2. Основні лінії психічного розвитку в процесі навчання й виховання

Психічний розвиток дитини як її цілісний особистісний розвиток здійснюється одночасно за трьома лініями:

• особистісна сфера (розвиток соціальної поведінки, спрямованості, ціннісних орієнтацій, самосвідомості);

• психологічна структура та зміст діяльності (виникнення й розвиток цілей, мотивів діяльності й розвиток їхнього співвідношення, освоювання способів і засобів діяльності);

• пізнавальна сфера (становлення інтелекту, розвиток ме­ханізмів пізнавання).

Таким способом людський індивід розвивається відпо­відно як особистість, суб'єкт діяльності та суб'єкт пізнавання.

У ході організованого навчально-виховного процесу змі­нюються різні аспекти психічного устрою дитини: відбу­вається накопичування знань і уявлень учня, удосконалю­вання та зміна його способів і вмінь виконувати різно­манітні дії, формуються нові установки й цінності, мотиви й інтереси, загальні якості особистості. В цілісному розвитку дитини як учня й вихованця необхідно виділяти три основні напрями прогресивних змін:

• розвиток знань і способів активності в ході навчання;

• розвиток психологічних механізмів застосування засво­єних способів дій, насамперед таких узагальнених прийо­мів розумової діяльності, як абстрагування, порівнювання, узагальнювання, аналіз, синтез і перенос, які проявляють­ся в різних видах (навчальні предмети) і навіть типах діяльності;

• розвиток загальних якостей особистості (особистісної спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості й мислення).

Оптимальними педагогічними умовами розвитку зазна­чених психологічних феноменів є умови розвивального навчання. Основними педагогічними умовами психічного розвитку в межах такого навчання є такі положення:

- нові дії та способи дій подаються на основі навчальної задачі;

- новий зміст спеціально виділяється для дитини й моделюється в теоретично-узагальненій формі;

- засвоювання йде в узагальненій абстрактній формі;

- формування спрямованості дитини відбувається через виділення специфіки діяльності, через оцінку її особис­тості у зв'язку з виконанням діяльності.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке навчання?

2. У чому полягає взаємозв’язок виховання і навчання?

3. Вкажіть фактори розвитку дитини.

4. Охарактеризуйте основні лінії виховання і навчання дитини.

ЛЕКЦІЯ № 22 (105 –106 год) :

ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ І САМОВИХОВАННЯ ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНОГО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

МЕТА: Розглянути особливості процесу виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості. Пояснити взаємозв’язок процесів виховання і навчання. Виховувати у студентів інтерес до розвитку психологічної науки.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: психологія, виховання, навчання, формування особистості.

ПЛАН

1. Психологічні основи виховання.

2. Позиція особистості як психологічний об'єкт виховання

3. Методологічні й методичні принципи виховання

4. Поняття виховного впливу

5. Класифікація виховних впливів

ЛІТЕРАТУРА:

1. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник – К:Либідь, 2005.

1. Психологічні основи виховання.

Виховання у широкому розумінні — це функція суспільства, яка забезпечує його розвиток через передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу.

У вузькому розумінні виховання — це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особис­тості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інфор­мації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві.

Виховання є основною ланкою соціалізації. Воно ор­ганічно пов'язане з навчанням і разом із ним є складовою частиною системи суспільної освіти, в межах якої здійс­нюється спрямована соціалізація людського індивіда. Розкриваючи психологічні механізми становлення зазначе­них царин особистості, психологія виховання виявляє загаль­ні закони активного формування її, принципи, психолого-педагогічні умови та специфіку організації виховного про­цесу на різних етапах соціалізації сучасної людини.

Залежно від об'єкта прикладання й змісту виховних впливів виділяються такі види виховання: моральне, трудове, естетичне, суспільно-політичне (ідеологічне), релігійне, фізичне, статеве і т. ін.

Вивчаючи закономірності психічної активності людсько­го індивіда в умовах виховного впливу, психологічні умови ефективного виховання, самовиховання особистості, а при суспільній необхідності і перевиховання її, психологія вихо­вання досліджує механізми дії цих впливів на формування психосоціальних якостей людини (її статусу, ролей, внут­рішньої позиції і ціннісних орієнтацій, мотивації й характе­ру, світоглядних переконань).

Таким чином, психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особис­тості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Метою виховання з погляду гуманістичної психології є "повноцінно функціонуюча людина", тобто свідомий й активний соціальний індивід, який може реалізовувати себе в особистісному рості та самоактуалізації в діяльності й спілкуванні з іншими людьми. Завданням виховання при цьому є забезпечення дитині можливості саморозвитку, сприяння її пошукові власної індивідуальності. Для цього необхідно не нав'язувати їй готових рішень, а стимулювати її роботу по особистісному зростанню, яке практично необ­межено. К. Роджерс визначив умови, при яких виховання (як, до речі, й навчання) може відбутися як повноцінний і важливий для розвитку особистості процес, а саме:

• Вихованці розв'язують у процесі педагогічної взаємодії проблеми, які цікаві й значимі для них.

• Вихователь проявляє, безумовно, позитивне ставлення до вихованця, приймаючи його таким, яким він є.

• Він проявляє емпатію до учня, тобто демонструє здат­ність правильно розуміти його внутрішній світ бажань, емоцій і почуттів та цінностей, дивитись на світ його очима, залишаючись при цьому самим собою.

• Вихователь відчуває й поводить себе в ставленні до ви­хованців конгруентно, тобто вільно виражає себе такою людиною, якою він є.

• Він центрований на учні, створює психологічно ком­фортні умови для вільного самовиявлення вихованця, виконує функцію стимулятора процесів морального самовизначення особистості дитини шляхом включення у виховний процес моделей ситуацій та колізій, значимих для неї.

Методами виховання як конкретними способами впливу на свідомість, почуття та поведінку дітей за таких умов є дискусії, рольові ігри, обговорювання ситуацій, аналіз і розв'язування конфліктів. Особливо корисними для ство­рення сприятливого психологічного мікроклімату виховного процесу вважається використання таких прийомів спілку­вання з дитиною, як активне, розуміюче слухання, демон­страція безумовного приймання дитини, позитивної уваги до неї, Я-висловлювання, візуальний (очі в очі) та фізичний контакти з дитиною.