2. Роль творчості т. Г. Шевченка у становленні української культури.

Творчість Т. Г. Шевченка:

- відкрила новий етап у розвитку української культури;

- ствердила критичний реалізм в українській літературі, започаткувала її революційно-демократичний напрям.

Ім'я Шевченка вперше стало відомим у Російській імперії, коли в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання став винятковим явищем - він вийшов з народу і здобув всесвітню славу.

Але саме походження не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М. Погодін, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".

- юнак був щедро обдарований, мав два покликання: художника і поета;

- почав творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя отримав звання академіка;

- проте переважало в ньому основне й головне покликання – поета особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті;

Порівняно недавно стала відома одна з перших поетичних спроб Шевченка - вірш "Нудно мені, що маю робити?". Від цих перших рядків і до останнього передсмертного вірша "Чи не покинуть нам, небого..." поет висловлював думи, почуття й прагнення свого народу.

- слідом за "Кобзарем" з'являється альманах "Ластівка", де також надруковано ранні твори Шевченка, зокрема, балада "Причинна" (тепер цією поезією відкривається "Кобзар");

Уже перші проби пера Шевченка зі своєю народністю, емоційністю були виключно новим явищем в українській літературі.

- прокладаючи нові шляхи в літературі, молодий поет не поривав зі своїми попередниками й сучасниками, підкреслював свій зв'язок, спадкоємність із тими, хто починав нову українську літературу.

Коли 1838 р. помер автор "Енеїди", під враженням одержаної звістки Шевченко пише елегію "На вічну пам'ять Котляревському", в якій навіки визначив вагомість його внеску в культуру українського народу і всього людства.

Високо оцінював молодий поет і першого прозаїка нової української літератури Г. Квітку-Основ'яненка. Він пише письменникові листа; прочитавши його нарис про А. Головатого, звертається до автора з віршовим посланням "До Основ'яненка".

В. Жуковському присвячено ранню найкращу поему "Катерина", а Є. Гребінці - "Перебендю".

- Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезії він сказав своє, нове слово;

Шевченкознавці не раз робили спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо. Безперечно, у раннього Шевченка є дещо спільне з романтичною поетикою. Але ніколи, навіть у молоді роки, поет не втрачав власної індивідуальності. Про це вагомо висловився І. Франко у статті про "Перебендю": "... геніальна натура нашого поета уміла впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоку поетичну цілісність" - у той сплав, ім'я якому - Шевченко.

- поезія Шевченка, зокрема, "Кобзар" нерозривно зв'язані з народною творчістю;

Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв'язків не поривав. Один з істориків української літератури ще в дожовтневі часи писав: "З Котляревським до літератури увійшов народ і сів у ній на покуті, остаючись там і по сей день бажаним гостем". Якщо про літературу до Шевченка ще можна було висловитись в такий спосіб, то з приходом Кобзаря народ в українській літературі став не гостем, а господарем.

Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не "використання", властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в часи його і після нього. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.

Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати його водночас і народним співцем (творцем фольклору), і поетом.

Аполлон Григор'єв - сучасник поета - так писав про нього: "... последний кобзарь и первый великий поэт новой великой литературы славянского мира". Звичайно, вислів цей образний, проте й пізніше можна зустрітись з аналогічним, вже образним, трактуванням Шевченка, особливо в зарубіжній критиці.

- автор "Кобзаря" - поет народний у розумінні відданості інтересам народу, але не "простонародно-примітивний";

У засвоєнні багатств передової людської думки Шевченко піднісся на таку височінь, з якої міг повести народ за собою, показати йому шлях до визволення. Це не були часи крайнього абсолютизму, про які В. Бєлінський писав: "Тільки в одній літературі, незважаючи на татарську цензуру, є ще життя і рух вперед". У такі часи тільки прогресивні письменники могли своїм словом виявити настрої, інтереси найширших мас населення в боротьбі за елементарні права.

