3.1.2. Розвиток історичної науки.

- публікуються архівні матеріали, літописи, мемуари та інші матеріали;

- розширилась джерельна база, зріс обсяг наукової продукції, зміцніли творчі зв'язки істориків, посилився інтерес до історії України;

- у Києві продовжувалось видання Комісією для розгляду давніх актів багатотомного "Архива Юго-Западной России";

Це було капітальне зібрання історичних документів і літературних пам'яток Правобережної і Західної України XIV-XVIII ст.

1863-1892 pp. - в Петербурзі надруковані 15-томні "Акты Южной и Западной Руси";

1882 р. - у Києві заснований щомісячний журнал "Киевская старина";

- історична наука характеризувалась різними напрямками і течіями:

а) свою діяльність продовжували дворянські історики;

б) домінуючою була буржуазна історіографія, яка відзначалася широким спектром ідеологічних установок і поглядів;

в) революційно-демократичний напрямок.

Праці істориків другої половини XIX ст. містили багаті та різноманітні фактичні матеріали, детально опрацьовані й систематизовані, хоча в них нерідко робилися тенденційні висновки, оцінки.

М.І. Костомаров:

- плідно працює в історичній науці ("Богдан Хмельницький", "Гетьманство Виговського", "Гетьманство Юрія Хмельницького", "Руина", "Мазепа", "Павел Полуботок" та ін.);

- основне завдання - висвітлення історії широких народних мас як основного предмета історичної науки.

О.М. Лазаревський (1834-1902):

- вивчав історію Лівобережної України другої половини XVII-XVIII ст. у працях "Малороссийские посполитые крестьяне" (1648-1783), "Описание старой Малороссии", "Люди старой Малороссии" та ін.;

- розробив значною мірою нові питання: формування на Лівобережжі феодального землеволодіння, перетворення козацької старшини на поміщиків та закріпачення нею селян і козаків.

B.C. Іконников (1841-1923):

- автор фундаментального "Опыта русской историографии".

В.Б. Антонович (1834-1908):

- автор численних праць з історії, археології та етнографії України ("Дослідження про міста в Південно-Західній Русі за актами 1432-1500-1798", "Дослідження про козацтво за актами 1500-1648", "Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії").

О.Я. Єфименко (1848-1918):

- історик та етнограф народницького, а згодом буржуазно-ліберального напрямку;

- з 80-х рр. розпочала дослідження історії України ("История украинского народа", "Конные суды в Левобережной Украине", "Турбаевская катастрофа", "Дворянское землевладение в Южной Руси", "Очерки истории Правобережной Украины" та ін).

З революційно-демократичних позицій історію України висвітлювали І.Я. Франко, С.А. Подолинський, П.А. Грабовський та ін. Їхнім творам притаманні співчутливе змалювання тяжкого становища народних мас, підтримка визвольної боротьби трудящих.

3.1.3. Розвиток філологічних наук.

- національна політика царського уряду значно ускладнила розвиток філологічних наук;

Мається на увазі Валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський акт 1876 р., згідно з якими заборонялося друкувати літературу українською мовою.

Однак і в цей складний час учені дбали про прогрес українського мовознавства.

- значна робота провадилася в галузі лексикографії:

П.Г. Житецький (1837-1911):

- автор численних праць з історії української мови, літератури й фольклору ("Очерк звуковой истории малорусского наречия", "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в." та ін).

О.О. Потебня (1835-1891):

- розробляв проблеми вітчизняного мовознавства ("Из записок по русской грамматике", "Мысль и речь", "Заметки о малорусском наречии" та ін.);

- мову розумів як процес постійного тривалого творчого зусилля духу (і в цьому плані вона ніколи не завершується, не "застигає" як готовий результат);

- рішуче засуджував Емський указ про заборону української мови і ввезення українських видань в Україну з-за кордону, різко критикував "інтелігентних" представників панівної нації, які вважали, що перехід поневолених націй на мову гнобителів ніби "залучає" перші до культури та цивілізації;

"Взагалі денаціоналізація, - писав Потебня, - зводиться до поганого виховання, до моральної хвороби; до неповного користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, до ослаблення енергії мислі; до мерзоти запустіння на місці витиснутих, але нічим не замінених форм свідомості; до ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише слабким зв'язком з чужими; до дезорганізації суспільства, аморальності, підлоти... Іншомовна школа, чи то буде школа у тісному розумінні, чи солдатчина, чи взагалі школа життя, має приготувати з свідомості учнів щось подібне до палімпсесту".

- наголошував на моральній виправданості недовіри поневоленої нації до нації гнобителів, наводячи українське прислів'я: "Може ти, москалю, і добрий чоловік, та шинеля твоя злодій".

- відстоює "право національних культур, тобто право народів на самостійне існування і розвиток".

- у галузі фольклористики й етнографії:

Плідно працювали М.Ф. Сумцов, П.П. Чубинський, М.П. Драгоманов та ін.