19.2. Бюджетні відносини Євросоюзу.

У кожній країні ЄС структура державного бюджету і бюджетний процес мають свої національні особливості. Це залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей національного господарства, історичних та інших чинників.

У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом.

Загальний бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем з боку Палати аудиторів і Європарламенту.

До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. Основними джерелами доходів бюджету ЄС:

1. традиційні джерела - мита, податки на сільськогосподарську продукцію та цукор, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу.

2. податок на додану вартість, частину якого перераховують безпосередньо до європейського бюджету, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4 %).

3. кошти, що перераховуються в бюджет Союзу з національних бюджетів.

Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Розміри перерахувань для кожної держави-члена ЄС індивідуальні і визначаються за досить складною математичною формулою, яка відбиває рівень економічного розвитку країни, передусім валового національного доходу на душу населення.

Основним принципом Європи є допомога менш розвиненим країнам у цілому і їхнім окремим регіонам.

Від самого початку створення ЄС його пріоритетом було визнано взаємодопомога у повоєнному відновленні та розвитку країн. З огляду на це було узгоджено спільну регіональну політику, що передбачала надання допомоги менш розвиненим країнам чи регіонам усередині окремих країн. На той час гостро стояло завдання просто нагодувати досхочу все населення, забезпечити його продуктами харчування. Тому було затверджено загальноєвропейську сільськогосподарську політику. Ці дві політики домінують і сьогодні, ставши наріжним каменем спільної європейської політики. На їхню реалізацію поки що йдуть майже 80 % усіх витрат бюджету Євросоюзу.

Лісабонський договір від 17 грудня 2007 р. сформулював нові напрямки спільної політики, котрі стають пріоритетними для ЄС, такі, наприклад, як:

1. спільна енергетична політика, політика у сфері глобалізації, політика імміграції та боротьби з нелегальною міграцією, політика безпеки.

2. загалом видатки бюджету ЄС поділяються на:

3. адміністративні (близько 5 %);

4. операційні (до 95 %). Операційні видатки складаються з:

5. фінансування сільського господарства (до 50 %);

6. структурних перетворень в економіці країн Союзу;

7. наукових досліджень і освіти;

8. зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги і т. ін.).