Першим виразником насущних народних інтересів в українській літературі став Тарас Шевченко.

- провідні риси творчості виявились уже в ранніх творах поета;

Автор "Кобзаря" - передусім поет сучасності, який живе інтересами народу, протестує проти потворних явищ життя, закликає до волі ("Катерина", "Причинна", "Тополя", "Утоплена", "Перебендя", ліричні поезії).

- невдоволення дійсністю спонукало звертатися до історичних тем;

Найвиразніше революційний характер романтизму поета виявився у поемі "Гайдамаки". Поема була здійсненням велетенського задуму, про що свідчить філософський віршовий вступ і прозова передмова (фактично - післямова). Хоча в поемі й змальовані криваві картини покарання шляхти гайдамаками, весь твір проймає глибока людяність, гуманізм:

Болить серце, як згадаєш:

Старих слов'ян діти

Впились кров'ю...

У ліричних відступах Шевченко нагадував читачам, що два братні слов'янські народи могли "жити б та брататься". А в передмові уперше висловлено демократичну ідею єднання слов'янських народів: "нехай житом-пшеницею як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря до моря слов'янська земля". Як і інші історичні твори Шевченка, поема "Гайдамаки" міцно пов'язана з сучасністю. Змальовуючи минуле, поет раз у раз нагадує про сьогодення, висловлює невдоволення пасивністю селянських мас, тим, що нащадки не згадують про Гонту й Залізняка:

Тяжко! Важко! Кат панує,

А їх не згадають.

Тут спостерігається явний політичний підтекст, спрямований проти самодержавства, Миколи І.

- дедалі більше Шевченко стає відомим як поет і художник;

Його твори друкуються в журналі "Маяк" та альманасі "Молодик", виходять окремими виданнями: "Гамалія", "Тризна", "Чигиринський Кобзар", "Живописная Украйна".

- 1845-1846 рр. - Шевченко подорожує Україною, де не був 14 років;

Перебуваючи в містах і селах Правобережної та Лівобережної України з власної ініціативи, а також за дорученням Археологічної комісії, він замальовує історичні місця, старовинні церкви й монастирі, руїни, могили. Його малюнки архітектурних пам'яток Переяслава, Чигирина, Суботова, Густині, Полтави мають не тільки мистецьку, а й наукову цінність.

Початок сорокових років І. Франко в статті про Шевченка назвав "добою великого перелому" в думках поета. Він розмірковує про передову російську літературу тих часів (Пушкін, Грибоедов, Лєрмонтов, Гоголь, Бєлінський, Герцен); про прагнення показувати дійсність правдиво з усіма її хибами, будити в людей бажання виправляти ці хиби, вселяти віру в можливість їх подолання; про прогресивну західноєвропейську літературу (Гюго, Жорж Санд, Стендаль, Бальзак, Діккенс, Теккерей); про перехід до політичного радикалізму, про порушування суспільних питань у літературі, про поворот до реалізму.

Свої аналітичні роздуми над творчістю Кобзаря цього періоду Франко завершує відомим узагальненням: "Неможлива річ, аби Шевченко, живучи під той час у Петербурзі, не мав також захопитися тою великою хвилею поступового руху, аби його гаряча молода душа не повернулась також у новім напрямі, тим більше, що й власні його мужицькі симпатії віддавна тягли його в той бік".

Ще в Петербурзі Шевченко знав, що його чекає в Україні: "... там крім плачу нічого не почую". Але те, що він побачив і почув, перевищило всі його побоювання. Страшне всенародне лихо вразило серце поета, й у нього вирвались перші жагучі, пристрасні слова:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно.

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Він не поспішає друкувати свої нові твори, але старанно переписує їх в альбом "Три літа", ніби готуючи для прийдешніх поколінь.

