільш ефективним є варіант II ( ІІІ1Σ=0,7809).
Підхід
Г.
,
,
.
У
даному випадку також кращим є варіант
II (
=
0,3528).
Підхід Д. Будуємо круг одиничного радіуса та ділимо його на 4 рівні частини (рис. 5). Відкладаємо по осям І1, І2, І3, І4 значення показників, які відповідають кожному з чотирьох варіантів (табл. 9). Далі сполучаємо точки відповідних варіантів та отримуємо чотири чотирикутника. Обчислюємо площі кожного чотирикутника.
Рис. 6. Варіанти системи:
І
ІІІ
І
І
ІV
SI=1.1203,
SII=1.1955,
SIII=0.7452,
SIV=1.0514.
При даному підході більш прийнятним є варіант II (SII = 1,1955).
Слід відзначити, що при усіх підходах варіант II виявляється кращим, що підтверджує можливість застосування різних підходів. Однак доцільність застосування кожного підходу вимагає подальших теоретичних та практичних досліджень.
Застосування того чи іншого підходу визначається специфікою складної системи, завданнями та умовами її функціонування.
Розглянутий у даній монографії підхід до багатокритеріального вибору складної системи дозволяє ранжувати показники якості функціонування, здійснювати їх нормування і за обраним підходом відшукати найкраще рішення у галузі технічного маркетингу складної системи.
Запропонований підхід у теперішній час застосовується при формуванні концепції синтезу бортового обладнання космічних апаратів "Січ-ІМ" та "МС-2-8" у Інституті авіаційно-космічних досліджень ім. І.І. Сікорського.
3.6. Функціональні етапи рішення. Фундаментальні функції керівництва: планування, організація, управління, зв’язок. Поняття функціональної стійкості складної системи управління. Принципи забезпечення функціональної стійкості. Функціональна стійкість ієрархічних об’єктів. Методи синтезу функціонально стійких складних систем управління. Проблемні питання сучасній теорії управління персоналом. Перспективи створення інтелектуалізованих та роботизованих управляючих комплексів, систем підтримки прийняття управлінських рішень.
СИСТЕМНІ ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ
Розглянемо системні основні напрямки дій, які дозволять вирішити найбільш актуальні науково-практичні завдання. При цьому потрібно, на наш погляд, до виникаючих питань не підходити емоційно з позицій: „У мене є конкретна пропозиція – потрібно щось зробити”. Потрібно до конкретних життєвих питань підходити з системних, наукових позицій, щоб не помилитися та обрати найкращий варіант дій.
Питання про зміст та структуру функцій організаційного управління спирається на визначення місця та ролі організації в життєдіяльності нового суспільства.
Функція організаційного управління - неспецифічний за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісний управляючий вплив організації. Це дозволяє не лише виділяти й описувати функції організаційного управління, а й аналізувати розподіл кожної функції організаційного управління "по вертикалі" і "по горизонталі" управлінських функцій державних органів, тобто функціональну структуру організаційного управління. У свою чергу функціональна структура організаційного управління дає уявлення про форму державного устрою, рівні централізації і децентралізації, розвиненість місцевого самоврядування.
Набір функцій організаційного управління залежить від стану, структури і самокерованості управлінських суспільних процесів, а також місця і ролі організації в суспільному житті. Зміст організаційного управління складає діяльність по реалізації його функцій, що здійснюється прийнятими формами і методами.
У функціях проявляються сутність, зміст, цілі і завдання управління.
В механізмі управління функції посідають ключове місце. У цих умовах розробку структури, застосування методів і засобів управління, добір, підготовку і розстановку кадрів доцільно здійснювати з урахуванням складу і змісту функцій управління та ефективності їх реалізації.
В управлінні використовується система функцій, тобто комплекс взаємозв'язаних у часі і просторі видів діяльності, що здійснюються суб'єктом управління.
Цілі і завдання організаційного управління реалізуються через відповідні функції. Усі функції управління на кожному його рівні тісно зв'язані з цілями управління: стратегічними, тактичними і оперативними, з системою органів представницької, виконавчої гілок влади та органів місцевого самоврядування. На кожному рівні управління функції реалізуються через механізм, що йому відповідає.
З позицій системного підходу щодо організаційного управління до загальних функцій управління відносять: планування, організацію, регулювання, роботу з персоналом, контроль.
Як показують результати багатьох досліджень, успіх будь-якої організації залежить, у кінцевому підсумку, від ефективності процесу управління, спрямованого на забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
Однією з головних проблем у організаційному управлінні є визначення і структуризація функцій та завдань, що вирішуються апаратом організаційного управління, і на основі визначених завдань та функцій організаційного управління моделювання оптимального комплексу засобів для аналізу, прогнозування, планування, організації і контролю управлінської діяльності різних ланок організаційного управління.
Чим займаються органи управління? Що роблять посадові особи? Відповідь на ці питання знайти непросто, настільки різноманітними є види управлінської діяльності. Управлінська діяльність проникає в усі сфери економіки та суспільного життя. Вона зачіпає багато аспектів приватного життя кожної людини.
Функція управління - напрямок діяльності. У теорії управління функція виступає як форма, засіб прояву між різними управлінськими процесами, в межах даної державної системи. У функцій управління є певні особливості, зокрема: функції управління компонентів мають доцільний характер і здійснюються у межах (в середині) організації, зміни структури організації ведуть до зміни функцій; функції управління мають відносну самостійність по відношенню до системи; функції управління мають координаційний характер, що дозволяє узгоджувати функції компонентів системи по горизонталі; функції управління знаходяться в субординаційній залежності, коли їх узгодження відбувається по вертикалі (характер субординації показує специфіку функцій і неоднакове їх значення у функціонуванні системи).
Важливе значення мають головні функції. Головні функції це ті, заради яких політична влада, власне, і запроваджує служби організаційного управління. За своєю природою ці функції бувають дуже різними, їхня спільна ознака - це те, що вони мають на меті забезпечувати колективні потреби населення - і в тому випадку, коли вони виникають у всього суспільства (оборона, боротьба зі злочинністю), і в тому, коли йдеться про частину індивідів, які його складають.
Так, Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати чотири функції: планування; організацію; мотивацію; контроль. Останнім часом до цих чотирьох функцій додалася ще й така функція управління як прийняття рішення.
Саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу. Наприклад, після контролю здійснюється зворотний зв'язок з метою усунення недоліків, відхилень, збоїв тощо, який і виконує завдання регулювання; у процесі стратегічного планування після встановлення цілей організації, вибору і реалізації стратегії відбувається оцінка розробленої стратегії шляхом її порівняння з функцією організації, що і є способом регулювання. Отже, функції планування, прийняття рішення, організації, мотивації та контролю можна вважати головними, оскільки будь-яка інша управлінська діяльність буде здійснюватися шляхом послідовного їх застосування. Так, з погляду управління функція планування полягає в розробленні змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.
Функція планування. Ця включає: вибір цілей організації; визначення політики, програм, способу дій і методів дослідження цілей.
Планування забезпечує основу для прийняття інтегрованих рішень і є життєво необхідним у кожній із підсистем та в глобальній системі в цілому. Всю різноманітність планів можна класифікувати за такими ознаками. За предметом планування: планування цілей; планування засобів; планування процесів. Залежно від термінів: довгострокове (більше 5 років); середньострокове (від і до 5 років); короткострокове (до 1 року); оперативне (квартал,
За масштабами планування: загальне планування; планування по галузях діяльності; планування проектів (завдань). За сферами планування: фінансове планування; планування робочої сили та ін.
Для того щоб функція планування досягла мети, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, масовість. Будь-яке планування - це прогнозування майбутнього. Прогноз буде не надійним, якщо не ґрунтується на вичерпному знанні того, що відбувається тепер. Він у вигляді конкретних заходів буде зафіксований у програмах дій і рішень, розроблених на його підставі.
Розглянемо головні етапи планування. Важливе значення має дослідження поточних фактів. Чи йдеться про те, щоб негайно ухвалити рішення, чи про те, щоб накреслити плани на майбутнє, органи організаційного управління спочатку мають одержати оперативну й точну інформацію. Вивчення фактів, невіддільне від зусиль правильно їх витлумачити, ось командна функція, від якої залежить ефективність усіх інших управлінських функцій. Деякі центральні органи організаційного управління поінформовані погано. Деякі, навпаки, переобтяжені надміру нерозсортованою, а тому непідходящою, інформацією або мають у своєму розпорядженні відомості лише з других рук, а отже - перекручені, такі, наприклад, які постачає спеціалізована преса, різні зацікавлені організації тощо.
Головна проблема в цій галузі - знайти компроміс між швидкістю і точністю. Надто поспішну класифікацію розпорошених відомостей не можна здійснити без помилок, пропусків та непродуманих екстраполяцій; але людина діяльна, якою має бути державний службовець, воліє одержати відомості з певним допуском помилок, аніж зовсім не мати "свіжої" інформації. Отже функція планування включає в себе вибір цілей організації, а також визначення політики, програм, способу дій і методів їх досягнення. Шляхом планування керівництво прагне встановити основні напрямки зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність цілі для всіх членів організації.
