2. Під­судність справ.

Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи залежно від того, який критерій покладено в основу тако­го розподілу: рівень господарського суду в системі або місце роз­гляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну.

Родова підсудність розподіляє справи між господарськими су­дами різного рівня. Загальний принцип розмежування родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві гос­подарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підві­домчі господарським судам.

3. Види територіальної підсудно­сті.

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від роз­гляду спору (ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька ви­дів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господар­ським судом за місцезнаходженням:

• сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, та визнання догово­рів недійсними;

• відповідача по спорах, що виникають при виконанні госпо­дарських договорів та з інших підстав.

Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її упо­вноваженого відособленого підрозділу подається з урахуванням правил загальної підсудності залежно від місцезнаходження відо­собленого підрозділу.

Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи — це місце її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), яке вказується в уставних документах та визнається за місцезна­ходженням головного виконавчого органу.

Правила альтернативної підсудності надають позивачу право вибору господарського суду, де буде розглянуто справу, госпо­дарське процесуальне законодавство встановлює два такі випад­ки. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядають­ся господарським судом за місцезнаходженням одного з відпові­дачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за ви­конавчим написом нотаріуса розглядаються господарським су­дом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством у справах про бан­крутство, які розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням боржника.

Підсудність у зв'язку справ має місце у випадку тісних зв'язків, наявність яких дозволяє розглянути всі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної належності спір під­лягає розгляду в господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов'язаний спір. Зустрічний позов подається за мі­сцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява тре­тьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, по­дається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами — позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).

Виключна підсудність — це встановлена підсудність певної ка­тегорії справ точно визначеному господарському суду, що виклю­чає можливість розгляду їх в будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.

Перелік справ у ст. 16 ГПК, на які поширюються правила ви­ключної підсудності, є вичерпним:

— справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються го­сподарським судом за місцезнаходженням цього органу;

• справи у спорах про право власності на майно або витребуван­ня майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

— справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуаль­ної власності розглядаються господарським судом за місцем вчи­нення порушення;

— справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи централь­ний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахун­кова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Ра­да Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севасто­польська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва;

— справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонера­ми) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, дія­льністю, управлінням та припиненням діяльності цього товарист­ва, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарсько­го спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господар­ський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.