- демократизм поета набув більш чітких, революційних рис, значно розширюється діапазон його узагальнень;

Він по-новому переосмислює і минуле, і сучасне, вирізняє вже не поодинокі хиби, а невиліковні виразки, страшні вади, які годі виправляти. У багатьох творах "трьох літ" важко відділити історичну тему від сучасної й навпаки. Все поєднується в один комплекс, в один синтез. Так народжується новий поетичний жанр, про який влучно сказав І. Франко: "Перший Шевченко... в своїх поемах "Сон" і "Кавказ" показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба жити".

- поезія "трьох літ" - передусім поезія політична;

Це викриття самодержавства й кріпосництва як системи в усіх без винятку її ланках, в усіх аспектах - державному, політичному, соціальному, національному, морально-етичному. Про друкування цих поезій в умовах царської цензури годі було й думати. Шевченко охоче читає нові вірші з альбому "Три літа", дає їх переписувати. Тому ми маємо численні списки революційних поезій, які поширювались протягом кількох десятиліть, хоча цей альбом був похований у III відділі. Шевченко сам переписав поему "Кавказ" для Адама Міцкевича. Цей текст був переданий у Париж через члена Кирило-Мефодіївського товариства М. Савича і вручений поетові.

- Шевченко в ці роки є послідовним революційним демократом, поетом-реалістом, хоча в його творчості й тепер, і пізніше зберігаються значні елементи романтизму;

- розвинуто ідею слов'янського єднання, висловлену в ранніх творах;

Історична поема "Єретик", або "Іван Гус", з посвятою "Шафарикові", всупереч панславістам і слов'янофілам накреслює широку програму демократичного єднання визволених народів:

Щоб усі слов'яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди...

Послання було передане Шафарикові. Є різні думки про те, коли саме: до чи після заслання. Але відоме свідчення В. Білозерського, що послання потрапило до адресата: "Оповідають свідки, що І. Шафарик, читаючи оце послання Шевченкове, плакав вдячними сльозами".

Порушуючи й розв'язуючи суспільно-політичні проблеми в поезіях "трьох літ", Шевченко, як і в ранній творчості, залишався ніжним ліриком. І в сатиричних творах, і в поемах, сповнених революційного пафосу, є чимало ліричних відступів, у яких виявляється чистота почуттів поета.

Поет створює ліричні шедеври: "Дівичії ночі", "Маленькій Мар'яні", балади ("Лілея", "Русалка") і нарешті поему "Наймичка". Характеризуючи літературні достоїнства останньої, І. Франко підкреслив, що вона "... належить до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий доказ великої генільності Шевченка".

Каменяр написав це 1895 р. Але ще за життя поета, в часи творення поезій "трьох літ", сучасники відчували те ж саме. Цікавим є лист В. Білозерського до М. Гулака 1846 р. з приводу поеми Т. Шевченка "Іван Гус": "Я поневоле приятно задумался над тем - какого гениального человека мы имеем в Тарасе Григорьевиче; ибо только гений посредством одного глубокого чувства способен угадывать и потребности народа и даже целого века, - к чему и приведут никакая наука, ни знания, без огня поэтического".

- заслання у солдати в оренбурзькі степи, заборона писати й малювати мали вбити в Шевченкові поета й художника;

Однак Кобзар пише вірші і в казематі Ш відділу, і в Орській фортеці, адресуючи свої "захалявні" книжечки майбутнім поколінням. Поет-громадянин був переконаний у правоті своєї благородної справи, вірив, що його "мережання" потрібне народові, допоможе його визволенню. Революційний дух Шевченка не був зламаний: "Караюсь, мучуся... але не каюсь". І він пише нові твори, в яких викриває несправедливий кріпосницький лад, але в більш типізованих образах ("Княжна", "П. С"). Новою була поява образів народних месників ("Варнак", "Якби тобі довелося"). Ще з більшою пристрастю поет бореться проти царату, закликаючи до відплати усім вінценосцям ("Царі").

