- •Тема 6. Розвиток української культури під владою Російської імперії.
- •1. Формування української національної самосвідомості.
- •1.1. Суспільно-політичні виникнення й поширення української національної самосвідомості.
- •1.2. Культурно-освітні фактори виникнення й поширення української національної самосвідомості.
- •1.2.1. Творчість і.П. Котляревського (1769-1838 рр.).
- •1.2.2. Роль в.Капніста в історії українського відродження.
- •1.2.3. Українська тематика в російській літературі х1х ст.
- •1.2.4. Роль м. Маркевича в історії українського відродження.
- •1.2.5. Вітчизняна війна 1812 р. Як фактор піднесення національної самосвідомості в Україні.
- •1.2.6. Роль м. Костомарова у поширенні української культури.
- •1.2.7. Роль т.Г. Шевченка у поширенні української культури.
- •1.2.8. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •2. Роль творчості т. Г. Шевченка у становленні української культури.
- •3. Українська суспільна думка: розвиток науки і філософії.
- •3.1. Розвиток науки в другій половині х1х ст.
- •3.1.1. Роль м.П. Драгоманова у розвитку демократичної думки в Україні.
- •3.1.2. Розвиток історичної науки.
- •3.1.3. Розвиток філологічних наук.
- •3.1.4. Розвиток юридичних наук:
- •3.1.5. Філософська думка в Україні 60-70-х рр. Х1х ст.
- •4. Література х1х століття.
- •4.1. Жанрово-стильовими пошуки в українській прозі х1х ст.
- •4.1.1. Соціальна проблематика.
- •4.1.2. Продовження традицій романтизму:
- •4.2.1.1. Соціально-філософська тенденція.
- •4.2.1.2. Тематична розмаїтість реалістичної прози 70-90-х рр. Х1х ст.
- •4.2.1.3. Романтична традиція в 70-90-ті рр. Х1х ст.
- •4.2.1.4. Розвиток гумористичного та сатиричного стилів.
- •4.2.2. Розвиток української поезії в другій половині XIX ст.
- •4.2.2.1. Багатство тем і мотивів в українській поезії 70-90-х рр.
- •4.2.2.2. Творчість Івана Франка.
- •5. Образотворче мистецтво, музика, театр.
- •5.1. Образотворче мистецтво.
- •5.1.1. Побутовий жанр.
- •5.1.2. Пейзажний жанр.
- •5.1.4. Західноукраїнська реалістична школа.
- •5.2. Українська скульптура х1х ст.
- •5.2.1. Малі форми і скульптурний портрет:
- •5.3. Розвиток архітектури.
- •5.4. Музична культура.
- •5.4.1. Формування композиторської школи.
- •5.4.2. Творчість Миколи Лисенка (1841-1912):
- •5.4.3. Розвиток музики на західноукраїнських землях.
- •5.5. Українська драматургія і театральне мистецтво.
- •5.5.1. Драматургічна спадщина м.Л. Кропивницького (1840-1910).
- •5.5.2. Драматургічна спадщина м.П. Старицького (1840-1904).
- •5.5.3. І. К. Карпенко-Карий в українській драматургії.
- •Риси, що свідчать про новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.
- •5.5.4. Соціальні умови створення українського театру:
- •5.5.5. Створення професійного театру в Україні.
- •5.5.6. Заснування львівського професійного театру "Руська бесіда".
5.5.3. І. К. Карпенко-Карий в українській драматургії.
- І.К. Карпенко-Карий (Тобілевич, 1845-1907) - найвизначніша постать в українській драматургії другої половини XIX ст.;
- його твори стали основою репертуару українського реалістичного театру;
У драмі "Бурлака" змальовано глибоко правдиві картини приниження селянства багатіями, подано образ шукача правди, що утверджував ідею непримиренності до будь-якої соціальної несправедливості.
Комедія "Розумний і дурень" показує переродження прошарку "хазяйновитих мужиків", які перетворились в нову експлуататорську силу.
У плані психологічної соціально-побутової драми написані відомі п'єси "Наймичка", "Безталанна".
Невмирущу славу драматургові принесли його сатиричні комедії "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", що висміюють гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію.
Кілька п'єс Карпенко-Карий присвятив історичному минулому України ("Бондарівна", "Сава Чалий" та ін.).
- характерні риси творчості: незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв'язків людини з її оточенням.
"Я взяв життя", - говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.
Драматичні твори писали також прозаїки І.С. Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка", "На Кожум'яках"), Панас Мирний ("Лимерівна", "Перемудрив"), Б.Д. Грінченко ("Степовий гість", "Ясні зорі").
Риси, що свідчать про новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.
- ідейна глибина;
- демократичний пафос соціального викриття;
- сила реалістичного проникнення в суспільні відносини, в морально-етичні засади пореформеної доби.
5.5.4. Соціальні умови створення українського театру:
- український драматичний театр по суті був під забороною;
Згідно з горезвісним Емським указом 1876 р. зовсім не допускалися "різні сценічні вистави на малоруському наріччі".
1881 р. - дозволено ставити п'єси українською мовою, якщо вони пропущені цензурою і схвалені генерал-губернатором;
- категорично заборонялося створювати "спеціально малоросійський театр";
- цензура обмежувала тематику українських п'єс мотивами побуту або кохання;
Не дозволялося відображати колишні "вольності" українського народу, його боротьбу за незалежність.
1883 р. - київський генерал-губернатор заборонив діяльність українських театральних труп на території п'яти підвладних йому губерній;
Ця заборона діяла десять років. Таким чином, театральним діячам України "дозволялося" діяти у надзвичайно важких умовах.
5.5.5. Створення професійного театру в Україні.
1882 р. - М. Кропивницький створив першу українську професійну трупу;
До неї були запрошені актори-професіонали й аматори К. Стоян-Максимович, І. Бурлака, М. Садовський, Н. Жаркова, О. Маркова, М. Заньковецька, Л. Манько, О. Вірина, Л. Максимович.
- до репертуару трупи увійшли:
- "Наталка Полтавка" І. Котляревського;
- "Назар Стодоля" Т. Шевченка;
- "Чорноморці" М. Старицького;
- "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка;
- п'єси "Глитай, або ж Павук", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", етюд "По ревізії" М. Кропивницького.
Вистави трупи різко виділялися на тлі тодішнього театру як змістом, так і виконанням. Кропивницький-режисер прагнув до ідейно-художньої цілісності спектаклів, до гармонійного поєднання таких компонентів, як акторська гра, художнє оформлення, музика, співи, танці. Кожна трупа утримувалась лише з касової виручки. Колектив не мав стаціонарного приміщення і вів мандрівне життя.
1883 р. - директором трупи став М. Старицький, а М. Кропивницький залишився режисером і актором.
Об'єднання найвидатніших діячів українського театру благотворно відбилося на творчому зростанні трупи.
- склад трупи поповнився новими талановитими акторами (М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, В. Грицай, Ю. Косиненко, М. Маньківський та ін.);
- до репертуару увійшли нові постанови ("За двома зайцями" М. Старицького, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського та ін.).
- музичну та вокальну підготовку трупи здійснював М. Лисенко;
Трупа ставила й оперні спектаклі.
1885 р. - трупа, яка налічувала близько ста осіб, розділилася на дві - під керівництвом М. Кропивницького та під керівництврм М. Старицького.
