2. Державне мито (порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення).

Державне мито — це плата, яка стягується державним органом чи установою за здійснення певних дій. Стаття 45 ГПК не містить переліку заяв до господарського суду, з яких в обов'язковому по­рядку справляється мито, а визначає у загальному, що позовні за­яви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються держа­вним митом, крім випадків, встановлених законодавством. За Дек­ретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» такими можуть бути: позовні заяви майнового і немайнового характеру, апеляційні та касаційні скарги на рішення та постанови, а також заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами, заяви кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також заяви кре­диторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство.

Оскільки ст. 26 ГПК передбачає право третіх осіб, які заявля­ють самостійні вимоги на предмет спору, подавати позов до однієї або двох сторін, а ст. 60 ГПК — право відповідача подавати до позивача зустрічний позов, то з цих позовних заяв також справ­ляється державне мито.

Державне мито стягується:

• у твердих ставках і відсотках від ціни позову -— із позовних заяв майнового характеру;

• у розмірі, кратному неоподаткованому мінімуму доходів громадян — із позовних заяв немайнового характеру, інших заяв;

• у відсотках — із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов у порядку апеляції і касації, а також за нововиявленими обставинами.

Чинне законодавство не передбачає право господарського су­ду надавати сторонам відстрочку або розстрочку сплати держав­ного мита, а також зменшити його розмір. Певні суб'єкти, які бе­руть участь у господарському процесі звільнені від сплати державного мита відповідно до закону — ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Державне мито (ст. 46 ГПК) сплачується чи стягується в дохід державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Згі­дно з ч. 2 ст. З Декрету ставки державного мита із заяв, що пода­ються до господарських судів, встановлюються в таких розмірах:

• із позовних заяв майнового характеру 1 % ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із за­яв про визнання недійсними повністю або частково актів ненор­мативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство; із позовних заяв із спорів, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських догово­рів — п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постано­ви, а також заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами — 50 % ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характе­ру — 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ці­ною позову. Якщо позивач завищив ціну позову, або в процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 55 ГПК у разі неправильного зазначення ці­ни позову вона визначається суддею. Залежно від того, в якій стадії процесу виявлено новий розмір ціни позову або збільшено розмір позовних вимог, державне мито доплачується позивачем чи стягується господарським судом з відповідальної сторони.

Порядок сплати державного мита встановлений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвер­дженого наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15. По справах, що розглядаються госпо­дарськими судами, державне мито сплачується до подання позов­ної заяви або заяви про перегляд судового рішення, господарського суду. При сплаті державного мита до господарського суду подаєть­ся оригінал платіжного документа. Невиконання цієї вимоги є під­ставою для повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 4 ст. 63 ГПК, або апеляційної скарги п. З ст. 97 ГПК, касаційної скарги п. 4 ст. 111-3 ГПК, чи заяви про перегляд судових рішень за ново-виявленими обставинами згідно з п. З ч. 5 ст. 113 ГПК.

Згідно з ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у ви­падках і у порядку, встановленому законодавством. Стаття 8 Де­крету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» встанов­лює, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

• внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чин­ним законодавством;

• повернення заяви (скарги) або відмові в її прийнятті;

• припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді;

— скасування у встановленому порядку рішення суду.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування держав­ного мита до бюджету. Цей строк не може бути відновлений у разі його закінчення. У рішенні, ухвалі, постанові чи довідці гос­подарського суду зазначається обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.