Проте спостереження показує, що планування не тільки не суперечить умовам ринку, а навпаки, сприяє його розвитку. Тому планування має безперервно адаптуватися до глибоких перетворень в Українській державі та в міру входження її у світове співтовариство. Особливе значення має прогнозування. Надзвичайно важливо, щоб державні службовці "мислили категоріями майбутнього" і щоб державна адміністрація завжди "мала перед собою перспективу".
Вміння робити далекоглядний прогноз має тим більшу вартість, що проект від його реалізації завжди відділяє тривалий термін. А втім, мало знати, в якому напрямку впливатиме технічний прогрес на суспільний поступ. Треба також уміти передбачати ритм і рівень перетворень. У загальному плані кожний адміністративний орган повинен докласти максимум зусиль, аби з'ясувати, якими будуть потреби, що їх він покликаний задовольняти, і якою мірою йому потрібно пристосовувати до них свої засоби, структури та методи; тому слід безперервно звіряти, наскільки його попередні прогнози відповідають дійсності.
Організаційна функція. Доцільно вчасно опрацьовувати програми і рішення. Підготовка програми - це логічний результат дослідження поточних фактів та складання прогнозів. Справді, адже характеристики плану не можуть бути незалежними від фактичних даних; розробляючи план майбутніх дій, завжди слід враховувати спонтанний розвиток речей і його ритм, а надто, якщо план передбачає тією чи іншою мірою змінити напрямок цього розвитку. З одного боку, слід подбати ще про одну істотну деталь, а саме: завдання всякого плану мають співвідноситися з дійсністю. Реалізація управлінського рішення потребує попередньої підготовки цього процесу і практичного його здійснення, тобто виконання певної послідовності кроків у досягненні мети, закладеної в управлінському рішенні. Інакше кажучи, зміст поняття реалізації управлінського рішення полягає в організації процесу виконання рішення.
Організаційна функція скерована на об'єднання людей і ресурсів (матеріальних, фінансових та ін.) у систему таким чином, щоб спільна діяльність людей забезпечувала вирішення завдань, які стоять перед організацією. Ця функція включає в себе визначення видів управлінської діяльності, які необхідні для досягнення цілей, розподіл цих видів діяльності за підсистемами, надання прав і встановлення відповідальності за їх використання.
Таким чином, функція організації забезпечує взаємозв'язок (взаємозалежність) між різними підсистемами і всієї системи в цілому. Структурна організація визначає, хто відповідає за певну функцію, оскільки вона складається з переліку компетентних виконавчих органів, які функціонують в апараті управління. Наявність структурної організації є передумовою виконання управлінських рішень. Практика управління свідчить, що виконання рішення є однією з найбільш слабких сторін управлінської діяльності. Це результат некваліфікованої підготовки рішень, несвоєчасного доведення їх до виконавців, відсутності контролю за ходом реалізації рішень.
Організація виконання прийнятого рішення залежить від його характеру, виду, масштабів здійснення та ін. Для успішного виконання простих, оперативних рішень потрібно здійснити наступні операції і процедури: сформулювати рішення, визначити необхідні ресурси для його виконання, довести рішення до виконавців та проконтролювати виконання.
У разі прийняття складного багатопланового рішення потрібно розробити спеціальну цільову програму його реалізації. Така програма повинна включати в себе гри групи заходів: документальне оформлення та організацію доведення рішення до виконавців, забезпечення виконання рішення необхідними ресурсами і засобами; організацію контролю виконання рішення. Документальне оформлення управлінського рішення здійснюється на основі чинних законодавчих та нормативних актів. Форму і зміст документального оформлення рішення вибирають, виходячи з призначення та статусу органу, що прийняв дане рішення. У будь-якому разі це документ, який зафіксував факт прийняття управлінського рішення; зміст конкретних дій, передбачених рішенням; перелік необхідних ресурсів; засоби і способи реалізації рішення; строки виконання рішення; очікувані результати від реалізації рішення; склад виконавців; способи контролю за виконанням рішення.
Після документального оформлення управлінського рішення воно доводиться до виконавців. Нерідко буває, що рішення прийняте своєчасно, але з певних причин доходить до виконавців лише через місяць-два, а буває і пізніше, втрачаючи свій сенс, оскільки змінюється ситуація.
Однією з важливих форм рішення є безпосередня участь виконавців у розробці проекту. Інколи з цією метою створюються комісії з людей, які можуть внести щось цінне, корисне у вирішення проблеми. Майбутні виконавці, беручи участь у підготовці рішення, роблять його більш реальним, оскільки краще знають резерви та труднощі.
Отже, організаційна функція спрямована на об'єднання людей, матеріальних, фінансових та інших ресурсів у систему таким чином, щоб організація могла виконувати свої плани і тим самим досягати своєї мети. Ця функція керівництва включає в себе визначення тих видів управлінської діяльності, що є необхідними для успішного вирішення завдань, які стоять перед організацією, розподіл цих видів діяльності по підрозділах, надання прав і встановлення відповідальності за їх використання.
Мотивація. Тривалий час практиками недооцінювалась функція „мотивації”. Мотивація - це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання працівників до дій, спрямованих на досягнення особистих цілей або цілей організації.
У процесі історичного розвитку було два етапи: застосування політики "батога і пряника"; використання методів психології (згідно з доктринами Фрейда, Мескона та ін.). Мотивація базується на двох категоріях: потребах (відчутті фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь) і винагородах (це те, що людина вважає цінним для себе). Ефективність управлінських процесів у кінцевому підсумку визначається не тільки цілями, правильно визначеними плановими орієнтирами чи якісно розробленими рішеннями та обґрунтованими діями з виконанням їх, а й залежить від людей, які втілюють у життя цілі соціально-економічної системи, реалізують плани та виконують прийняті рішення. Людей можна примусити виконувати те чи інше рішення, ту чи іншу роботу. Але примусове виконання їх має певні межі, визначені, як правило, системою організації спільної праці та контролю за її здійсненням.
Сучасне управління за основу впливу на людей бере не примус, а мотиваційні регулятори, що побудовані з урахуванням психологічних особливостей людини. Функція мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до обов'язків, які їм делегувалися, погоджуючи її з планом. А це можливо тільки в тому випадку, якщо керівництво правильно визначить спосіб задоволення сукупності потреб членів організації через хорошу роботу.
Контроль. Процес контролю здійснюється через такі етапи: розробку стандартів і критеріїв; порівняння реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями; здійснення необхідних коригуючих дій.
Розробка стандартів вимагає: обмеження в часі; конкретизації критеріїв; забезпечення реальності показників; забезпечення можливості прогнозування показників і результатів.
Порівняння досягнутих результатів за етапами: встановлення масштабу допустимих відхилень і принципів вимірювання конкретних результатів; передавання і розповсюдження інформації про конкретні результати; оцінки інформації про отримані результати; обґрунтування висновків на засадах порівняння результатів і стандартів. Коригуючи дії базуються на виборі таких рішень: невжиття заходів; усунення відхилень; перегляд стандартів; поєднання кількох попередніх підходів.
Контроль повинен: відображати пріоритети організації відповідно до стратегічної спрямованості її діяльності; орієнтуватись на досягнення конкретних результатів; відповідати тому видові діяльності, яка є основою для організації; забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність та гнучкість застосування контрольних операцій; відзначатися зростанням; бути економічним, тобто базуватися на порівнянні витрат на контроль з його досягненнями.
В організаціях виникає необхідність створення інформаційно-управлінської системи контролю, тобто системи для підготовки керівництву інформації, потрібної для прийняття управлінських рішень. Така система повинна видавати інформацію про минуле, сучасне і майбутнє. Вона базується на використанні комп'ютерної техніки та зорієнтована на користувача.
При проектуванні інформаційно-управлінської системи здійснюють: аналіз прийняття управлінських рішень; аналіз інформаційних вимог; агрегування управлінських рішень, тобто координування та інтегрування конкретних рішень у структурі управління організацією; проектування процесу обробки інформації; оцінку та аналіз інформації, яку видає інформаційно-управлінська система, з метою виправлення допущених помилок; встановлення зворотного зв'язку в межах інформаційно-управлінської системи.
Без контролю не може бути ефективного управління. Контроль необхідний у всіх людських спільнотах. А особливо в організаціях великого масштабу, з численними функціями. В таких розгалужених структурах управлінці, з огляду на вузьку спеціалізацію завдань та велику кількість перехідних ланок, не можуть самі, власними силами стежити за точним виконанням програм і наказів, так само, як і за надійним функціонуванням дорученого їм апарату.
Контроль як командна функція являє собою один з аспектів здійснення керівництва. Кожний управлінець має знати, як підлеглі виконують його розпорядження. Тоді, коли він самостійно не може здійснювати цю функцію, він частково або повністю передає її спеціалізованому органові. Функція контролю полягає в забезпеченні досягнення організацією своїх цілей. Фактично ця функція спрямована на визначення відхилень у досягненні очікуваних результатів (виявлення проблем) і вироблення корегуючих дій, спрямованих на забезпечення виконання плану всією організацією.