У засланні поет пише низку ліричних віршів - "Г. 3." ("Немає гірше, як в неволі"), "За сонцем хмаронька пливе", "Зацвіла в долині", "У нашім раї на землі", "На Великдень на соломі", численні пісні, що стали потім народними.

- другий арешт, і друге, ще важче заслання не зламали митця;

Він не пише поезій, але з'являються російські повісті, які художньою силою не дорівнюють поетичним творам, проте лишаються цінним надбанням у спадщині Шевченка.

Кримська війна, смерть Миколи І спричинили певну відлигу в суспільному житті Російської імперії.

- звільнений із заслання завдяки клопотанням російських друзів, Шевченко відновлює поетичну діяльність;

У нових поемах та інвективах заяснів усіма барвами давній, уже широковідомий геній. Пантелеймон Куліш надрукував у "Записках о Южной Руси" поему "Наймичка" і першим у пресі назвав Шевченка генієм: "У його віршах мова наша зробила той великий крок, який робиться тільки спільними зусиллями цілого народу протягом тривалого часу або чарами генія, що в своїй особі втілює вроджену художність рідного племені". В іншій статті той же автор, пишучи про світове значення Шевченка, вже просто називає його ім'я поруч із Шекспіром, Шіллером, Міцкевичем, Пушкіним та Гоголем.

- Тарас Шевченко стає відомим поза межами Російської імперії, передусім серед своїх краян за кордоном;

Уже в сорокових роках твори поета потрапили в Галичину, тут знали про арешт членів Кирило-Мефодіївського товариства. Через польську пресу Шевченко стає відомим у Франції. Важливим і знаменним фактом є вихід у Лейпцигу 1895 р. книжечки, в якій надруковано революційні поезії: "Кавказ", "Заповіт", "Розрита могила", "Холодний яр" та ін.

- поет повернувся із заслання до Петербурга;

Він намагається надрукувати велику книгу "Поезія Т. Шевченка, т. І", але цензура дозволила видати тільки ранні, вже друковані твори під традиційною назвою "Кобзар".

- творчість останнього періоду життя стала найвищим етапом в розвитку поета;

Революційна пристрасть поєднується з особливою ніжністю, ліричною емоційністю ("Посажу коло хати", "Над Дніпровою сагою", "Тече вода з-під явора"). Як і раніше, безцензурні твори поета поширюються в численних списках, потрапляють за кордон і друкуються там.

Безсмертя творчості Шевченка полягає в тому, що найпередовіші для того часу революційні ідеї було втілено в геніально просту поетичну форму.

М. Добролюбов у рецензії на "Кобзар" назвав його першим справжнім народним поетом, а М. Чернишевський вважав Шевченка непохитним авторитетом, довів його світове значення.

Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури.

Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов'янського світу. Революційні демократи використовували твори Шевченка в боротьбі проти царату, ними захоплювалися учасники польського січневого повстання 1863 р., їх переспівували болгарські революціонери - борці проти турецького ярма.

Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови. Заслуговує на увагу видана французькою мовою доповідь про творчість Кобзаря та її визначальний вплив на розвиток української літератури, переслідуваної царським урядом, котра була підготовлена для учасників Європейського літературного конгресу (1878 р.).

Високу оцінку творам поета дали польський поет В. Сирокомля, болгарський поет Л. Каравелов, сербський поет В. Николіч, французькі вчені Е. Дюран і Л. Леже, шведський вчений Л. Єнсен, чеський учений 3. Неєдли й багато інших.

У статті І. Франка "Тарас Шевченко", що була надрукована, крім української, ще й польською, німецькою та англійською мовами, розкрито велич і геніальність народного поета, рівного якому ще не знав світ.

До таких висновків прийшов і академік О.І. Білецький, який, порівнявши автора "Кобзаря" з багатьма зарубіжними поетами, писав: "В історії світової літератури першої половини XIX ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова".