2. Взаємини з дорослими та однолітками

Одна з центральних проблем підліткового віку — перебудова взаємин із дорослими — залишається актуальною і в період і дорослі ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та надмірної опіки зі сто­рони батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Розрізня­ють домагання автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішу­вати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, са­мостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба й право на власні норми й цінності) (І.С. Кон).

Найлегше досягти незалежності у поведінці, зрозуміло, в певних рамках, пе­редусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата дедалі частіше проводять вільний час поза домівкою й школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам по спіль­ному дозвіллю.

Емоційної автономності досягти важче, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов'язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах із батьками. Щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залеж­ність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Батьки, як правило, хворобливо реагують на емоційне відчуження з боку своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт із батьками відновлюється після завершення кризового пері­оду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закриють для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Юнаки та дівчата ревниво захищають своє право на власні переконання, моральні установки та цінності, тому нерідко займають підкреслено максима­лістські позиції, висловлюють діаметрально протилежні точки зору з того чи іншо­го питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити їх істотну залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогля­ду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша річ, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Стосунки з дорослими зберігають певну дистанцію. Зміст такого спілкування особистісно важливий для юнаків та дівчат, однак зазвичай не характеризується інтимністю. У спілкуванні з дорослими старшокласники не прагнуть до глибоко­го саморозкриття, відчуття реальної психологічної близькості. Думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються й перевіряються у спілку­ванні з однолітками.

Значно складнішими й диференційованішими стають взаємини старшоклас­ників з учителями.

У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб — у відособленні та в належності до певної групи. Якщо перша реалізується передусім через праг­нення до емансипації від дорослих, то друга — у взаєминах з однолітками.

Загострені відчуття самотності та власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестрим­не прагнення до об'єднання й спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти таке необхідне емоційне тепло, розуміння, визнання влас­ної значимості тощо.

Характерним для таких компаній є дуже високий рівень конформізму: захист своєї незалежності від старших поєднується з украй некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (у рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність, мати у групі певний авто­ритет. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає кількість груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої оцінки і ціннісні орієнтації.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Перша вияв­ляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному розширенні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошукові та готовності до міжособистісних контактів.

Щодо індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежу­вання характеру взаємин із різними людьми, високу вибірковість і максималіст­ську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитися, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює ексцентричність юнацького спілкування, спричиняє напруженість взаємин та невдоволення ними.

Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активі­зуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвива­ється нагальна потреба в коханні, з'являються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.

Старшокласники, як і підлітки, іноді схильні наслідувати один одного і само­утверджуватися в очах однолітків за допомогою дійсних чи уявних "перемог". Не лише у середніх, але й у старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, відразу закохуються всі інші. Причому багато хто захоплюється однією і тією ж найпопулярнішою в класі дівчиною (чи юнаком).

Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, що розвива­ється у цьому віці, позначиться і в майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як буде любити вже доросла людина.