Перелічені та описані функції взаємозалежні і мають дві загальні характеристики: всі вони вимагають прийняття рішень, і для всіх необхідна комунікація (зв'язок), обмін інформацією, щоб одержати інформацію для прийняття правильного рішення і зробити це рішення зрозумілим для інших членів організації.
Будь-яка багаторівнева система діє на основі певного механізму функціонування. Механізм функціонування включає множину впорядкованих у часі та просторі функцій, а також набір обмежень, що регламентують виконання цих функцій (в організаційному відношенні) у підсистемах в процесі їх взаємодії. (Під реалізацією функції розуміють перетворення одного чи кількох входів в один чи кілька виходів). Велику роль у конструктивній роботі організації мають відігравати (допоміжні) функції управління. До цього виду функцій належать: кадрова, матеріально-технічна, фінансова, діловодства та ін.
Зазначені функції мають обслуговувати реалізацію загальних і спеціальних функцій. Від успішного їх використання залежить ефективність управлінської діяльності. Функції знаходять свою конкретизацію в законах організації та у створених механізмах їх використання. Отже, у функціях управління полягають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях їх здійснення: управління персоналом.
Управління персоналом. З усіх допоміжних функцій ті, що стосуються персоналу, є найважливішими. Спосіб, у який вони здійснюються, справляє вирішальний вплив на діяльність елементи системи організаційного управління. Визначити кадрові питання означає дати відповідь на численні запитання.
Визначення потреби в кадрах. Точно визначати потребу всієї організаційної системи в штатних працівниках як у кількісному, так і в якісному плані - завдання, що має домінувати (принаймні з погляду логіки) над усіма іншими. Яким має бути необхідний для цього штат? Які якості повинні мати ці працівники? Реально вирішити цю проблему надзвичайно складно, але можна значно полегшити її вирішення за допомогою технічних засобів. Проблема визначення кількості необхідних працівників виникає як при утворенні нових елементів в системі, так і в разі реорганізації, коли йдеться про збільшення чи про зменшення обсягу її завдань. Раціональний підрахунок потреби в кадрах має ґрунтуватися на загальному обсязі завдань, виконуваних в організаційній системі.
Кваліфікація працівників. Проблема полягає в тому, щоб наперед з'ясувати, якими якостями та здібностями мають бути наділені працівники, котрі обійматимуть посади. Терміни "якості" та "здібності" слід розуміти в їхньому якнайширшому значеній, тобто йдеться не тільки про практичний досвід та інтелектуальну здатність, а також про вік, фізичні й моральні якості.
Добір і навчання персоналу - процес неподільний: або набирають вже навчених спеціалістів, яких можна відразу ставити на робочі місця, або, навпаки, беруть на себе завдання прищепити їм необхідні знання та навички, яких від них сподіваються.
Методи добору кадрів дуже різноманітні. Це може бути і застосування психотехнічних тестів та іспитів із залученням психологів і психосоціологів, а може бути і конкурсний відбір.
Документування можна визначити як систему дій, спрямовану на пошук, збирання і розповсюдження інтелектуальної інформації, яка потрібна персоналові для виконання своїх обов'язків. Воно має велике значення для здійснення всіх видів управлінської діяльності. Перш ніж виконати розпорядження вищого керівництва, висунути якийсь проект або ухвалити рішення кожен працівник, якщо він прагне, щоб його діяльність дала корисні результати, повинен мати у своєму розпорядженні певну задокументовану інформацію як практичного, так і правового характеру, таку собі інтелектуальну "сировину". Потреби різних категорій фахівців у цьому відношенні різні, вони залежать від характеру виконуваних завдань, ієрархічного рівня га досвіду роботи в даній установі і т. ін.
Особливістю всіх видів функцій управління є те, що хоча ці функції управління перераховані й описані кожна окремо, їх неможливо розглядати незалежно, вони не підкоряються суворій часовій послідовності. Крім того, виконання кожної з цих функцій залежить від виконання інших.
Таким чином, основне завдання керівництва полягає в інтеграції всіх функцій для того, щоб забезпечити ефективне досягнення спільних цілей системи. Функціональний аналіз процесу управління має здійснюватись у певній послідовності:
1. Визначаються об'єкти і функції управління.
2. Розробляється модель процесу управління.
3. Встановлюється фактичний обсяг робіт по виконанню функцій управління.
4. Зіставляється фактичний обсяг робіт за функціями з найбільш ефективним.
Результати здійсненого функціонально-структурного аналізу є базою для розробки концепції генеральної схеми управління на різних його рівнях (організація, галузі економіки, підприємство). В ній формуються цілі, завдання, принципи, функції, напрямки і форми удосконалення організаційної структури управління.
