5. Треті особи.

Багатосуб'єктність матеріальних відносин зумовлює необхід­ність участі третіх осіб у господарському процесі. Господарсь­ке процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб: які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і які не заяв­ляють самостійних вимог на предмет спору.

Предмет спору — матеріальний об'єкт, з приводу якого йде спір між позивачем і відповідачем. Треті особи з самостійними вимогами на предмет спору мають правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору. Треті особи без самостійних вимог на предмет спору мають більш опосеред­кований зв'язок з позивачем та відповідачем. Суб'єктами право-відношення, які знаходяться під впливом спірного матеріального правовідношення, що є предметом розгляду в господарському суді, потрібна процесуальна гарантія від можливого прямого або побічного обмежування його прав і законних інтересів, вони по­винні й мають можливість взяти участь у справі.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарсь­ким судом, подавши позов до однієї або двох сторін (ст. 26 ГПК). До позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами засто­совуються всі правила і вимоги, що й до первісного позову, за виключення дотримання правил підсудності, оскільки треті осо­би вступають у вже порушену справу й їх позовна заява подаєть­ся до господарського суду, яким порушено провадження за перві­сним позовом. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Третіх осіб з самостійними вимогами слід відрізняти від співпо­зивачів, які можуть вступити у процес одночасно з порушенням справи. Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідача за первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимо­гами можуть бути звернені як до позивача або відповідача, так і од­ночасно до обох. До того ж вимоги співпозивачів завжди між собою пов'язані, тоді як вимоги третьої особи з самостійними вимогами і по­зивача (співпозивача) обов'язково мають взаємовиключний характер.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відпо­відача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішен­ня з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 27 ГПК). У заявах про залучення третіх осіб і заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб нале­жить залучити або допустити до участі у справі. Питання про до­пущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користують­ся процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сто­рін, крім особливих прав сторін: права на зміну підстави і пред­мета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Ухвали про прийняття позовної заяви та вступ третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у справу та про допущення або залучення третіх осіб, які не заявляють самостій­них вимог на предмет спору, не можуть бути оскаржені, це не пе­редбачено Господарським процесуальним кодексом України.